Вікторія

Ми не змогли

Сховалась я від тебе,

Лихого гемона потреби,

І полетіла

У незвідану країну, туди, де...

Ні, не небо синє.

З’явилась у кімнаті з гробом,

Таким містичним, трансільванським гробом,

І вкрилась

Пеленою вічного туманного буття.

І все це через твій укус, прокляте ти ікласте творення!

Змирилась я з новими силами,

Що дані випадково не були.

Вони чекали.

Чекали чого?

Війни, ніби між нами і людьми.

Без мечів, без огня

Вся наша сторона була,

Бо хотіли

План ми провернути,

Що камнем спотикання став і скрутою.

Ми разом руки зжали,

Хоча на відстані перебували.

Та Всесвіт зробив так як треба,

І заслужили

Бути покинутими чародійної сили.

Відлежувались тіла роками

Тих побратимів, що своєчасно воювали.

Вони ще дихали, їх врятували!

Але навіщо? Вже давно вічними стали.

І надто сильні пальці

Перебирали

Волосся моє біле, від магії зомліле.

...