Двері зачиняються

– Брак часу – це прямий наслідок неправильного планування. Записали? Тоді я продовжую, – Альберт Геннадійович прокашлявся, оглянув аудиторію, для чогось затримав погляд на дальньому лівому кутку стелі, де злегка тіпало густу, вкриту старим пилом павутину, і продовжив, – ви не тільки повинні це записати, але і запам'ятати раз і на все життя. Повернути день складання плану є легким завданням, на хронологістиці вам це вже пояснювали. Але! – він зробив значний акцент на цьому слові, опустивши при цьому голову і для чогось підняв над нею маленьку батарейку, – Але, це пов'язане зі значними витратами енергії, навіть якщо ви нічого міняти не збираєтеся. І, – він знову взяв паузу, підняв очі на аудиторію, знову покрутив перед собою батарейкою, – дуже значно збільшує ці немалі витрати, якщо хочете щось міняти.

У цей момент, не відриваючи очей від студентів і продовжуючи тримати батарейку в руці, Альберт Геннадійович клацнув пальцями, і з позад першого елемента живлення раптово виліз другий. Аудиторія захоплено загула. Гул, правда, тривав недовго – Альберт Геннадійович зробив диригентський жест, вимагаючи тиші.

– Підвищені витрати викликані перерозподілом енергії за новими потокам структури подій, які ви намагаєтеся змінити або додати в процес. Цей розрахунок найбільш складний. Допуски і похибки в ньому дозволені, але не більше ніж на півтисячних після дванадцятої коми. Така точність доступна лише в спеціальних лабораторіях. І цей спосіб впливу на процеси застосовується тільки у виняткових ситуаціях. Тепер зберігаємо теорію, – він клацнув указкою по екрану, на якому висвітилися формули і мерехтливий символ вільного доступу до бази.

Після пар в двері лабораторії постукали.

– Так, увійдіть – промовив Альберт Геннадійович. Двері відчинилися, і на порозі з'явився Старило – студент останнього курсу, один з сьогоднішніх слухачів його лекції. Студент виглядав, як і кожна молода людина – сіро і невизначено. Правда, зараз його очі блищали, а жести були трохи метушливі – щось Старила хвилювало. Молода людина була причесана, одягнена в чистий одяг. Професор звернув увагу і на руки – нігті в порядку, і на взуття – не в пилу.

Він пам'ятав майже всіх студентів особисто. Старило для професора ніколи не був цікавим, але Альберт Геннадійович цінував його старанність, відзначав добру відвідуваність лекцій, пам'ятав його непогані оцінки. Але викладач і не пам'ятав, щоб Старило виявляв особливий інтерес до навчання: швидше просто механічно ставився до предметів, що вивчаються, чекаючи на отримання диплома.

– Заходьте-заходьте. Владислав, якщо не помиляюся?

– Так, професор. У мене до вас є питання, – Старило був збентежений, зам'явся, якось безглуздо переминаючись – було зрозуміло, що він сильно хвилювався, – це з сьогоднішньої теми на лекції, і взагалі ...

– Цікаво, – Альберт Геннадійович розвернувся з кріслом до співрозмовника і уважно подивився на нього, – Владиславе, ви раніше не відрізнялися підвищеною зацікавленістю моїх дисциплін, а це, я дивлюся, вас зачепило? Цікаво… Запитуйте: що в моїх силах – відповім. Приємно здивований вашим візитом – професор посміхнувся.

– Розумієте, Альберт Геннадійович, ось цей момент – з повернення і можливості змінити хід подій, мені зрозумілий. Я також розумію, що серйозні причини потрібні на такі заходи, відповідні рекомендації і допуски. Але я б хотів потрапити на практику, а потім – і на роботу в лабораторію, які цим займаються.

– Цікаво, Владиславе, – повільно, майже тягуче і трохи затинаючись від подиву простягнув перші слова професор. – Ви маєте рацію – все це серйозно. Ви були завжди тихим і відповідальним студентом, зірок з неба не хапали, але ви стабільно, спокійно і вчасно отримували всі заліки. Я думаю, я зможу дати вам рекомендацію і направлю на співбесіду в Інститут часу. Подібних лабораторій у нас три: в Інституті, в Академії наук і у військових. Мій допуск дозволяє направити вас тільки в Інститут. Там обладнання простіше, можливості менші, але – це перша сходинка в кар'єрі в даному напрямку роботи. Розумієте? – він пильно глянув на Старила.

– Розумію, пане професоре, – Влад ствердно захитав головою.

– Присядьте, – професор вказав на крісло за сусіднім столом. Владислав підкотив собі крісло і сів на краєчок, – скажіть, студент Старило, а чим викликано бажання працювати в цій сфері? – Альберт Геннадійович уважно спостерігав за його обличчям. Влад зам'явся. – Ну, кажіть – я ж повинен вказати обґрунтовану причину, чому я вас рекомендую. Однієї старанності тут буде замало.

– Пане професоре, я вважаю, що зможу скоротити витрати на перерозподіл енергопотоків подій як мінімум на 30%. І це стосується процесів планування також, – він вже дуже сильно хвилювався, а на останніх словах Альберт Геннадійович навіть підняв брову.

– Сподіваюся, це не секрет? – запитав він відвідувача.

– Ні. Як я розумію, лабораторії знаходяться на орбітах? – Альберт Геннадійович ствердно кивнув. Старило ставав сміливіше з кожним наступним словом:

– Так ось, за рахунок існуючої різниці плину часу на поверхні планети і на орбіті, через що і виникають похибки в розрахунках в першу чергу, можна економити енергію, а не додатково її витрачати. Також, – в цей момент Старилу здалося, що професор хоче його щось запитати, і він заперечуючи різко захитав головою, – ні, спочатку просто вислухайте, а потім всі питання. Економити можна за рахунок погоди. В теорії на космічне метеозведення відводиться майже 4% втрат, а я впевнений, що їх можна взагалі нівелювати. І тепер останній аргумент. На його перевірку вам знадобиться час. Це – викладання подій не в прогнозовану схему і формування суцільного масиву подій, а покрокове узгодження диференційованих частин масиву з перехресною перевіркою результатів по комплексу з трьох, з п’яти і подієвих конструкцій на сім елементів. Я знаю, що раніше це затягувало процес розрахунків, але я винайшов алгоритм, як їх спростити, зробити точнішими і скоротити час перевірки. Теорія розраховується просто. Але на практиці – під час реальних змін, це затягне процес за кількістю спроб. Але й сумарна величина заощаджень енергії може скласти і більше, ніж третину витрат за вже відомою схемою, що була запропонована нам на лекції. А ось і розрахунки, – Старило простягнув здивованому професору картковий накопичувач, – я вивчав цю тему два роки поспіль, працював над нею і хочу, щоб ви перевірили.

– Владиславе, я зізнатися чесно, не очікував такого від вас. Чому раніше не приходили до мене з цією темою? – зацікавлено промовив Альберт Геннадійович, але студент тільки кліпав і дивився на нього. – Добре, я обов'язково подивлюся. Мені треба буде дні зо три, розумієте сподіваюся?

– Так, звичайно. Там на картці дубльовані всі мої координати.

Після того професор не спав дві доби: розрахунки Старила тягнули не просто на достроковий диплом, а, як мінімум, відразу на докторський ступінь. Професор хвилювався, багато думав: чому раніше не помічав цього студента, картав себе вкотре, що треба міняти систему тестування, про що сам не раз говорив на останніх конференціях, але так і не встигав організувати цей процес.

Альберт Геннадійович, після першої доби перевірки розрахунків Влада, взяв тижневу відпустку, скасував всі лекції, переніс зустрічі з аспірантами. Він пив відерними дозами енергетики, перераховував масиви об'ємних часових матриць, диференціював імовірнісні криві в точки подій, розглядав сотні фрактальних множин коригувальних факторів, з яких вичленував варіанти з найжорсткішими умовами, перераховував і завжди отримував економію і по тепловому, і по енергетичному навантаженню не менше, ніж обіцяні Старилом 30%. За рахунок диференціації процесу час перепису події збільшувався, так. Але результат був тим самим: подієвий масив змінювався за прогнозованим сценарієм з більшою ймовірністю, ніж можна було мріяти на сьогоднішній день – до 87%.

На третій день перевірки професор вагався – треба було приймати рішення. Розрахунки – вірні. Старила треба рекомендувати як мінімум в Академію, а в нього тільки право рекомендації до Інституту. А там – там хай вирішують. Так, треба писати ректору з проханням дати направлення на Академію, бо це тільки ректору під силу. Це затягне процес. Але, Старило спокійний і тихий – потерпить місяць-інший цю бюрократичну тяганину, а потім – нехай працює.

Як же довго він тягнув з новою системою тестування, як він давно не цікавився своїми студентами, як він не помітив, що вріс корінням в свою кафедру, а гілками лазерних вказівок, що злилися з його руками, уперся в стіни коледжу? "Старію, – думав професор Кожевников Альберт Геннадійович, – втрачаю нюх на таланти... Нічого, за Старила мені все пробачити можна буде – наш талант, наш студент. Не загубили ж його? Ні – це наше досягнення, наші кадри!" Він ще раз перечитав підготовлений лист на ім'я ректора і дав команду відправити документ.

На наступний день ректор викликав Альберта Геннадійовича до себе в кабінет. Там професор зустрівся з ним і ще двома людьми – військовими. Довго говорили, радилися, сперечалися і знову радилися. На прощання військові щиро жали професору руку і дякували за такий самородок, як Владислав Старило.

Через тиждень Старилові прийшло повідомлення, що він прийнятий на практику в «Державну військову інспекцію з хронології, прогнозування та коригування подієвих масивів». З тих пір Старило і Кожевников більше не зустрічалися.

***

– Брак часу – це прямий наслідок неправильного планування. Записали? Тоді я продовжую, – Альберт Геннадійович прокашлявся, оглянув аудиторію, для чогось затримав погляд на дальньому лівому куті стелі, де злегка тремтіло від протягу густе, вкрите сірим пилом павутиння, і продовжив, – ви не тільки повинні це записати, але і зарубати собі на носі раз і на все життя. Повернути день складання плану – цє не важке завдання, на хронологістиці вам це вже пояснювали. Але, – він зробив значний акцент на цьому слові, опустивши при цьому голову і для чогось підняв над нею маленький кубічний акумулятор, – Але це пов'язане зі значними витратами енергії, навіть якщо ви нічого міняти не збираєтеся. І, – він знову взяв паузу, підняв очі на аудиторію, знову покрутив перед собою акумулятором, – значно збільшує і так не малі витрати енергії, якщо хочете щось міняти.

На цьому місці, не відриваючи очей від студентів і продовжуючи тримати акумулятор в руці, Альберт Геннадійович клацнув пальцями, і елемент живлення раптово пропав. Залою прокотилася хвиля подиву. Викладач опустив руку, і тут акумулятор випав з його рукава. Аудиторія захихотіла. Сміх, правда, тривав недовго – Альберт Геннадійович зробив вибачальний жест, ніяковіло посміхнувся, а потім, вимагаючи тиші, злегка сердито поплескав долонею по кафедрі.

– Підвищені витрати викликані перерозподілом енергії за новими потокам структури подій, які ви намагаєтеся змінити або додати в процес. Цей розрахунок найбільш складний. Допуски і похибки в ньому дозволені, але не більше ніж на півтисячних, після дванадцятої коми. Така точність доступна тільки в спеціальних лабораторіях. І цей спосіб впливу на процеси застосовується тільки у виняткових ситуаціях. Тепер зберігаємо теорію, – він провів пальцем по екрану, на якому висвітилися формули.

Після пар в двері лабораторії несміливо постукали.

– Так, увійдіть – сказав Альберт Геннадійович. Двері відчинилися, і на порозі з'явився Старило – студент останнього курсу, один з сьогоднішніх слухачів його лекції. Студент виглядав як і кожна молода людина – безбарвно і сіро. Правда, зараз очі його блищали, а жести були трохи нервові – щось його хвилювало. Молодий чоловік був причесаний, одягнений в чистий одяг. Професор звернув увагу і на руки – нігті в порядку, і на взуття – в пилу трохи, але видно, що черевики чищені, без шматків болота, після сьогоднішнього ранкового дощу.

– А, Владислав, якщо не помиляюся? Заходьте-заходьте.

– Так, професор. У мене до вас є питання, – Старило збентежився, зам'явся, якось безглуздо переминаючись, він явно хвилювався, – за темою сьогоднішньої лекції, і взагалі...

– Цікаво, – Альберт Геннадійович розвернувся з кріслом до співрозмовника і уважно подивився на нього, – Владиславе, ви раніше не відрізнялися підвищеною зацікавленістю щодо моїх лекцій, а це, я дивлюся, вас зачепило? Цікаво. Запитуйте, що в моїх силах – відповім. Приємно здивований вашим візитом, – професор посміхнувся.

– Розумієте, Альберт Геннадійович, ось цей момент – з повернення і можливості змінити хід подій, мені зрозумілий. Я розумію, що серйозні причини потрібні на такі заходи, відповідні рекомендації і допуски. І, мені здається, це та тема, якою б я бажав займатися постійно, тому хотів би потрапити на практику, а потім – і на роботу в подібну лабораторію.

– Владиславе, – повільно, дуже тягуче і трохи затинаючись від подиву промимрив перші слова професор, – Ви маєте рацію – все це серйозно. Ви були завжди тихим і відповідальним студентом, зірок з неба не хапали, але ви стабільно, спокійно і вчасно отримували все заліки. Але це надто складна тема. Навіщо це вам? Не хочу вас засмучувати, але ви не пройдете навіть з найкращими рекомендаціями – для таких рекомендацій необхідно закінчити Академію, а подібна лабораторія у нас всього одна – у військових. Вибачте, я нічим вам не можу допомогти.

Студент вийшов, а професор байдуже дивився як зачиняються за шукачем двері.

Після обіду Владислав сидів у себе в кімнаті і переглядав формули в планшеті. "Не розумію, – бурмотів він тихо через слово, – звідки тут береться зайвий день?" Він знову запустив програму, вишукуючи помилку у подієвому масиві. Планшет не встигав відстежувати повідомлення віддаленого швидкорозрахункового сервера. І студенту здавалося, що частина інформації губилася. Звичайно, можна викачати масив з сервера, але на це піде більше двох діб, а потім, вважай в ручну, перевірити ще раз протягом двох-трьох тижнів всі критичні точки. Це Влад вже проходив.

У двері кімнати постукали. На порозі стояли двоє військових.

– Можна увійти? – ввічливо поцікавився один з них.

– Так, проходьте, – трохи розгублено промовив молодий чоловік. Військові по черзі втиснулися до кімнати, понишпорили очима по приміщенню, переконалися що нікого в кімнаті більше немає. Владу не сподобався цей візуальний обшук і він захвилювався ще більше.

– Владиславе, – почав один з них, – ми представники Державної військової інспекції з хронології, прогнозування та коригування подієвих масивів. Ми принесли вам офіційне запрошення, – він дістав із внутрішньої кишені одноразовий інфочіп і простягнув його Старилу, – пройти у нас практику. Якщо під час стажування ви проявите себе позитивно, то ми готові запропонувати вам постійну роботу.

Ошелешений Старило розкрив від подиву рот і мовчки взяв чіп, вставив його в планшет. На екрані спливла менюшка від імені Міністерства Оборони з текстом запрошення на його – Старила, ім'я. Збентежений студент просто натиснув "так" на підтвердження, що документ прийнятий. Після чого чіп почав грітися і розсипався, залишивши після себе лише розпечений роз'єм. Владу обпекло цим роз’ємом пальці, він вронив його на підлогу, а військовий притиснув впалу кераміку з контактами своїм черевиком і остаточно розплющив її.

– У нас певний ступінь секретності, ви розумієте? – вимовив другий офіцер.

– Так, я розумію, – впевнено, відчуваючи причетність до чогось великого, серйозного, справжнього, вимовив тільки що спечений практикант Старило.

– Добре, збирайтеся, всі питання з вашим дипломом ми владнаємо. Не можна втрачати час на перевірку подієвого масиву вручну – ви отримаєте допуск до обладнання, що відповідає вашому рівню досліджень...

... З тих пір Старило і професор Кожевников, який відмовив йому в допомозі, більше не зустрічалися.

***

… Після пар в двері лабораторії постукали.

– Так, увійдіть – сказав Альберт Геннадійович. Двері відчинилися, і на порозі з'явився Старило – студент останнього курсу, один з сьогоднішніх слухачів його лекції. Студент виглядав як і кожна молода людина – нічим непримітна, зовсім замучена навчанням істота. Правда, зараз очі його блищали, а жести були трохи метушливі – щось хвилювало цього студента. Молода людина була причесана, одягнена в чистий одяг. Професор звернув увагу і на руки – нігті не обгризені, вже добре, і на туфлі – в пилу, прибитому крапельками ранкового дощу, точно, що два дні як нечищені.

Він пам'ятав майже всіх студентів особисто. А Старило для нього ніколи не був цікавим: Альберт Геннадійович знав його за простроченими заліками, відзначав не раз погану, як він любив висловлюватися, неритмічну відвідуваність лекцій, пам'ятав його завалені лабораторні. Але він завжди пам'ятав, що Старило виявляв особливий інтерес до навчання з окремих тем: до більшості предметів він ставився механічно – аби отримати залік, але до наук про час виявляв навіть якесь благоговіння – відвідував всі заняття, уважно виконував завдання, на відмінно здав два проекти.

– Заходьте-заходьте, Владиславе. Що вас привело до мене?

– Пане професоре. У мене до вас питання є, – Старило збентежився, зам'явся, якось безглуздо переминаючись, що явно на нього було не схоже – за темою сьогоднішньої лекції, і взагалі ...

– Цікаво, – Альберт Геннадійович розвернувся з кріслом до співрозмовника і уважно подивився на нього, – Владиславе, ви раніше не відрізнялися підвищеною зацікавленістю більшістю курсів, що взагалі викладаються, а це, я дивлюся, вас зачепило вчергове? Цікаво. Запитуйте, що в моїх силах – відповім, – професор замовк і допитливо подивився на студента.

– Розумієте, Альберт Геннадійович, ось цей момент – з повернення і можливості змінити хід подій, мені зрозумілий. Я розумію, що серйозні причини потрібні на такі заходи, відповідні рекомендації і допуски, і я вже не раз показував вам свої розрахунки. І ви справедливо вказували на помилки в них і недостатній рівень знань, але… Але я б все одно волів потрапити на практику, а потім – і на роботу в подібну лабораторію, але тільки не до військових – в Академію.

– Цікаво, Владиславе, – повільно, майже тягуче і трохи затинаючись від подиву простягнув перші слова професор, – Ви маєте рацію – все це серйозно. Але я не зможу дати вам рекомендацію. Для направлення на співбесіду в Інститут часу вам не вистачає ста-ран-но-сті, – він повільно вимовив останнє слово, роблячи на ньому акцент, – До речі, з огляду на ваше ставлення до теми, у вас більше шансів якраз потрапити на практику саме до військових – вони дивляться на ступінь зацікавленості та вміння розбиратися в темі. А академічна стезя з вашою характеристикою вам, студент Старило, буде не під силу. Ви робите лише те, що вам цікаво, а не те, що вимагають правила: зриваєте терміни, намагаєтеся змінювати порядок. Я згоден, в деякому плані наша освітня система застаріла, потребує модернізації система тестування, але спочатку навчіться підкорятися існуючому затвердженому процесу отримання диплома.

Професор замовк і подивився на засмученого Старила. Намагаючись втішити його, він додав:

– Не переживайте, ви зможете займатися своєю темою у військових, тим більше вони вже цікавилися вами.

– Дякую, професоре, – сказав розчарований студент, піднявся, попрощався і вийшов з лабораторії...

... Після отримання диплома, Старила більше ніхто з його однокурсників і наставників не зустрічав.

***

На "-6" поверсі Державної військової інспекції з хронології, прогнозування та коригування подієвих масивів в своєму кабінеті сидів Старило Владислав Юрійович – заслужений керівник даної організації останні 17 років, при загальному стажі роботи більше чверті століття. Владислав Юрійович пив коньяк з пузатої склянки, сонно дивлячись крізь монітор свого терміналу. В голові його сиділа лише одна думка: як вирватися з кола подій, який він запустив двадцять п'ять років тому?

Спрацював виклик комунікатора, вирвавши Старила із заціпеніння. Він поставив напій на стіл, підсунувся до нього і натиснув кнопку «відповісти». На екрані з'явилося молоде обличчя – Старила Владислава Юрійовича, студента останнього курсу коледжу, який вже вкотре достроково отримав диплом спеціаліста з хронології.

– Так, – сухо промовив керівник лабораторії.

– Владислав Юрійович, ми прорахували новий масив і готові до його запуску, – молодому Старилу, який ніколи не бачив обличчя свого шефа, було чудно називати свого тезку на ім'я та по батькові, які збігалися з власними.

– Добре, Влад, добре. Працюйте. Розв'яжіть цю задачу і пам'ятайте – відразу приступайте до нового прорахунку. У вас є всього вісім років. Після цієї спроби буде на два місяці менше.

– Можна запитати, шефе?

– Так, питай.

– Чому лише вісім?

– Так влаштоване наше життя і робота. Це проста статистика. Навіть не подієва ймовірність. Трохи пізніше – зрозумієш, коли займеш моє місце. А зараз – працюйте.

Керівник лабораторії відкрив прикріплений документ і поставив свою візу. Влад Старило, отримавши офіційне "схвалюю" на зміну подієвого масиву, запустив першу операцію з пошуку критичних точок історичних подій. У цей же момент професор Кожевников відвернувся до кафедри, прокашлявся і продовжив:

– Брак часу – це прямий наслідок неправильного планування. Записали? Тоді я продовжую, – Альберт Геннадійович знову кашлянув, потім оглянув аудиторію, для чогось затримав погляд на дальньому лівому кутку стелі, де від протягу погойдувалася злипла під вагою пилу павутина, і продовжив, – Ви не тільки повинні це записати, але і запам'ятати раз і на все життя. Повернути день складання плану – є легким завданням, на хронологістиці вам це вже пояснювали. Але! – він зробив значний акцент на даному слові, опустивши при цьому голову, і для чогось підняв над нею свою запальничку, – Але це пов'язане з масованими витратами енергії, навіть якщо ви нічого міняти не збираєтеся. І, – він знову взяв паузу, підняв очі на аудиторію, покрутив перед собою запальничкою, яка на очах здивованих студентів раптово перетворилася на шматочок льоду, що почав швидко танути, після чого здивований професор ледве завершив речення, – і значно збільшує витрати тепла, гм-м-м, якого і так треба немало, якщо хочете щось міняти…

Після пар в двері лабораторії, де професор сидів і збентежено обмірковував пригоду з запальничкою, хтось обережно постукав.