Пори року. Зникнення Зими — історія створення

Пори року. Зникнення Зими ― історія створення цієї книги до болю банальна. Здається, то був 2014 рік. Я тоді була підлітком, тільки пробувала щось писати. Це було взимку. І зима тоді була як не зима: дощить, тепло... Пам'ятаю, мені тоді подумалось: хтось викрав Зиму! 😱

Аж ось уві сні мені приснився... Майк. Тупо стоїть у дверях і витріщається на мене..)) А поруч, звісно ж, Діанка...)) 😋

Ну і я почала писати. По-дитячому, наївно, але писати. Перший варіант історії був не таким, як зараз. Пори року тоді вміли буквально керувати стихіями, як в аватарі Аанг. 🙈 Можливо, я навіть надихнулася ним, бо в той час дивилася цей мульт..)) 🙃

Я навіть дописала перший варіант. Єва Лук'янова мене тоді ой-як підтримувала!🥰 Власне, завдяки тим першим спробам письма я й познайомилася з Євою і з її "Домом" 💔

Але перший варіант історії ви не побачите, бо я його... ВИДАЛИЛА! Усюди 🫣🫣🫣

Ось і почалися університетські роки. 2016 по 2020 роки знаменуються письменницьким штилем. Нічого не писала, хоча вчилася на філолога 😆😆😆 очі до стелі

Але історія про Майка та Діану горіла в моєму серці 🔥🔥🔥 Я розуміла: потрібно писати, інакше згорю заживо..)))

Почався коронований карантин. І я нарешті всілася за письмо. Історія почала вимальовуватися новими фарбами. Пори року ― це над люди, історія яких розвивалася окремо від звичайних людей. Свої правила, свої традиції й так далі.

Але була одна проблемка.

Головна героїня💁‍♀️

Я занадто прив'язалася до першого варіанту, де Діана вся така мімімімі😅 Пффф. Це не підходить до історії, бо Діана має бути дівчиною-вогнем, Майком у спідниці 😆 Тим паче вона не зростала у світі Майка, вона не росла по канону його цивілізації. Вона росла серед звичайних людей, де вільні "нрави" та свобода дій.

Власне, тому я все знову видалила і з серпня 2023 року пишу наново 🤓
📖
― Дідько! Ти точно Єдина? ― вразився Макс і зненацька хитро посміхнувся, а Діана насупилася, вирішивши, що буде мовчати, як риба. І всередині все побагровіло від негативних емоцій. Єдині повинні будь-яку інформацію сліпо приймати, не ставлячи зайвих питань? От справді? ― Ей, я просто пожартував. Ти чого?
(Розділ 14. Лист-шет)
📖
📌Для себе зробила висновок: не можна прив'язуватися до того першого варіанту. Я виросла, персонажі теж. Тому й пристрасті мають бути відповідні. Отже, я дала персонажам волю. Контролюю все, але не контролюю нічого..))) 🙈

Зараз я відчуваю, що на правильному шляху. А історія плавно рухається до свого фіналу ❤️‍🩹❤️‍🩹❤️‍🩹

📌До речі, фінал завжди був прихований від мене за туманом. Лише під час написання міні-приквелу "Апельсинчик та його сонце" я намацала акцентні моменти, так би мовити фінальні акорди історії. І лише нещодавно, під час прогулянки та слухання музики, мене раптом осяяло, як все має бути. А від цього страшно до біса 🫣🫣🫣 Скоро фінал першої книги!😱😱😱 (Пори року поки планується як дилогія)

Мені здавалося, що 100 000 слів ― це недосяжна цифра. І ось уже більше 95 000... І скоро фінал... 🥺

Залишилося не здатися й довести історію до кінця ❤️‍🔥

Буду й далі створювати казку в реальному світі ✨
Як завжди, Музи не чекаю, а стараюсь бути нею✨

Дякую всім за підтримку))) Без вас, моїх любих читачів, а особливо Eva Lukyanova, Максиміліан Степовий, Lexa T Kuro, EvaKuzina я б уже здалася.
❤️️❤️️❤️️