😀Краще пізно, ніж ніколи? (+рерайт)

Про рерайт наприкінці.

1912 рік. Іржава кухня. Піч. Вікна під стелею (цоколь). Стіл з паперами. Прямо на кухні.

І чоловік з немовлям на руках. Зараз годуватиме доньку з пляшечки. 👶🍼
Фу. Підкаблучник.
Ну так.
А ще майбутній Головний отаман, творець української армії і фактично голова держави. ⚔️🇺🇦
Цей пост мав бути 8 березня🌷
Але деякі непередбачувані обставини стали на заваді. Дехто з читачів цього блогу, гадаю, в курсі, які саме.
Тож.
Фемінізм у “Нерозказаному”. ♀️📖
На поверхні здається, що його нема. Ну бо війна, чоловіки, армія, казарми — оце все. ⚔️
Але це тільки здається.
Так, з транспарантами на жіночі демонстрації тут ніхто не ходить. Та й гендерний баланс у Центральній Раді був, м’яко кажучи, жахливий.
Але.
Жінки присутні всюди. Не на рівні доповнення. Вони запускають головні події. 🚀
Я не хочу зараз спойлерити.
Розглянемо мінімальний приклад. Проголошення програми “Самостійна Україна” відбувається тільки тому, що Софія Русова не боїться обшуків жандармів і у своєму домі збирає всіх: від Міхновського до Шаповала, Чикаленка і Петлюри. 🏠📜
Далі. Жінки-науковиці. 🔬
Валентина Яновська-Радзимовська і Катерина Ярмут. Обидві міцно вплетені в історію роману.
Одна біохімік 🧪
інша, якщо перекласти на сучасну мову, — дата-аналітик 💻📊
Згодні, що для початку ХХ століття це звучить майже фантастично?
Так. І всі вони є на сторінках книги.
Симон керує першим українським виданням. 📰
А хто ж у нього в дописувачах-авторах?
Правильно.
Леся Українка, Ольга Кобилянська і Христя Алчевська. ✍️
Перші дві мають свою окрему лінію в романі і фактично запускають історію.
Ну і підходимо до головної зірки книги. ⭐
Жінки, яка повинна нарешті вийти з забуття і з тіні свого чоловіка.
Оля Більська.
По чоловіку (з 1915) Петлюра.
Одна з лідерок-засновниць Пласту, талановита викладачка, self-made woman. 🎓
Жінка, яка сиротою приїхала до Києва і без жодної допомоги здобула собі місце викладачки в найкращій українській гімназії.
Так, тій самій, що представлялася на виставках у Монреалі і Чикаго. 🌍
І Оля викладала там задовго до знайомства з майбутнім чоловіком.
І, відповідно, працювала навіть після народження доньки.
Так, історія часто затирає таких жінок.
Бо вона потрапила під каток слави свого чоловіка. Але це не робить її меншою.
Її життя унікальне.
Вона має ціль і йде до неї.
Працює, щоб заробити на навчання.
Має кавалера, але їде вчитися.
Рішення про дитину приймає сама.
І все це є в книзі.
Просто не на перших сторінках.
А ще є:
пані Франкова,
Оля Хоружинська, яка возить заборонену літературу з Галичини на Велику Україну. 📚
І Роза Ліфшиць-Винниченко, яка вчиться в Сорбонні на медика. 🏛️⚕️
Уявіть.
1911 рік.
Знаєте відсоток жінок-медиків у тодішній вищій освіті?
Погугліть. 😉
Без усіх цих жінок не було б жодної події.
Та й книги теж.
Дякую всім, хто підтримав мене під час атаки ботів. 💛
Також повідомляю, що
глава №2 “Свята Ельжбета” була переписана і перевикладена.
https://arkush.net/book/32313/2
Гарного дня! ☀️