Рокі

Боляче? Справді? А може ні?

Лиш поглянь, там чиясь дитина у труні.

А он де дружина у чорній хустині

Біля неї синочок, а на руках дочка,

Що навіть не бачила свого таточка.

Вона стоїть твердо, однак скоро впаде,

Бо біль нестерпний душу їй рве.

Йому було боляче,

Він надривно кричав,

Але кат і далі тіло по звірячому рвав.

Не було сліз, не було благань,

Був лиш біль і ланцюг з нескінченних страждань.

Хто сказав, що смерть закінчує все?

Де той мудрець, що біль забере?

Де той мудрець, що сльози утре?

Де він? Куди пішов?

Чи може, де другий шлях до кінця страждань знайшов?

Як кажеш, що боляче іди вслід за ним,

Не стій на порозі моїм.

Боляче було Їй, Йому і Їм,

А ти лиш бідкаєшся зітханням своїм.

Ти слухаєш музику, смієшся з кіно,

А там десь дитина в котре говорить:«Ало».

Говорить й чекає, коли батько відкаже:«Привіт!».

Для неї це слово більше за світ.

Однак не почує, не скаже, не буде сміятись

Голова, що від тіла пішла прогулятись.

Дитина і далі говоритиме в тишину,

А батькове тіло покладуть у труну.