Вікторія П

На крилах вітру вона літає,

Серце її – ліс, в тихім гаї.

А душа мов струмок той лунає,

Піснею й танцем усіх закликає.

Зорі в очах, волосся мов трави,

Таємничу магію в руках вона тримає.

У лісі весняному, де трави гойдають,

Мавка лісова всіх оберігає.

Зелені кущі та гілля обіймають,

Лісовий вітер волосся гойдає.

По стежці крокує легко мавка,

В ній сила природи пробуджена.

Танцює вона у темному лісі,

Й пісню співає, що в серці несе.

Її магія – справжній дар природи,

Життя і свободу усім дарує.

Лісовий світ, дзвенить мов кришталь,

А мавка на варті стоїть, захищає.

Як берегиню природи, її зустрічають,

Бо всі лісові істоти про неї знають.

Відвага в очах, таємнича магія в руках,

Захищає ліс, вона у поривах зла.

Стежить за всім вона у гаю,

Лісовою мавкою її кличуть.

З глибин морських вона виходить,

І спів її усіх ворожить.

Голос лунає, як вітер шепоче,

Страшну таємницю з собою він носить.

Співає вона, наче зірка нічна,

В кожнім слові отрута прихована.

Серця чоловіків до себе все манить,

Заводячи в пастку, в обійми оману.

Серця немає, а в очах лиш пітьмя,

Спів сирени – отрута смертельна, страшна.

Вводить в оману чоловічі серця,

І в морі їх топить, на глибині всіх хова.

Співає вона, в місячнім сяйві,

Зводячи з розуму наступних коханців.

Чарівний спів в обійми глибин заманив,

Десь на дні їх похоронив.

На дні бездоннім, де темрява лиш,

Танцює сирена довкола усіх.

Співала вона, смертельне заклинання,

А кожна нота – отрута вітальна.