Оновлення Пір / Балада про сяйливу троянду та кригу

Новенький розділ вже можна читати..)) Щоправда, це не зовсім розділ, а фрагмент з "Легенд Пір року", того самого примірника, що дав Любомир почитати Діані:

📖
Він рвучко встав і підійшов до книжкової шафи:
― Думаю, тобі саме час дещо почитати. Це повинно бути десь тут… ― Любомир провів рукою по корінцям. ― А, ось де я її заховав, стару книгу з такими ж древніми, як світ, легендами.
Любомир шанобливо простягнув Діані книгу з назвою «Легенди Пір року»:
― Читай уважно, моя люба. І пам’ятай: істина прихована між рядками. Попрошу нікому не розповідати, окрім Майка, звісно, що я дав тобі цю книгу. А втім, йому теж особливо не довіряй. Довіра ― дуже небезпечне почуття, здатне знищити дотла. Про це теж не забувай.
(Пори року. Зникнення Зими. Розділ 13. Любомир)
📖
Фрагментик маленький, близько 600 слів, 4172 символи. Не очікували, що я можу писати такі маленькі розділи? -ㅅ- Не переживайте, був ще менший(︶^︶)

📌Читати його можна тим, хто не знайомий з сюжетом книги. Бо це ж всього-на-всього казка. Істина якої захована між рядками. Хех))

Цитувати з оновлення не буду, і так маленький розділ вийшов. Сподіваюсь, не зовсім наркоманським...) Чекаю на ваші відгуки =)))

Натомість процитую дотичні до легенди моменти.
📖
У центрі фонтану бовваніла дивна статуя, вирізьблена з сірого каменю: бутон троянди, де замість стебла був меч, вістря якого простромлювало безводне дно, а замість листочків ― половинки серця. Статуя ніби підсвічувалася зсередини й виглядала живою. Здавалося, вона ось-ось так і сколихнеться від раптового подиху вітру.
Майк перехопив Діанин зачудований погляд:
― Ходять легенди, що цю статую збудував мій предок Зимній на честь його безмежної любові до Єдиної.
― Твоїм родичем був охоронець-Зимній?
― Можливо. ― Майк виструнчився. Вираз його обличчя був непорушною маскою. ― Так, цілком можливо. Однак навіть якщо хтось з моїх предків і був охоронцем, тут нічим пишатися.
(Пори року. Зникнення Зими. Розділ 13. Любомир)
📖

📖
― Троянда й вістря меча… ― нарешті озвався Шакл хрипким, немовби з потойбіччя, голосом. ― Цікаве поєднання символів, одначе. Чистота та невинність ― і водночас сила та влада. А предок у нашого дорогого охоронця був ще тим романтиком. ― Останнє слово він зневажливо протягнув, зловісно шкірячись.
(Пори року. Зникнення Зими. Розділ 16. Звинувачення)
📖

📖
Легенди гласять, що нас, Зимніх, нестримно тягне до вас, Єдиних, немов магнітом. Ваше тепло створене для нашого холоду ― так написано.
― То, може, до Літніх потягнетеся? ― відхилилася Діана на достатню відстань. ― Вони гарячіші будуть.
Владислав раптом вибухнув сміхом.
― Скажеш таке... «Гарячіші будуть». Ха-ха! Вони то, звісно, будуть гарячіші ― повір, я знаю ― але ти ж не хочеш, аби ми повністю розтанули, правда? Ні, сонце, ваша температура для нас найоптимальніша. Майкові, мабуть, складно боротися з одвічним бажанням до тебе торкатися. Я он, як узрів тебе, ледве стримуюся від тваринних інстинктів.
(Пори року. Зникнення Зими. Розділ 15. Судді)
📖