Alaia Book Позамежжя

Не відшукати

стежку потайну...

Тут мари потойбіч

стають на чати,

У тих світах,

в яких я сню, без сну...

Волієш ти мої сліди не помічати.

Святиня зводе

Мури поміж нами,

Прокльонами,

в обіймах самоти.

Мені до ніг

палкими пелюстками

Усесвіт весь впаде...

Але не ти.

Мій дар сумний

веде той сказ пророчий.

Молю, не йди...

Благаю, там зажди...

Де серед зір чужих,

у вирі ночі,

Я віднайду свій спокій, назавжди.

На лапах левових по місті дощ іде...

Брущаткою ступає, ледве чути.

Тернистою дорогою спокути

Свої сліди втрачає, де-не-де.

Як у полоні суму, я сама

Не помічала існування досі...

Так тихо ніч минає і пітьма.

Ранкові зорі тануть у волоссі.

Поміж гілок, у мареві видінь -

Далеке почуття... Неначе, - втрати...

І сиві леви, лагідно як тінь,

Ідуть осіннє місто обійняти...

Нехай моя журба

тобі не мила...

Думки тривожні

з вітром відпусти.

Все, що мене

сьогодні полонило -

Сумного листя

ворох золотий.

Знов не приймаючи скарбів

моєї віри,

У божевіллі ревнощів...

Молю:

Даруй її осіннім хмарам сірим.

Я їхній сум так віддано люблю...

Обійми вересня,

буремні листопади...

В своїм коханні

каюсь без вини:

Лише вони одні

не знають зради.

Пісні дощів

і осені лани...

Все, що дзвінко струною гитари

бренить...

Струнко вигнутих ліній принади дівочі.

Що притягує погляд, породжує хить...

Марну мрію дає... Все, що НИЖЧЕ за очі.

Ніжний дотик долонь - не поєднує нас,

Не примушує битись серця опівночі...

Все, що є осторонь.

Все, що змінює час.

Що, як попіл, летить...

ВСЕ, що нижче за очі.

І шалені вуста, що покусані вкров,

Вуст твоїх вогняних

Доторкнутись - не хочуть.

Не промовлять "кохаю"...

То не про любов.

У байдужому сні

Все, що нижче за ОЧІ.