Камінь, ножиці й папір

Воно вважало себе Арах. Воно прибуло на цю планету променем телепортації. Згадуючи яких потуг мозку попередньої планети вартувало створити той промінь, Арах мимоволі розмірковувало над майбутнім. Настане час і Воно повторить той подвиг.

Колись, коли Арах виросте і візьме під свій контроль всіх мешканців планети, постане питання продовження життя. Але це буде ще не скоро.

Після подорожі між світами Арах, бувши безтілесною сутністю, багато часу витратило на відновлення свого енергетичного кокона. Полонити перше тіло було найважче.

Першим організмом, який взяло під свій контроль Арах, була комаха, гігантський арахнід. Потомство цього тіла, всіх маленьких павученят з власної кладки, Арах полонило вже зовсім без проблем.

Потім були часи трансформації. Всіх навколишніх павуків Арах перетворило з поодиноких хижих комах на один рій, де Воно було всім. Комахи були її очима, вухами, інструментами й шлунками.

Для розвитку потрібно було багато їжі. Дуже швидко дичина для полювання скінчилася й Арах перейшло в економний режим. Дрібніших павуків, котрі харчувалися росою і дрібними комахами під’їдали більші, які слугували їжею для ще більших. Основне тіло Арах харчувалося найбільшими тілами. Так можна було вижити, але про розвиток годі було й думати. Потрібна була їжа.

Саме тоді на планеті з’явилися Вони. Вони прийшли з іншого світу. Вони були ворогами. Вони спілкувалися думками, але не мали головної істоти. Вони були примітивними, але у них вистачило сили й розуму чинити шкоду Арах.

Вони нападали на великі транспортні тіла Арах і маючи великі втрати, відкривали їх, проламуючи міцний хітин, неначе горіхову шкаралупу. А потім кидали і трупи своїх родичів, і понівечені транспортні тіла Арах напризволяще. Вони їх навіть не їли! Заради чого?

А головне, їхні тіла Арах також не могло вживати в їжу. Якась неїстівна будова організмів. Природа в їхній іпостасі створила повністю марних істот, які спричиняли лише біль і страждання. Над Арах нависла небезпека смерті від голоду і від можливого програшу у війні з невідомими зайдами.

І вже потім, як полегшення, з’явилися Наступні. Наступні також були зайдами, але виявилися дуже корисними. Наступні мали невпорядковані думки і їх можна було полонити. Їхня дивовижна, руйнівна зброя, була безсила проти ментальних атак Арах. Наступні мали смачну плоть, їхні тіла були просто бездонним джерелом енергії! Ідеальні створіння.

Але втрутилися Вони. Захищаючи Наступних своїми ментальними щитами, Вони заважали Арах брати Наступних під свій контроль. Вони, у союзі з Наступними, стали причиною смерті великої кількості арахнідів. Поведінка Наступних також була не логічною. Вони бо, також лишали трупи павуків. Це було не зрозуміло, але приємно на смак, бо їжі для Арах залишалося більше.

Наступні оселилися за межами впливу Арах. Воно періодично відправляло до поселення Наступних своїх мисливців. Бойові павуки були машинами для вбивства. Гладенькі хітинові панцирі, блискавичні удари кігтями, стрибки на велику відстань, міцні хеліцери, залози з токсичною речовиною. Бойові арахніди добиралися до тіл Наступних вночі, коли ті впадали в періодичний сонний параліч і були вразливими.

Коли ситі павуки-мисливці прибігали до основного тіла, Арах пожирало їхні товсті черевця й отримувала фантастичне задоволення від неперевершеного смаку. Та справжнім делікатесом для Арах все ж залишалися неперетравлені останки Наступних, здобути які було дуже важко. Однак, і тут знайшовся спосіб.

Воно помітило, що після нападу на поселення, в зону впливу прибуває загін Наступних і намагається вбити якомога більше тіл Арах. Якщо цьому загону випадає щастя вбити найбільше з можливих тіл, себто, тіло транспортного павука, то ці мстиві істоти на деякий час заспокоюються і повертаються в поселення.

Тобто, після невеличкої провокації, їжа сама приходить в зону впливу Арах. Якби не Вони, Арах могла б цілими групами брати Наступних під свій контроль. Однак, відтепер з кожним загоном Наступних завжди був один Він. І хоча Він завжди був поза боєм, його ментальні бар’єри не дозволяли Арах перехопити ініціативу в битві.

Вперше удача посміхнулася до Арах, коли в битву з Наступними випадково вступив транспортний павук, який не мав бойових навичок і взагалі випадково туди потрапив. Але, як виявилося, його вантажні хеліцери були настільки могутніми, що змогли прокусити броню Наступного.

Арах зраділо можливості скуштувати неперетравлені останки Наступного, кинуло в бій ще з сотню несунів, які вмить розпатрали тіло і принесли пошматовані, але ще не перетравлені останки до головного тіла Арах. Банкет запам’ятався.

З того часу так і повелося: втрачаючи одного транспортного павука, Арах отримувало смаколиків на доволі довгий період часу. У Арах навіть з’явився час для занять мистецтвом.

Багатотілесне Арах було ідеальним. Не можна було прожити таке ідеальне життя і не полишити по собі спогадів для майбутнього. Сховок для свого основного тіла Воно влаштувало в великій печері, де приємно тхнуло пліснявою. Стіни своєї оселі Арах вирівняло скребками тіл павуків-землекопів, а нині, коштом тих самих невтомних працівників, вкривало гладенькі поверхні мереживом малюнків.

Арах було митцем. Життя істоти було невимовно довгим і Воно вважало своїм обов’язком зберегти для свого продовження хоча б найвагоміші події зі своєї повчальної історії. Картини на стінах були часописом. Споглядаючи результат своєї роботи, Арах згадувало рідну домівку на далекій планеті й схожі картини на стінах велетенської печери, які в пам’ять про себе лишило його попереднє.

Тоді, в давнину, Арах читало про головного героя і з захватом уявляло себе на його місці. Всі захопливі пригоди проходили перед уявними очима багатотілесної істоти, яка на той час ще не мала жодного тіла.

Нині Арах з гордістю пригадувало періоди свого росту і розвитку. Пишучи часопис свого життя, Арах розуміло, що головний герой твору має бути лише один.