🐱Кіт. Бублик. Чоколяда....

Дякую пані Ле Та ( пост "Догори дриґом") за ідею посту.
Вже кілька днів в голові крутяться думки: що сказати про 46-ту главу в блозі. Щоб не повторюватися і щоб дійсно цікаво. Аж ось.
Несподівані матеріальні речі.
Я таке люблю (думаю, з книги це видно 🤣🤣🤣)
Тож поїхали. Це все 1905–1919.
Маємо:
Шкарпетковий кіт. Іграшка-антистрес, зроблена дитиною і передана батькові. Так, стреси були. І іграшки ці теж були. Бралася шкарпетка. Набивалася дрібними бобовими, напр. горохом чи сочевицею. П’ятка перев’язувалася — виходила голова. Очі — ґудзики, хвіст — мотузка. Недолугий, зате щирий.
(Дитина далеко а батько воює, чим не 2026?)

Чоколяда. Чому не шоколад? Бо поцуплена в генерала УГА Михайла Омеляновича-Павленка (Української Галицької Армії). Дуже дорога і дефіцитна. Віддана кому треба 😉 Це історія про тотальний дефіцит. І коли зараз шоколад є всюди, тоді ні.

Бублик в кисляку. Кам’янець-Подільський. Зала з депутатами-змовниками. А на задньому ряді він. Мазепа (ні, не той, але ТОЙ теж є в главі) зі слоїком, в який впав бублик-копійка (маленький). Продовження цього гастро-горору — в главі.

Лялька-петрушка в руках у маленької Софі. Петрушка — це лялька для вистави. Були двох варіантів. Чохлом (куди всувалася рука) або на дерев’яній паличці. Її петрушка був у смугастій піжамі. Більше схиляюся до палички.

Саме ця дрібнота робить атмосферу і запам’ятовується. Є тільки одна біда. Все це треба гуглити. І ні, ШІ цього не знаходить. Книги викладаються не оцифрованими. Їх треба скачувати і читати. Тому і виходить по три тижні на 1 главу.

Бо дату Вовчухівської офензиви УГА знає навіть Вікіпедія. А от чим гралася дитина в 1905-му або чи можна було вживати алкоголь на засіданні Директорії — ні.

А наступний блог буде про театри (яких теж є).
А ось лінк.

https://arkush.net/book/32313/46

П. С. І ні. Не можна довіряти навіть орфографію ШІ. В нього той самий Петрушка — ВОНА. ШІ не розуміє контекстів.