Lilit

Загублені будинки й холодне мокре ліжко..

зацвілі одежини сумують на комоді.

Нема шляху гарячого,красивого,прозорого

Я маю лиш бажання: померти серед холоду

Сидіть посеред лісу і мовчки веселитись

Нарешті сталось те,чого так прагнула добитись!

І біла мантія накрила

Усе. І душу. Тіло.

Я не сумую,але натомість

Дивлюсь углиб мовчу і константую..

І константую смерть я власну,і щей добряче постаралась..

Біла тканина із вуалі об мої стегна обвивалась..

Сиджу отак серед пухнастих

Хмар і льодяних сніжинок

Душа нарешті утопилась

У власних барвах сей лавини..

В останню путь піти я хочу

Красиву і засніжену. Сама!

І теплі звуки й гіркий голос

Ніяк не спинить власне «я».

Кажуть,душа до раю вознесеться

Та в бога я не вірю,мам..

В шляхах між раєм й пеклом йдеться

По незаметаним шляхам.

Пройтися стежкою я хочу

Такою милою і теплою водночас

Шляхами тих,хто власне «я»

Поставив вище всіх богів всевишніх

Нехай настане щастя каяття

Того,чия любов колише

Вітрами замучене тіло облите,

І кров безневинна стікає он там.

Остання любов і усмішка повита

Стороннім серцем й загибеллю ран

Може, десь і хотілось упасти й розбити

Того, хто безжалісно кинувся вбити

Та немає кого рятувать

Самотність —то штука цікава.

Вона як павлін : така горда й лукава

Сидиш от на ґанку в яскравому шмотті

Немає навколо людей і колоття

Та от же є лишенько,

Яка не удача!

Бажання пожити немає,віддача

Одній за розплату платити не варто

Кращим варіантом буде подяка.

Подяка тим,хто завжди помагає

Хто любить тебе,плекає й кохає

Самотність—дар такий,що в серці аж крає

А вміння дружити завжди помагає