Анна Вараниця

Жінка в червоному малює ескіз,

Уважно неспішно лінії всі виводить.

На червоній сукні майорить вузький розріз,

На сукні, що в ній вона до нього приходить.

Жінка в червоному робить штрихи,

Малює силует, заповнює простір.

Лінії плавно лягли на папір,

Як тіло лягає на постіль,

Жінка в червоному малюнок завершить,

Збоку підпис, поставить дату.

Та з червоного все лиш почнеться,

Бо імпульс – то завжди початок.

Ти була лиш яскравою осінню?

Чи ти була вранішнім маревом?

Вкривалися трави зимовою просіддю,

А небо спалахувало полярним заревом.

Люди збирали в полях останні врожаї,

А я не міг і зібратись зі своїми думками.

Душили мене думок ці бентежнії зграї,

І здавалося, що сонце сходить востаннє.

Ліниво було посміхатися сонними ранками,

Та й взагалі хоч комусь посміхатися.

Сон і кава стали улюбленими забаганками,

І звичка мовчати і лиш інколи з кимось вітатися.

Ти була лиш грайливою осінню,

Ти була лиш оманливим маревом,

І душа моя скоро вкриється просіддю,

Та я б проживав цю осінь все заново.