Смертельні шахи

На тріснутому оглядовому екрані з'явилася Церера, що сірою кулькою висіла в безмежному чорному просторі. Навігаційна система писнула, сповістивши про завершальний етап рейсу. Сашко ліниво перевірив параметри маршруту і розслаблено відхилився у пілотському кріслі. Звичайна рутина. Хлопець вже вп'яте летів до Церери на старенькому "водовозі" компанії "Гексагон". Коли Сашко вперше потрапив на борт цієї іржавої шкарабайки, думав вона розвалиться при відчалюванні від марсіанського космопорту. При увімкненні маршових двигунів капітанський місток немилосердно трусило і хлопець до хрускоту в пальцях вчепився в підлокітники. Зараз від згадки про той політ, на обличчі Сашка з'явилася легка усмішка. Тепер він був упевнений, що "Стариган" витримає все – хоч входження в земну атмосферу, хоч гравітаційний маневр на орбіті Юпітера, чи навіть проліт в атмосфері Венери.

Хлопець відвів погляд від логотипу "Гексагона" на керівній панелі і глянув на екран. Церера вже займала увесь огляд. На сірій поверхні то тут, то там виблискували гідрокар'єри – комплекси по видобуванню водяного льоду. Сашко активував маневрові двигуни і "Стариган" упевнено вийшов на орбіту карликової планети. Синхронізувавши рух, "водовоз" зависнув над одним з гідрокар'єрів. Верховодив там Ал, пенсіонер, в якого відмовили ноги і який погодився працювати на застарілому гідрокар'єрі. Всі інші кар'єри давно були автоматизовані і лиш цей потребував присутності людини. Всю виручку Ал пересилав донці, що жила на Марсі та ледь зводила кінці з кінцями.

– Мені вже все рівно, – якось махав він сухою рукою, – а їй копійка для придбання житлового боксу.

Ал тут і жив, маючи під опікою троє обслуговуючих андроїдів.

Сашко запустив програму завантаження, черево "Стариганя" розкрилося і до поверхні Церери полинули гнучкі маніпулятори із захоплювачами. Хлопець скуйовдив біляву чуприну і згадав знайомство з Алом.

При першому підльоті до Церери Сашко намагався зв'язатися з доглядачем андроїдів, та відповіді не отримав. Спустившись на поверхню планети та увійшовши до помешкання Ала, хлопець побачив старого, прикутого до самохідного шасі. Він схилився над шахівницею і пильно дивився на потерті дерев'яні фігури. Навпроти сидів один з андроїдів обслуги. Блимаючі очиці теж безупинно дивилися на шахівницю.

"Мабуть до стобіса дорогі ці шахи", – подумав тоді Сашко.

Старий скоса глянув на прибулого, насурмився.

– Нащо було так репетувати? Я тебе давно вгледів, але в мене саме зараз складне положення, тож я зайнятий.

Сашко хотів було обуритися, та старий виставив у його сторону долоню, не відриваючись від шахівниці.

– Я сам виходжу на зв'язок. Наступного разу не горлай так. Якщо я мовчу, значить зайнятий.

Старий пересунув фігуру, тріумфально глянув на андроїда.

– Мат.

Очиці андроїда завмерли. Він поволі встав і не звертаючи увагу на прибулого, поскрипуючи, вийшов.

Старий з посмішкою повернувся до хлопця.

– Ти новенький. – помережені зморшками очі зацікавлено блиснули. – Мене звати Альберт. Для "водовозів" Ал. А то – Ен-Ей-42.

Сашко представився і потиснув ледь вологу руку. Кивнув у сторону виходу.

– Застаріла модель.

Старий усміхнувся.

– І не дуже розумна. Ти, бува, не граєш в шахи?

Хлопець заперечливо хитнув головою. Старий зітхнув.

– Ну, що ж. Завантажимо тебе льодом.

Коронна фраза Ала: "Завантажимо тебе льодом". Сашко всміхнувся спогадам. З тих пір він, при підльоті до Церери, навіть не намагається зв'язатися з Алом. Той сам озветься. Впевнившись, що гідрокар'єр зреагував на прибуття "водовоза" і відкрив вивантажувальний блок, Сашко ще раз перевірив програму і рушив до шлюзу. Одягнувши скафандр з реактивним ранцем, вийшов назовні. Під низом перші блоки льоду вже підіймалися до черева "Стариганя". Житловий бокс вкривала срібляста паморозь. Сашко увімкнув двигуни і рушив до технічного боксу гідрокар'єра, з'єднаного з помешканням Ала. За мить його підхопила слабка гравітація Церери і потягнула донизу. Реголіт біля сходів здійнявся хмаркою сірого пилу. Хлопець вимкнув ранець, натиснув кнопку і люк відчинився.

Всередині технічного приміщення не було повітря, тому Сашко лиш зняв ранець і примостив його на стелажі, поруч з Аловим. Андроїд, що контролював машини для розрізання льоду, навіть не озирнувся. Він незворушно спостерігав за тим, як циркулярні пили вгризаються в брили, розпорошуючи довкола дрібні кристали, які мерехтіли в непевному світлі променів Сонця, що проникали крізь вузькі просвіти між сонячними панелями на стелі. Андроїд перевів погляд на панель керування, провів пальцем по екрану і циркулярки закрутилися швидше, розвіваючи сріблясту пилюгу.

Сашко роззирнувся, та не помітивши більше андроїдів, рушив до житлового боксу. В перехідному шлюзі зняв скафандр і акуратно почепив його на кріплення в спеціальній шафі. Алів скафандр висів у сусідній. Хлопець прочинив люка до помешкання.

– Але, ти в шахи граєш, чи дрихнеш? – Сашко зачинив люк і завмер, спантеличено розглядаючи бедлам у боксі. Долі валялися розкидані шахи. Керівна панель автоматично блимала режимом автозавантаження "Стариганя".

– Що за чорт, – Сашко розвернувся, вийшов з боксу, роздратовано почав одягати скафандр, бурмочучи під носа: – Знову старий, мабуть, психонув і поперся інспектувати об'єкт.

Потрапивши у технічне приміщення, Сашко одразу попрямував до андроїда. Налаштувавши приймач шолому на частоту зв'язку з андроїдом, хлопець кахикнув. Той навіть не обернувся.

– Де Ал?

В навушниках проскреготіло:

– Завантаження вашого транспорту здійснюється за розкладом.

– Та щоб тебе, бляшанко…

Сашко придивився в дальній кут комплексу. В затінені, біля занедбаної секції, в якій колись розпилювали лід на компактні шматки, він побачив Алове самохідне шасі. Хлопець, махнувши рукою, швидко попрямував до прочиненого люку. Обережно увійшов до середини. В сірій темряві проглядалися обриси андроїда, що стояв біля стелажа і над чимось схилився. Зверху на шарнірі звисала циркулярна пилка. Сашко боком обійшов андроїда, що ніяк не зреагував на прибульця і глянув на стелаж. Серце вмить стиснулося. Хлопець гарячково увімкнув нашоломний ліхтар і відступив. Тільки зараз він помітив темну пляму на підлозі і брунатні смуги на пилці. На стелажі лежав Ал із розкраяною головою. Верхня частина черепа валялася під стелажем.

– Що ти робиш? – ошелешено пробелькотів Сашко.

Андроїд повернувся, очиці–камери вп'ялися в хлопця. Той рефлекторно занишпорив руками по сусідній стільниці.

– Аналізую його мозок, – безбарвно прозвучало в навушниках скафандра. – Ніяк не збагну, як він працює.

– То це ти зробив? – долоня нарешті зімкнулася на чомусь довгому і важкому.

Здається андроїд не почув запитання. Він перевів погляд на мертвого, торкнувся його обличчя.

– Ваш мозок такий хаотичний і непостійний. Та все ж я ніяк не міг виграти в шахи. Може ти вмієш грати в шахи? – андроїд знову глянув на Сашка, механічно схилив набік голову. – Ти молодший. Мозок працює швидше.

Сашко скривився, рвучко, зі всієї сили лупонув андроїда важким стрижнем по голові. Той впав, схопився тремтячими пальцями за стільницю стелажа, докірливо глянув уцілілим оком на хлопця. Сашко ступив уперед і ще раз вдарив. Тріснув пластиковий череп, око випало з очниці і закотилося під стелаж. Хлопець позадкував до виходу не відводячи погляду від розбитого андроїда.

– Ваш "водовоз" завантажено – пролунало в навушниках.

Сашко рвучко обернувся. Перед ним стояв інший андроїд. Хлопець відсахнувся, махнув стрижнем. Андроїд поточився і зламаною маріонеткою впав на долівку. Шматок білого пластику відлетів у сторону. Сашко осатаніло гамселив андроїда, допоки в того не згасли очі.

– Срань! – вилаявся Сашко, – срань, срань, срань! Це ж десь ще один тиняється.

Він міцніше стиснув стрижень і рушив до житлового боксу. В кімнаті Ала Сашко скинув лише шолом, підійшов до робочого столу, наступаючи на розкидані шахові фігурки.

– Що ж тут сталося, Але? – промовив тихо.

Хлопець зняв рукавичку, швидко пробігся пальцями по керівній панелі. На екрані з'явився останній відеозапис з камери спостереження. Ал сидить навпроти андроїда за шахівницею. Сашко прокрутив зображення, поки Ал тріумфально не від'їхав від столу. Андроїд підвів погляд від шахівниці і втупився у старого. Ал щось казав андроїду, та звуку не було. Раптом андроїд різко скочив, блискавично переметнувся через стіл і кинувся до переможця. Шахи розлетілися по долівці. Андроїд схопив старого за шию і здушив так, що той засмикався і одразу посинів.

Сашко миттю вимкнув відео. Завмер, розмірковуючи. Щось тут було не так. Чому бот з доброго дива кинувся на старого? Хлопець уважно глянув на екран. Увагу привернув файл під назвою "Когнітивні функції роботів". Сашко чув про цю проблему. У андроїдів, гіноїдів та інших оїдів, яких виробляли на Землі і які працювали на рутинному виробництві, відмикали функцію самосвідомості. А "Гексагон" – марсіанська компанія, що закупляла обладнання на Землі. Сашків "Стариган", то перероблений земний вантажник. Отже і роботи з Землі. І тут Сашка осяяло. Ал просто відімкнув цей обмежувач, бо хотів, щоб андроїд став гідним суперником у шахах. "Можливо Ал відімкнув обмежувач лише в одного андроїда, – з'явилася недоречна думка, – і тоді я розбив справного андроїда компанії",.

– Линяти звідси, – промимрив Сашко, окинув поглядом бедлам у боксі, надягнув рукавичку і шолом. Підняв з долівки шахову фігуру, механічно сховав до кишені. – Бувай, Але. Вибач, що лишаю тут, та твої підопічні налякали мене до усирачки.

Підхопивши стрижень, Сашко вийшов з боксу. Біля виходу на нього чекав останній андроїд. Хлопець було смикнувся завалити і цього, та вчасно спинився. Вартість знищеного справного андроїда доведеться відшкодовувати з власної винагороди.

– "Водовоза" завантажено, – механічно повідомив андроїд.

Сашко насторожено обійшов його стороною, тримаючи напоготові стрижень. Андроїд пильно спостерігав за людиною. Сашко похапцем, тихо лаючись, пристебнув за спину ранець.

– А де Альберт? – проскрипів голос в навушниках. – Він буде грати в шахи?

Сашко притулився до вихідного люку, виставивши стрижень і хаотично шукаючи відкриваючу кнопку. Нарешті люк піддався і хлопець вивалився назовні. Довкола здійнялася хмарка пилу.

– З вами все гаразд? – андроїд в сутінні коридору цілеспрямовано рухався до Сашко. Хлопець, навіть не звівшись на ноги, активував ранець. Хмара пилу одразу заполонила все довкола і Сашко ракетою шугонув до "Стариганя", тримаючи в руці стрижень. Андроїд байдуже супроводив його поглядом.

Вже на капітанському містку Сашко глибоко видихнув. Причепив до липучки на керівній панелі шахову фігуру. Здається вона називалася ферзь, чи щось таке. Активував програму відльоту. Вантажний відсік зі скреготом закрився і "Старигань" рушив до Марсу, залишаючи позаду фатальну Цереру. Повідомив про трагедію на гідрокар'єрі в компанію "Гексагон". Спілкування з начальством залишило неприємне відчуття.

– Звільнюся до чортової матері з цієї клятої роботи, – промовив Сашко до шахової фігури, – ще, чого доброго, вирахують із зарплати за андроїдів. Подамся у вільне плавання.

Хлопець скрушно хитнув головою, торкнувся ферзя і відхилився у кріслі.

"Старигань" впевнено рухався до червонястої кульки в безмежному просторі. Попереду чекав Марс.