Блукаючі Вогні: Ділогія

Трохи сиплий голос Шини ледь прорвався до Алана крізь плескіт води та щімливу але світло-надихаючу мелодію. Один, з інструментів трохи зверхньо крав час у самого ритму. Але вирівнювався. Ніби повертав борг.

- Що? - перепитав він.

Він торкнувся пальцями золотої кулі і та відповіла хвилями. Вони прокотилися стінами і відлунням торкнулися Аланового пальця. Хлопець відчув, як музика зникла з кімнати.

Він спробував вмоститися зручніше, але гострий борт усе впивався десь між лопаток.

"Не можу, хлопче", - Сайк не став чекати, поки він задасть питання. - "Замало матерії, аби заблокувати біль. Терпи. Я трохи його вгамував. Але не чекай більшого за такого отруєння. Та після того, як ти розбив келих та та руку собі розсобачив. Ти нащо це знову пив?" - тарахтів Сайк.

За сім років Алан вже впевнився, що його думок Сайк не читає. Але, якимось чином відчуває наміри та емоції. Пояснення "на тілесному рівні", та "біологія" - казали вже хоч щось, але небагато.

"Я ж не помру?" - Алан намагався слухати духа, а не шурхіт сукні за спиною.

Шина, не відповідала. Сайк - теж.

- Та, щоб тебе! - пара над водою похитнулася, або від голосу Шини, або віт тихого "Ні", що похитнулася у густині туману, котрий стелився над водою. Алан ледь втримав себе, аби не озирнутися.

"Диви, як можу"

Літери на тумані випливли перед очима, одночасно з, гарчанням Шини за спиною.

- Ти там як?! - голос Алана торкнувся відлунням його вух.

Шина лиш ще раз загарчала у відповідь. Алан почув, як тонка тканина з розмаху плеснулась у калюжу що вже збиралися усюди на підлозі.

Босі ноги заплескала у його бік.

- Сукня! - гарчала вона. Та це гарчання межувало зі сміхом. - Клята сукня пручалася! Уявляєш?!

Алан всміхнувся.

- Мабуть ти її так пропітніла, що вона цим невдоволена. Це тендітна тканина, - засміявся він.

- Тоді мої рукавички з шріссу мене б вже тричі вбили. - тихий, трохи тріснутий дзвін її голосу линув прямісінько у праве вухо. - До тебе зазвичай важко підкрастися. Ніби в тебе очі на потилиці. А тепер ти їх заплющив?

- Ти не підкрадалася, а дуже швидко наблизилася, - Алан тихо хвалив себе за те, що знов втримався. Треба бути обережним.

- О, то ти підглядав? - голос Шини, розтікся вологою по його шиї.

Тонкий пазур ледь торкнувся плеча.

У ніздрі врізався солодкий запах форху, що линув від усього її тіла.

- Ні, я бачив як сколихнувся туман, хоча ти й уникала калюж, - Алан не озирнувся. Нова маленька перемога. Він відчув, як гостре коліно впилося у його плече. Потім, вона притулилася до нього боком. Волога шерсть хвоста трохи налипла на плечі та шії хлопця.

- Завжди ти мене ловиш, - втомлено видихнула вона.

Ноги Шини зашурхотіли по шкірі Алана. Торкнулися води.

Вона скочила на ноги за лічені мить.

- Ти тут миєшся, чи суп готуєш? - сміх Шини похитнув туман.

- Вибач, зараз трохи нижче температуру зроблю, - Алан вже вкотре відмітив, як бар'єр від сфери цікаво реагує на кожен звук при контакті з водою.

Він не озирався.

"А ще, можу так!" - голосу Сайка він не чув. Лише літери виникали перед його очима у полі зору. Йому доводилося дивитися навколо, аби прочитати.

"Ти на чиєму боці граєш?!" - Алан вже звик відповідати не внутрішнім голосом, а просто кидати думку цілком.

- Я зовсім трошки нижче градус зроблю. Занадто гаряче. - хлепіт калюж під її ногами відлунням заповнив кімнату.

- Добре-добре, - Алан махнув лівицею не озираючись, та потягнувся знов до золотої кулі.

Музика знов повернула примарні барви у туман.

"Ти, наче між молотом і ковадлом, друже." - Кепкував Сайк. Літери виникали на межі зору. Не надто зручно було.

"Пиши посередині."

"Буду поле зору затуляти. Не побачиш головного" - праворуч-нагорі. Там, де було видно білу стелю, з чотирма отворами. Крізь котрі було видно не менш бліде, аніж пар, безхмарне небо.

Алан почув кроки Шини за спиною за мить до того, як вода трохи охолола. Плетіння зреагувало з невеличкою затримкою. Його відбиток заіскрив на стінах кімнати. Не візерунок, як при навантаженні. Лише бліда тінь на іскри де-не-де.

- Дивно, - кроки Шини зупинилися. Та вже за мить, вона рвонула до води. Хвиля врізалася йому у праву щоку.

"Зараз, усе по колу. Знову, - Сайк якось примудрився трохи розмістився, літерами, котрі виникли нагорі-ліворуч. - "Підйом-спад" - трохи вище рівня зору.

Шина випірнула поруч, поки Алан відпльовувася від води.

"Цього разу буде гірше," - послання Сайка розтануло згори-праворуч.

- Не надто, допомогло! - Видихнула мокра лисиця, та притулилася до борту, поруч з ним. - Дуже гаряче. З мене зараз шайсен рінецський приготується. - розсміялася вона.

"Готуйся хлопче" - Повідомлення Сайка розтануло. Ще одне. На межі зору. Знов.

"На тому... Полишаю", - обрадував Сайк, котрий трохи бісити починав.

Вода ледь плескалася, торкаючись ключиць Шини. Руде волосся обліпило обличчя.

- Ти куди дивишся? - Шина прибрала руді пасма з очей.

Алан підвів погляд.

- Що дивно, кажеш?

- Плаття чисте, хоча я у ньому чого тілько не коїла, - сміх лисиці врізався у тишу між мелодіями. - Лана чудово його зачарувала. Такі плетіння можуть коштувати, як будинок!

Алан не став заперечувати.

- Треба буде поїсти, - він спробував розслабитися.

- Це точно, - видихнула Шина. - Підігріємо цього разу м'ясо.