Еротика, горрор та гра сприйняття (Комора казкаря ч3)

Show, dont speak. I just died here waiting for you.
Власне, почнемо з еротики. Вона є у другій книзі, але тут ситуація складна. Хто читав - той читав, як то кажуть)
Для тих, хто не читав, поясню одразу - еротика в мене не "у лоба" подається. Тобто, я не пишу темне-романтазі. Але не цураюся будь-яких тем.
О'кей. П'їхали.
Цим, власне, я мав на меті сказати, що тему цю я трохи міркував. Власне, як на мене, еротичні сцени доволі вибагливі до виконання.
Ми зараз не беремо до уваги відверте порно, звісно ж. Так?
Так?
Добре-добре. Не беремо. Зараз.
Що таке еротика? Відверта, сексуалізована сцена. Так?
Так-так)
Але є нюанси. Кожен з нас розуміє, що еротична сцена - це цілий спектр для відігравання, нагнітання напруги, та гри з уявою читача. Таааак.
І отут цікаво стає. Бо літери - лише інструмент. Фінальний монтаж падає на спостерігача. Саме його когнітивний ресурс усе це обробляє та доправляє до мозку у вигляді глюків.
Тобто, література торкається не лише візуального сприйняття, чи аудіального. Можна передати будь-який спектр відчуттів. Від запахів, до емоцій.
Так-так, гарне мистецтво - завжди інтелектуальний, або емоційний досвід.
То що? Знов до еротики?
Як і горрор вона говорить до базових інстинктів. Але ж ми вирізняємо купу різного горрору, котрий працює на різних рівнях сприйняття. І це дещо більше, аніж просто набір піджанрів, або тегів. Горрор від Кінга, та горрор від Лавкрафта - не те саме. Східні традиції горрору - окрема тема, узагалі. Там реалії зростання жанру різнилися.
То до чого ці букви з яскраво вираженим СДУГ, хочуть привести вашу уяву?
Так. Ви зараз спів-учасник. Література теж так робить, але більш вишукано.
Пам'ятаєте те кляте відчуття, що тягне, коли на екрані наче нічого не відбувається. Мирний кадр, але музика грає тривожно, створюючи контрапункт. Немає джерела страху, але він сидить усередині. І годує його буквально уся сцена. Навіть, сліпучі іскри на озері, що танцюють під тривожне скрипкове остінато.
Ви бачите пейзаж, а у вас волосся на потилиці ворушаться. Ууух. А коли дізнаєшся як це працює, то аналіз таких сцен - задоволення.
З еротикою працюють майже ті самі трюки :)
Пам'ятаєте, як нас лякали горрори категорії Бе? Деякі з них, смішили своїми спробами, що цілі пласти у мем культурі народило.
Власне, еротика. Описувати вам тонкощі роботи з описом оголеного тіла я не буду. Я не про. Але деякі думки маю, котрі можуть стати у нагоді.
Еротизм на рівні атмосфери сцени.
Тобто, якщо по простому - еротика без оголеності. І тут маємо теж цілий спектр, адже культура з цим вже експериментує не перші роки.
Знаєте чим ще схожі прийоми горрору та еротики? Їх можна викинути з твору, якщо це звісно не горрор, чи еротична книжка :) Тут складніше. Але ж ми споживали горрори, де горрору самого й не було. Парадоксально, але страх тримався на атмосфері.
Сочився з кожного слова.
Або майорив десь на межі свідомості. Неясна тривога, що тягне. Але не знаєш чому.
Так само можна й з еротикою робити. Підійдемо до теми та зазирнемо глибше. Вам достатньо описати шурхіт спідниці, відчуття чужого тепла під рукою, або чужої долоні на тілі.
Усе інше можна довірити читачеві.
Або ж подати фрагменти оголеного тіла, як у мікро з'йомці.
Різкий фокус зору(тексту) на вигині ключиці, нижче, за краплею води що повзе шкірою. То затримується, то ковзає швидше. Котиться на живіт, наче блискуча кулька з гірки.
Крапелька) так
Тобто, я не прагну вам показати, як писати. Бо це тема дуже багатошарова та я й сам досконало не шарю.
Просто, знайшов шляхи.
Тобто, це скоріше "О, дивіться, як то воно можна"
Хоча, я здавалося б, тут прості дуже речі кажу. Воно ж на поверхні.
Так.
Як і факт того, що калюжі крові та скримери - не обов'язковий атрибут горрору.
Власне, тут ми і повертаємося до акторів. Що вони можуть зіграти у еротичній сцені? Ви вже читали про місяці, котрі звабливо світять? Оцей герой другого плану багато де грав. Каскадер, мілліардер та лікантроп. І узагалі, чудова людина. Залізна, я б сказав.
Ото він такий не один. Є й більш рідкісні та неочікувані екземпляри. Та й ви можете свої придумати, за потреби.
Крапля води - це лише один з прикладів.
Отака вона - література. Треба реквізит - придумав.
Театр та кіно такому можуть лише заздрити.
Головне, у сцені не те, як вправно ви описали оголеність. А те, що уявить читач.
І тут виникає цікавинка)
Читач може побачити еротизм, чи відчути тривогу там, де письменник того не закладав.
І таке буває.
І чим це цікаво? Бо висновок з цього цікавий. Ось чому.
Ми не гарантуємо, що наша книга буде прочитана так, як ми того прагнемо.
Давали хоч раз другу напружену екшон сцену з котрої той трохи поржав? А потім ви разом, бо там реально можна було й таке уявити. Хех
Точність вашої мови, наративні інструменти, котрі ви обираєте, ваша голос, літературні та провідні прийоми та ходи. Усе це створює індивідуальний досвід.
Багато хто талдичить про те, що правильно треба необхідні деталі "підсвічувати", аби читач не загубився.
Ну йоп.
Про "довіряй читачеві" я вам зараз казати не буду. Тут баланс треба. Кероване занурення, а не кинути у вир та полишити додумувати усе.
І вже не про еротику, звісно.
Властивість тексту така, що коли читач відводить погляд - він не читається. От ніяк.
Це не кіно, частину котрого ти можеш впустити, поки очима кліпаєш.
Люди по різному сприймають текст.
Хтось викарбовує кожну букву у свідомості, хтось озвучує, хтось біжить сторінками, хтось галюцинц, поки дивиться в центр...
Хех.
Кожен з них отримає свою книжку.
І що з цим робити можна? Власне, усе. Від того, аби точними формами мінімізувати варіативність. До того, аби говорити суцільними натяками, котрі можуть мати безліч інтерпретацій. Або ж зовсім у сюр податися та абсурд. Тут лише від ваших потреб залежить.
Точність подачі - лише ще один за ваших інструментів.
Сказати, а не показати - дієвий, якщо ви прагнете точності. І він - не є неправильним.
Show, dont tell - такий самий інструмент, власне. Але інтерпретацію він за читачем залишає. Тут вже від точності виконання залежить та від необхідності щось підсвітити, або приховати.
І тут є третій шлях. Пам'ятаєте про акторів?
Дозволити мікро-елементам просто існувати. На відміну від кіно це працює у літературі. Читач споживає увесь текст, якщо не скіпає, звісно ж. І тут вже багато фокусів з фокусом на цих мікро-деталях.
Це веде до чого, власне.
Багатошаровий текст - це не коло інтерпретацій ідей закладенмх у книжку. Як на мене, це ефект, читач має багато підстав для протиріч, інтерпретацій. Простір для фантазії.
То, як правильно?
Будь-як. У цьому і полягають складнощі. Намацяти саме той баланс, що підходить вам. В показувати, чи розповідати - то вже вам вирішувати.
І у яку гру з читачем грати - теж. Книжки ж - не просто історія. Хороша книжка для мене - це емоційний, або інтелектуальний досвід. Або і те, і те.
Він може бути різним. Іноді до мене говорять прямо. Іноді, усе на поверхні, але трохи покумекати треба. Іноді - думаєш, копаєш, шукаєш, складаєш пазл по троху, а воно лише складнішим стає.
Простими словами, ваш індивідуальний досвід - кількість пісень у першому реченні блогу :)
І, розумієте, фокус у тому, що деякі з вас можуть на кожне слово по три чотири підібрати.
Якось, так-ось.