Квітчана Степова

Тече хвиля швидкая, Горобина ніч.

А степом широким все думка гуляє,

І жорсткоий день і солодкую ніч.

Ляльково наші вибудованії рухи

Переростають у п’янкий угар.

Ти не моя і я не твій,

Ти так коханая і знай!

Біжимо від наших думок і почуттів ми.

Гниємо всередині і ззовні, звідусіль ми.

Втопи ж мене у дев’яностому океані, о люба.

Залоскочи у ньому як бажала уся природа твоя люба.

Тримай золотостий горіх омріяний тобою,

Живи вільно й сміливо, з душею новою.

Живи з ніжками, пізнавай світ.

Тобі серце віддам, а душу ж скелям.

Ні, коханий, так не треба.

В скалі нічого не відчуєш ти,

Болітиме серце моє, а не твоє

Підеш, а що зостанеться мені ?

Мені не треба незбагненно гостра тиша.

Цього й не варті всі скарби.

Хай я, а що зоставиш світу від таланту свого?

Сопілка на заміну вільного оркестру не піде.

Вже ліпше я пійду до Того що в скалі сидить.

Моя провина - мені й платить.

Ні, стій! Але вже пізно.

Її забрав Той що в скалі сидить…

Кричи у голос - не почують.

Біжи під стукіт серця грізний - не знайдеш.

Її не має більш у цьому світі,

Його тепер нема і теж.