AgestaltS

І я вже скоро пропаду.

Фантасмагорія життя...

Спокійно за двері зазирну —

Там сотні цінностей буття.

Десятки образів — це я.

Зусилля щосили прикладав,

Сізіф — мій образ недарма.

Мої мрії — Фата Моргана,

Хоча Ікар попереджав:

Одних бажань замало буде.

Та не хвилюйся, друже,

Іскра душі — світліша сонця,

Прометей завжди з тобою.

Але як же хочу бути я собою...

Моя творчість — дегенеративне мистецтво,

Мені подзвонять з небесного агентства,

Запросять в таємне братерство,

Але я вас наскрізь бачу — лицемірство.

Вириваю почуття із серця — Данко.

Це не вода під мостом,

Вона тягнеться за мною, як ріка.

Кожен вірш — мого життя сторінка,

Воно списане не до кінця,

Поки не обірветься струна.

Я забув смак любові

Після зустрічі з тобою.

Сім років промайнули, наче зорі,

Мені двадцять третій рік минав,

Та тебе не забував.

Сім довгих років у самотності потопав,

У самокопання поринав.

Перша любов — мого серця поразка,

Та полюси життя у всіх різні.

Я боровся із собою,

Обмежував розмовини з тобою,

Повітряні замки руйнував,

Проте згодом знов будував,

Сотні помилок допускав.

Рік минув,

І я пішов у дорослий світ,

А горечі цвіт все процвітав.

Два роки його я виривав,

Сам себе розбивав.

Згодом нарешті стихло все.

Час лікує, але не стирає,

Пам'ять же шрами лишає.

Відтоді в любовних справах юнак —

Назавжди одинак.

Я над прірвою життя,

Кожному ця історія близька.

Моя вдача доволі слизька,

Проте Рубікон перейдено,

Деміургом перевірено.

Анафему прийму

І по спіралі вниз піду,

Та ціль свою я досягну,

Свій шлях в історію впишу.

Per aspera ad astra.

Минають сторінки життя,

Догорають дні календаря.

Чорний кіт мене попереджав,

Щоночі до мене прибігав.

Нігілізм блукає серед нас,

Тож кота я ігнорував

Та на календар уваги не звертав,

Поки в попелі не розгледів,

Як дотлівало моє буття.

В смерті гаснуть почуття,

А я впадаю в небуття.

Вже не поверну свого життя.

Усмішка її чудова,

Кохані блакитні очі.

Ранок разом із тобою,

А зорі тягнуться рікою.

Її ніжною рукою

Намалюю нашу долю,

А потім в танці закрутимось у полі.

Краплем дощу

Приховаю сльозу.

Самотність — не ворог,

Я ж її прийму.

Якщо фон життя зміню,

То, може, хоч день проживу.

Більше тебе не відпущу.

Вона — соціуму біла пляма.

Чи то так працює карма?

Одинокий баламут

Не розуміє ваш гламур,

Викликаєте сумбур

Серед тисячі скульптур,

Змінивши траєкторію структур

На руїнах знищених культур.

Та більше я не відступлюсь —

До Пантеону підіймусь.

Серця біль я відірву,

Цикл горя закінчу.

Цінностей система,

Роздроблена дилема,

Суспільства ж вічна проблема.

Ми людей сортуєм — батарейки,

Колекціонуєм, як статуетки,

Цінність визначають етикетки.

Щирість — просто фантом.

Ми его плутаєм з добром,

Часто стаючи його рабом.

Час спливає, наче човен,

Не зупиниш його боєм.

Він все життя іде з тобою,

Однак лишається собою.

Він вічність ніжно обіймає,

Тихенько всіх наздоганяє,

Назад ніколи не вертає.

Він все мене питає:

«Як життя моє минає?»

Сонце скотиться додолу,

Вийде місяць із подолу.

З дня у день — усе по колу,

Ми впадаємо у кому.

Життя та смерть співають хором —

Симбіоз узором змія.

Тут з дня у день — усе по колу:

Початок є, кінця немає,

Проте надія не вмирає.

Я пів життя прожив на світлі,

Чи пів життя пробув в пітьмі?

Інколи себе питаю,

Яку істину шукаю?

Добро та зло не мають тіні.

Чи є ми всі такі невинні?

Не будуйте в собі стіни,

Якщо чекаєте на зміни.

Прийміть свої ви архетипи.

Світло й тьма — завжди із нами,

Не розвієте вітрами.

Я в сад чудовий цей зайду,

Тут сотні квітів кольорових,

Жовтих, білих і червоних.

В них — тиша, спокій і турбота,

Вони всі різні, загадкові,

Недарма милують очі.

Цінуйте квіти та природу

Та не відбирайте в них свободу.

А раз вже взяли квітку із собою —

Не згубіть її ви долю.