Камінь, ножиці й папір

Грибниця пагонів попала на цю планету через портал переміщення. Це була втеча. Втеча від злого і безжального ворога. У всіх переселенців, крім Левірінітуеля, був з собою саджанець куща розквіту, тож Левірінітуель відразу поставив на собі хрест, як на невдалій спробі продовжити рід і заходився впорядковувати справи нового поселення та слугувати майбутнім матерям. Всі молоді члени суспільства встигли пройти навчання і визрівання.

Умови нового світу були ідеальними для пагонів. Думки всіх родичів читалися легко. Можна не використовувати звуки. Достатньо звернутися подумки й всі охочі зможуть тебе почути. Дерева в місцевому лісі були чи не більшими, ніж вдома і так само добре слугували для пагонів домівкою. Водойма, біля якої відкрився портал була прісна. Це було найкращою новиною, бо вода – це життя для рослин.

Також всім сподобалося, що на новій планеті було легко. Сила тяжіння була вдвічі нижчою ніж на батьківщині. Але, коли все занадто гарно, варто чекати біди. Так і сталося.

Всі пагони на стадії повного визрівання розібрали собі ділянки території і посадили свої кущі розквіту, бажаючи реалізувати свою місію: поновити рід. Важко було Левірінітуелю спостерігати відчай і страх в очах родичів. Жоден кущ навіть не пустив пагонів. Умови нової планети виявилися згубними для кущів розквіту.

Якби така подія сталася вдома, винні в загибелі кущів наклали б на себе руки. Пустоцвіт повинен загинути. Таким є закон матінки Природи. Але зараз потрібно було шукати інший вихід, бо під загрозою вимирання опинився весь рід.

Пагони мусили пригадати свою історію. Колись, в давнину, їхній народ був міграційними рослинами. Це з тих часів вони мали кінцівки, щоб пересуватися. Маючи лише одну стать, вони відривалися від рідного цвіту материнської рослини й мандрували.

Пагін міг вкорінитися лише тоді, коли його тіло визрівало і йому випадала можливість запліднити себе. Тоді він створював зі свого тіла кокон і перетворювався на матір. Коли визрівала матір, її тіло перетворювалося в суху оболонку і вмирало, але своїм цвітінням мати давала життя трьом новим пагонам, котрі, відриваючись від пуповини, своєю чергою відправлялися мандрувати світом у пошуках можливості реалізувати свою місію: запліднити себе і стати матір’ю.

Пройшли часи, прогрес загальної думки допоміг пагонам вивести рослину симбіонт для самозапліднення. Відтоді не було пустоцвіту і кожен пагін міг в період визрівання виростити собі власний кущ розквіту, з’їсти плід і запліднити себе.

Оскільки кущі розквіту на планеті, яка стала для пагонів новою домівкою, не прижилися, виникла потреба знайти або вивести рослину-симбіонт для можливості самозапліднення. Всі переселенці об’єднали свої мозкові зусилля у загальному трансі, щоб отримати відповідь на питання: яка рослина може стати симбіонтом і продовжити рід?

Почувши відповідь загального знання, пагони були дуже вражені. Потенційним симбіонтом виявилася рослина, яка об’єднала під своїм ментальним впливом певний вид комах і їх коштом винищила майже все живе в ареалі свого існування. Тими плодами, котрі могли дати пагонам можливість самозапліднення став певний підвид велетенських павуків, яких невідома рослина використовувала, як тяглову силу.

Однак, дістати з під товстого панцира невеличкий пухирець з рідиною, яка вмикала в пагонів механізм самозапліднення, виявилося не так просто. Завдяки анатомічним і ментальним особливостям народу пагонів, павуки не нападали на них. Але варто було пагону захотіли вбити тяглового павука і видобути у нього з-під панцира пухирець з рідиною, як у всіх довколишніх арахнідів, неначе очі відкривалися. Розгоралася битва не на життя, а на смерть.

Перші пагони, які пішли на полювання за рідиною, загинули. Задля реалізації цілі свого існування, рослинний народ мусив навіть порушити деякі інстинкти й поєднувати в полюванні на одну здобич зусилля декількох пагонів.

Та все ж втрати виявилися катастрофічними. Одна мати давала світу трьох молодих пагонів, а задля одного самозапліднення потрібно було втратити двох, а подекуди трьох родичів. Загальна кількість роду почала скорочуватися. Це могло стати початком кінця.

Також напівголодне існування павучого роду приводило до зникнення його як виду. Отже, пагонам потрібно було навчитися без втрат добувати рідину для самозапліднення, і водночас допомогти павучому роду не зникнути від голоду.

Природа почула прохання про допомогу і послала на нову планету експедицію людей, які за наявності ментальних щитів від пагонів, виявилися ідеальною зброєю проти павуків і водночас були ідеальним кормом для павучого виду, що вимирає від голоду…

Подальші дії пагонів стали сухим розрахунком, та бажанням вижити, помножити чисельність свого роду та забезпечити йому майбутнє.

Битва титанів була в розпалі. Гули плазмові різаки, тріщали хеліцерами арахніди, повітря загусло від смороду паленого хітину. Хоч Левірінітуель стовпчиком стояв осторонь і начебто не брав участі в бою, однак він був найголовнішою фігурою у цьому спектаклі. Пагін все контролював і виступав сірим кардиналом цієї бійні. Все передбачити неможливо, але в арсеналі пагона вже був досвід його попередників, які вдало закінчили своє полювання і вже трансформувалися в матерів.

Люди катастрофічно перемагали. Вже розліталися врізнобіч шматки від павучого транспортника, якого земляни вважали маткою. Скоро можна буде підійти до трупа павука і витягти з нутрощів такий цінний пухирець. Але результат бою поки не влаштовував Левірінітуеля. Потрібно було віддати порцію їжі зголоднілій рослині, яка тримала під ментальним контролем павуків і постачала пагонам такі необхідні плоди у вигляді великих незграбних комах.

Всі намагання транспортного арахніда прокусити броню одного з десантників були марними. Пагін вирішив, що настав час трохи допомогти павучкам, так, як це робили три його попередники. Бо для трьох нащадків також потрібна буде можливість самозапліднення…

Продовжуючи підтримувати ментальні щити, майже не рухаючись, щоб якоюсь невдалою дією не скомпрометувати себе перед людьми, Левірінітуель налагодив ментальний зв’язок зі спорами швидкої ліани, яких достатньо всипав в напій, котрий бійці вважали чарівним, виділив з усіх спор лише ті, які знаходилися в шлунку десантника, який був затиснутий хеліцерами найбільшого павука і дав спорам ментальну команду зростання.

Спори швидкої ліани, отримавши імпульс для росту, вистрілили пагонами розриваючи нутрощі й скафандр бійця зсередини. Одночасно, відчувши поживу, з-під надкрилля транспортника в розірвану броню землянина ринув потік невеличких павуків-несунів, перетворюючи організм людини та ліану в кривавий фарш і тягнуючи назовні шматки майбутнього сніданку Арах.

«Вдале втручання», - мрійливо подумав пагін. Тепер можна трохи розслабитися і на честь перемоги на всіх фронтах створити декілька рядків своєї майбутньої материнської пісні, яку будуть слухати молоді пагони в той час, коли в тілі Левірінітуеля будуть визрівати три головні герої, яким буде належати цей світ. Так, цей пагін був митцем і він розумів, що головних героїв у пісні його материнства має бути три…

(09 квітня 2023 Бровари Київської обл.)