Карикатурний портрет справжнього поета.

Продовження ось цього блогу https://arkush.net/blogs/10639
Чекаю на ваші "портрети", розважимось.

Справжній поет живе у місті. Він любить село, просту людську працю і все таке, але на відстані. На відстані мінімум трьох зупинок міжміської маршрутки і 20 хв. пішки через присілок.
Справжній поет п'є дешеве пиво і міцну каву. Насправді вони йому не подобаються, просто його оточення п'є і він призвичаївся. Тишком-нишком, вдома додає до кави цукор, але ніхто про це не знає.
Справжній поет завжди страждає, від цього його вірші стають кращими, але їх однак ніхто не публікує. Ще, він постійно у когось/у щось закоханий, завдяки цьому він також пише краще. Частенько, справжній поет закоханий сам у себе, тоді його вірші стають гіршими, а деякі друзі (такі самі, справжні поети) припиняють приносити дешеве пиво.
Справжній поет на все життя запам'ятовує день коли отримав свій перший (і зазвичай - єдиний) гонорар. Тільки нікому не розказує, бо попросять віддати борги.
Справжній поет завжди має якісь залежності. Залежність від жінок, сигарет, алкоголю, марихуани та залежність від читачів. Це завдання мінімум.
Справжній поет завжди молодий, навіть у п'ятдесят п'ять, якщо вдалося дожити. За це його люблять жінки, але не дають йому, тоді справжній поет страждає і пише хороші вірші.
Справжній поет часто сидить біля вікна, дивиться на чагарники з недопалком у руці і мріє про те як він стане великим поетом. Тоді його вірші будуть видавати й платити гонорари, будуть запрошувати на бенкети з шампанським, а не дешевим пивом, тоді йому будуть давати жінки. Він буде щасливим і почне гірше писати. Ця думка лякає справжнього поета і він гасить недопалок у попільничці, яка йому залишилась від батька та йде на ненависну роботу - страждати фізично.
Через це справжні поети недолюблюють великих поетів, аж поки ті не стануть класиками.
Щоб бути справжнім поетом зовсім не обов'язково писати вірші, вистачить просто носити їх у себе в серці.