Пролог
Яскраве сонце і спека дають зрозуміти: це літо. А літо у нас не де-небудь, а в Одесі, що означає лише одне: туристичний сезон. Але ж кому туризм, а кому — гроші. Це найрибніший сезон в Одесі для шахраїв. Тут на кожному кроці на вас чекатиме якийсь балабол, який під шумок вже дєрєбанить зі своїми дружками свої гроші.
Найвдалішим місцем для полювання, безумовно, є залізничний вокзал. Його розташування дуже вдале, оскільки звідти до Привозу рукою подати, а на Привозі загубитися легше, ніж голці в стосі сіна. Ну а ще не кожен турист витримає ці «французькі аромати» на ринку.
На пероні з'явився високий рудоволосий хлопець, який супроводжував тендітну біляву дівчину. Одягнені вони були не по-одеськи, тобто, у них не було "абібасів" з Привозу. Варто було їм оминути усіх цих "здам квартиру", як до дівчини підлетіла жінка в циганському вбранні.
— Позолоти ручку, я тобі погадаю, — жінка усміхнулася дівчині.
Туристка розгублено подивилася на жінку.
— Що я можу Вам дати, пані? — спитала вона.
— Усього нічого, 100 гривень, — хитра посмішка гуляла обличчям жінки.
— Ой, так багато!
— Зв'язок з вищими силами тобі не безкоштовний! — обурилась циганка і нахилилася до дівчини. — Скажу по секрету, на цьому пероні я найкраща з гадалок. Їхній зв'язок з вищими силами, як Ютуб, а у мене є преміум підписка. Сама розумієш, такі дари не безкоштовні.
— Пані, може краще не треба...? — спитав хлопець.
— Станіславе, мені дуже цікаво долю свою дізнатися. Нічого ж страшного не станеться, це просто жінка.
Дівчина швидко дістала з сумки сто гривень і дала жінці. Та вмить зраділа і взяла тендітну ручку панянки, водячи пальцями по лініям.
— Хороша у тебе доля. Успіх чекає на тебе і сильне-сильне кохання! Буде багато діточок, двоє... Ні, троє. Вже за рік народиш першого.
— Але ж мені 15... — злякалася дівчина.
— Ой, тобто, за кілька років. Тут лінія нечітка, погано видно.
Було чути, як хлопець незадоволено сміється. Він нахилився до панянки.
— Це якась шахрайка, ходімо, пані.
Почувши краєм вуха слова Станіслава, жінка вчепилася мертвою хваткою в руку дівчини.
— Але нависає над тобою якесь горе сильне, — циганка понизила голос, нагоняючи страх. — Смерть!
Дівчина налякано здригнулася.
— Ой, лишенько. І що ж робити? — панянка прикрила рота рукою.
— Лихо дуже жадібне. Треба відкупитися від нього, щось дорогоцінне віддати, — жінка уважніше роздивилась дівчину і пальцем показала на її шию. — Ось це намисто підійде. Воно ж дорогоцінне?
Панянка торкнулась червоних намистин.
— Так, це ручна робота. А як я можу відкупитися ним?
— Віддай мені, я проведу ритуал, — руки жінки вже потягнулись до намиста, але Станіслав вдарив її по руках і вирвав дівчину з лап шахрайки.
— Ми йдемо, до побачення, — сказав хлопець.
Аж раптом поряд з ними пронеслась дівчина з пофарбованим, але вже вицвілим зеленим волоссям, хватаючи сумку дівчини.
— От жлобєха! — вигукнула циганка.
Станіслав, недовго думаючи, побіг за крадійкою. Жінка взялася завершувати справу. Вона підкралась до дівчини і одним рухом висмикнула намисто з шиї панянки. Хлопець, якому не вдалося наздогнати прутку крадійку, вже повертався до дівчини. Він побіг і за циганкою, але та не менш прутко накивала п'ятами, як і минула. Станіслав не дуже культурно склав опис ситуації, і підійшов до розгубленої панянки.
— Усе добре, пані Марено?
— Пробач мені, Станіславе, — понурено сказала вона. — І сумку, і намисто вкрали. Непутяща я!
— Все добре, пані. Нічого важливого у Вашу сумку я не поклав. Все ж, це Одеса, — усміхнувся хлопець. — Не перейматесь.
— Ти вже тут був? — дівчина підняла заплакані очі на хлопця.
— На жаль... — усмішка повільно зникла з обличчя Станіслава.
Хлопець взяв речі Марени і вони покинули вокзал.
Ким були наші туристи? Насправді, вони набагато цікавіші, ніж вам здається. Марена — дочка київського полковника, достатньо багатого, щоб вона носила виключно брендовий одяг. Станіслав — його підопічний, молодий сержант. Оскільки родичі не могли наглядати за панянкою, то попросили хлопця її супроводжувати. Знайомі вони були давно: їхні сім'ї товаришували, саме тому проблем не мало виникнути. Але Станіслав мав ще одну мету візиту в Одесу: викрити злочинну організацію під кодовою назвою «Ліс». Саме це стало причиною минулого візиту хлопця до Одеси. За цей час йому вдалося дізнатися про деяких авторитетів банди:
Магда «Відьма»
• жінка середніх років;
• голова «Лісу»;
• має бізнес у морській сфері, і для його отримання посунула минулого власника з прізвиськом «Лісовик».
«Ворон»
• справжнє ім'я невідомо, за чутками — Ізя;
• крадій, права рука Магди;
• на вигляд привабливий чесний хлопець, але варто йому підійти до вас ближче, ніж на 10 метрів, ви точно будете позбавлені якихось дорогоцінностей.
Юліан «Водяник»
• власних борделю на території «Лісу», ймовірно, штабу банди;
• не кожен зможе зрозуміти, чи це чоловік, чи жінка;
• вокзал — територія його "русалок".
«Мавка»
• нібито одна людина, але, здається, що їх все ж таки багато;
• клофелінщиця;
• має погані взаємини з усіма авторитетами банди, але є підопічною подруги Магди, тому досі в «Лісі».
«Блуд»
• юрист, адвокат банди;
• його майже ніхто не бачив, навіть деякі члени банди;
• справжнє ім'я невідомо, знають лише авторитети.
Метою Станіслава було затримання або хоча б викриття злочинів банди. Минулого разу йому це не вдалося, тому він приїхав виправити свою помилку. Одеса завжди була не дуже законослухняним містом, але ця банда — справжня ракова пухлина навіть для інших бандитів. Кількість крадіжок, шахрайств і бійок за участю «Лісу» у кілька разів перевищувало усіх інших. Також, Магда обдурила і матір Марени, яка має свій власний бізнес. Саме тому в їхньої родини були особисті рахунки з бандою. Ця відпустка обіцяла бути дуже цікавою.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!