Other world

Осіння погода, де все пожовкле листя повипадало з дерев, оголюючи їх, мала схожість із холодною пора роком - зимою. Холодність вітру з кожним днем посилювалась, знаменуючи цим, що найближчим часом прийдуть морози. А сонце більше не гріло своїми променями; саме́ його світло стало тьмяним, та непомітним, щоб звертати на нього увагу.

Тремор пройшовся одразу по двум тілам: чи то від хвилювання щодо очікуваної зустрічі, чи то від холоду, яке просочувалось навіть крізь теплі пальта, а може і від того, і від того одночасно. Але їхні руки були міцно переплетені між собою, даючи дещицю тепла. Їхні усмішки випромінювали радість; вони були щасливі просто бути один з одним, а очі яскравіли тою іскоркою, яка зветься коханням.

Помірним кроком вони удвох рухалися в бік знайомого бару “Три мітли”, що знаходится в селі Гоґсміді, де вони так полюбляли посидіти. Багато спогадів було там залишено: перший в житті кухоль вогневіскі/маслопива, створення підпільної організації “Даблдорівська Армія”,

Ці спомини неймовірним чином гріли душу, бо вони містили весь спектр емоцій, які відчувалися кожного разу – від невимовної радості до безмежного гніву.

Двоє пар очей відтінку шоколаду і морської хвилі, та відчувши моральну підтримку один одного, Гаррі та Герміона разом прочинили двері до бару, наче вони знайшли досі незвіданий світ, який ховає в собі багато таємниць. Можливо, саме так і було.

До них одразу ж долинув голос: нерозбірливий, буркотливий та надто гучний. Це був чоловік середнього віку у досить таки брудному одязі, із незачесеним волоссям та занедбаним обличчям, який явно випив більше своєї норми. Це не завадило йому тримати в тремтячій руці повний кухоль вогневіскі. Він в той момент з кимось палко прощався і, не побачивши перешкоди у вигляді випнутої дошки на підлозі, вмить полетів в сторону новоприбулих.

Герміона вмить зойкнула від несподіванки, а Гаррі затулив своїм тілом її – хлопцеві досі вважалось, що небезпека може на них чатувати, незважаючи, що вони не так давно нейтралізували її у вигляді Волдеморта. Відчуття невпинного стеження після всіх тих страшних подій відчувалось скрізь і всюди. Герміона ж невпинно повторювала, що у Гаррі просто посттравматичний синдром, хоч йому так не здавалось.

Увесь вміст кухля зажадав зустрічі із одежою Гаррі, аби забруднити її якнайганебнішим чином, що вона і зробила. Рідина, сконтактувавши з одягом, одразу ж залишила по собі великі обриси плям на пальті; джинсові штани та черевики також потрапили під вплив алкогольного напою. Запах, доволі неприємний, вмить змусив носи чарівника та чарівниці сильно поморщитися. Очі таким же чином зіщулилися.

Чоловік, який перечепився, ухопився за ті відчинені двері, ледве тримаючись на ногах. Герміона хутко підбігла до незнайомця, оминаючи роздрібнені скельца, які ще хвилину тому були звичайним кухлем. Але все ж один уламок дівчина таки розчавила, який видав характерний тріскучий звук.

—Все добре? Вам не зле? Чимось допомогти? – Герміона вмить засипала запитаннями чоловіка, який не надто ясно усвідомлював, чого від нього хочуть і що взагалі сталося.

Незнайомець у темно-синьому плащі окинув пильним поглядом дівчину, детально вивчаючи її риси, одяг й зовнішність, через що та вмить стала почуватися некомфортно. Вона відчула себе мов манекен, якого можна сприймати як незначущий об’єкт, роздивлятись та давати оцінку його загального вигляду.

Гаррі стрімко підбіг до Герміони, відчуваючи її страх, чи що воно було, і міцно ухопив її однією рукою за талію, сильно притискаючи до себе.

Тепер незнайомець почав оглядати юнака тим же поглядом, можна сказати навіть спопеляючим. Незвідана сила наче наклала на молодих людей закляття мовчання. Вони мали намір виплеснути свій потік думок, але ніяк не виходило. Тому їм залишалось також дивитися на того чоловіка, але вже з гнівним зором.

Спочатку увага п'яного пана була зосереджена на чорнявому волоссі хлопця, яке трошки тріпотіло від вітру. Згодом він перейшов до огляду обличчя і одразу ж жахнувся. Той аж побілів до самих кісток, і, здавалося, вмить протверезів. Все його тіло кричало про те, що він в шаленій паніці, і що найкращий вихід із цієї ситуації – швидко втекти.

І він справді кинувся навтьоки, бовтаючись то в одну, то в іншу сторону, одночасно із цим гикаючи собі під ніс. Гаррі та Герміона спровадили його очима, доки чолов'яга зовсім не зник з поля зору. В них було яскраве почуття нерозуміння та дивини, яке майже одразу ж вивітрилось.

—З тобою все добре, Гермі?- з турботою запитав Гаррі.

—Так, все гаразд,- спокійно відповіла Герміона.

Гаррі, поглянувши на своє пальто, яке було порівняно новим, дістав свою чарівну паличку і за допомогаю заклинання “плямогеть”, достоту вичистив верхній одяг. Хоч запах все ж таки відчувався.

Вони удвох були збентежені цією ситуацією. Чи може бути таке, що чоловік навмисно перелив вогневіскі на Гаррі? Чому він почав уважно оглядати кожного? Чого він так злякався, побачивши Гаррі? Питання, відповіді на яких вони б хотіли знати, але наврядчи їх дістануть; вирішили просто забути про цю оказію.

Інші люди не стежили за тим, що тут щойно відбулося. Це їх ніяк не стосувалося і в разі чого, вони були б непричетні. Дуже зручно тримати позицію нейтралітету, хоча не завжди і безпечно, якщо так подумати.

Інтер'єр бару “Три мітли” залишився таким же старим та затхлим, що навіювало ностальгію та спомини про їхню наївну та пригодницьку юність. Та ж сама рипляча підлога. Пошарпані дерев'яні столи та стільці. Аромати різноманітних страв та напоїв, що збурювало аппетит. Навіть гості були ті ж самі, що й декілька років тому. Наче за допомогою маховика часу, Гаррі з Герміоной прибули до минулого, і зараз вони побачать себе учнями школи чарів та чародійства, де будують черговий план порятунку Гоґвортса та магічного світу в цілому.

Несподівано до Герміони підбігла рудоволоса дівчина і просто таки впала в обійми першої. Гермі трошки зашарілась, але все ж притулила її до себе, хоч і не була певна хто це.

До Гаррі /помірним/ кроком рушив жвавий хлопець. Це був старий-знайомий Седрік Діґорі, з пофарбованим у темно-червоний колір волосся, та виразним шрамом на лівій щоці, що ледь не сягав до ока. Вони заусміхалися один до одного і вони також обійнялися, радіючи цій зустрічі.

Згодом стало відомо, що рудоволоса дівчина то Джинні, яка так і залишилась життєрадісною та повною енергією сил.

Джинні із Гаррі та Седрік із Герміоною також повторили ритуал палкого вітання. Вони трошки погомоніли та вирішили трошки пожартувати для друзів. Хвилину потому четверо молодих людей рушили в бік досить таки шумливої компанії, яка видавала різноманітні звуки, щодуху реготала та пустувала – компанія розважалась всіма відомими способами. Але побачивши новоприбулих гостей, всі різко стихли, наче магічним чином їм водномить закрили писки. Кожен із них чекали цього об'єднання в одну велику сім'ю. Як раніше.

Рон, Джордж та Фред Візлі, Чо Чанґ, Невіл Лонґботом, Полумна Лавгуд, Драко Мелфой – друзі зібрались за двома столами, які об'єднали в один спільний. У всіх просто таки яскравіли усмішки, очі випромінювали щастя. Це вперше, коли вони влаштували таку грандіозну зустріч. Битва за Гоґвортс об'єднала їх, і показала, що друзів треба цінувати та берегти щосили.

Всі різко звернули увагу на дещо незрозуміле – зовсім неочікуване та шокуюче. Гаррі з Седріком трималися за руки, знаходилися в дуже близькій відстані. Дівчата так само повторювали за хлопцями дійство, можливо вони ще більш розкутіше поводилися.

— Друзі! – розпочав Седрік, – ми давно мали вам сказати, що…, - і він підняв обвиті руки: самого Седріка та Гаррі.

— Ну от, я ж казала, що вони всі були під “прикриттям”, і рано чи пізно, розказали б нам правду, – Полумна Лавгуд, як завжди, мовила своїм заспокійливо-методичним тоном.

—Гм, а ми навіть не підозрювали такого, – одночасно промовили близнюки Фред та Джордж.

Ті, мов за наказом, поцілувалися – пристрасно та палаюче, хоч і театральним способом. Ступор тих підлітків, які не могли вимовити і слова, не мав меж.

Схоже, тепер настала ера фікрайтерів написати нові історії; Полумна вже подумки продумувала сюжет, невеличку драму і щасливий гепі енд кожного персонажа.

Гаррі, Герміону, Седріка та Джинні ця ситуація дуже потішила, а особливо мовчазна реакція друзів. Потішила аж занадто – ті почали голосно сміятися, а вся інша компанія перебувала в стані розгубленості. Обмінявшись партнерами – Гаррі тепер був з Гермі, а Джинні стояла поряд із Седріком, вони одночасно поцілувались, проте вже по-справжньому, а друзі одразу ж вигукнули протяжне “фе”.

— Мерлінова борода, це ж жарт! – вигукнула Джинні.

Схоже, після короткого пояснення Джинні, всім стало одночасно зрозуміло і всі одночасно захихотіли.

— З такими жартами краще йти до Рітер Скітер. Вона одразу зрозуміє що це жарт, але зробить із цього сенсаційну новину у своєму новому випуску “Щоденного віщуна”, - додав Джордж, і всі засміялися ще сильніше.

Компанія друзів повернулась за великий стіл, жадаючи різних новин, цікавих обговорень на будь-яку тему, а найголовніше – поживної та смачної їжі.

— Ну розказуєте, жартівники - бадьоро звернувся Фред до Герміони та Гаррі, - де ви були? Що робили? Що цікавого відбулося за весь час вашої відсутності?

Кілька тих очей вмить виріщились на них, чекаючи відповідей на запитання. Тиша знову прилинула до них, немов морська хвиля, яка з часом повинна розчинитися поміж простору води. Звичайно, їхніх друзів цікавило де вони знаходились цілих три місяці. Без ніяких звісток, навіть попереджень – наче просто розчинилися.

— Так, - підхопила слова Фреда Чо Чанґ, - бо ж ви так раптово зникли, нікому не повідомивши про це. Як-не-як хвилювалися за вас.

— А ще схоже Дамблдор ненавидить нас, бо ми майже кожного дня навідувались до нього, аби дізнатися про вас, - вирішив викласти власне судження Драко.

Герміона з Гаррі завжди знали, що хоч роби щось, хоч не роби, а вони примудрялися викликати фурор навколо своїх персон. І звичайно знали, що їхня компанія спробує щось винюхати, хоча весь час Герміона була певна - в цьому вони зазнають поразки.

Її радше роздирало відчуття, що не все можна розказати друзям. Яка б там не була довіра, та все ж є моменти, які ти волієш тримати в собі, хоча і не до кінця розумієш, що саме містить в собі той “момент”. Добре, що вона може розділити цю таємницю із Гаррі. Хоч це таїнство стосується безпосередньо Гаррі.

— Ну Дамблдор запропонував нам повчитися за обмінною програмою студентів. Так би мовити, вирішив нагородити відмінників новими знаннями. Та нічого цікавого, якщо чесно,- вона злегка спітніла, а руки тремтіли.

Рон щиро цьому здивувася. Адже це не пояснює оцього танцю з бубнами, що це така таємниця, про яку не можна нікому говорити. Рудоволосий хлопчина тримав в голові різні теорії їхнього зникнення. Але всі вони не мали сенсу.

— Тоді чому просто не повідомити нас про це? Чи, можливо, всі присутні тут не мають до вас стільки довіри, аби розказати навіть про це? Що тоді ви ще приховуєте? - промовив Рон зовсім тактовно, перетинаючи палицю у своїх судженнях.

Друзі вмить перезирнулися. Не стільки від поведінки Рональда, як від того, що в дечому він мав рацію.

— Тоді так кортить дізнатися про теорії Фраментальнедида? Чи охоче довідатись про магічну класифікацію істот Темного Походження? Так я вмить організую всім вам лекції по всьому приводу.

Тепер, схоже, всі зашарілися від відповіді, що отак кинула Герміона, яка була різкою, проте справедливо зазначеною.

Гаррі вирішив втрутитися, позбувши атмосфери гнітючості та наближеної сварки, яку ніхто не хотів чути.

— До речі, ми трошки і Європою подорожували. Вона захопила нас своїми незвичайними краєвидами. Замки, музеї, історії країн. Привітні люди, яким так і хочеться кинути приємний комплімент та просто подарувати щиру усмішку. Взагалом мандрівка обійшлась без пригод, як це дивно не прозвучало, - Гаррі невимушено розказав правду. Вони справді разом з Герміоною досліджували міста та історії держав. Та все ж причина відвідин була іншою.

Рон кивнув головою, зі словами “Добре”, хоч у погляді вглядалася підозра та неюовіра, і весь залишений час тихо попивав маслопиво.

—Я так розумію, у вас є повно-преповно пригод, з якими ви, можливо, хочете з нами поділитися?- Герміоні завжди було цікаво слухати історії від когось іншого. Гаррі ж трошки нахилився вперед своїм тулубом, не маючи бажання щось проґавити.

—Не сумнівайся, в нас їх достатньо, і робили їх в честь ваших імен!- прокоментував Невіл, і всі енергійно з ним погодились.

Смішних та не дуже, яскравих та темних пригод було і справді купа. І знайомі студенти розказали одні з тих, які зможуть закарбуватися у пам'ятті на все життя.

—

Герміона та Гаррі гіпнотично вислуховували про їхні здійснені витівки, на мить забувши про всі тривоги. Важко відкинути це почуття – тривога, воно наче паразит – достоту в'їдається в тіло і нізащо не відпустить. Схоже це тепер невід'ємна частина життя Гаррі та Герміони.

Зробивши стільки всього, вони не могли цілком повернутись у звичайне життя, як їхні друзі. Знову страх за себе та близьких. Знову боротьб за життя а та подальше виживання. Знову ознаки того, що не все скінчено…

—... і після цього ми ще з місяць ні ногою в ту оранжерію. Звідки ж нам було відомо, що всі ті квіти охороняються маленькими мурахоловами.

Замовлення у десяток маслопива прибуло достатньо швидко. Стіл був заставлений закусками та легкими стравами. Настала велика трапеза!

—Ммм, Гаррі, скуштуй перепан. Від нього такий приємний вогник, який лоскочить язик,- запропонував Драко.

—Рон, а що це таке? Наче вперше бачу,- лагідно звернулась Герміона до Рона.

—Застиглий палець. Звичайне желе, де всередені куряча лапа. Треба дістати ту лапу, та нею перемішати желе.

Рон на прикладі продемострував як воно робиться. Герміону мало не знудило від цього процесу, а тому відмовилася від пропозиції скуштувати.

—Луна, це ти вперше будеш смакувати повітряного моряка? Бо від нього тебе роздуває і трошки піднімає в повітря,- захвилювалася за подругу доброзичлива Чо Чанґ.

—Справді? Я й не знала. Тепер ще більше хочу покуштувати,- щиро сказала Полумна.

То тут, то там пустіли тарілки, велися жваві, або безмістові розмови, атмосфера була приємною та заспокійливою.

—Друзі, будь ласочка, тиша уваги,- проказав Джордж, а Фред з наповненим кухлем, встав для проголошення тосту.

—Ми всі раді, що зібралися у такому дружньому колі. Це по-справжньому велика подія. Кожен із нас став необхідною часткою іншого в нашому житті,- на мить усі обдивилися один одного, через що слова стали справді значущими,- а тому давайте просто подякуємо наостанок своїм напарникам. Я просто спати до неможливого хочу, тому закругляємось вже.

Після слів Фреда, компанія знову заусміхалась, вже вкотре за сьогодні. Але й також кожен передав дякую за все.

“Дякую, що була поруч”.

“Дякую, що завжди підтримував”.

“Дякую за дружбу”.

“Дякую за поміч в усьому”.

“Дякую, що ми стали чимось більше”.

“Дякую, що не відвернулась від мене”.

Потім, як належить, всі почали наводити лад. Джинні та Невіл віднесли кухлі. Седрік та Герміона поприбирали на підлозі. Інші збирали рештки їжі, які або клали до рота, або викидали до смітника.

Раптом пекучий біль розповся по обличчю Гаррі. Неначе під шкірою повзала маленька змія, яка шукала виходу, і в паніці ворушилася з одного місця в інше. Чарівнику чомусь здалося, що треба подивитися у вікно, майже навпроти їхнього столика.

Там стояв той самий дивний чоловік, який облив його вогнвіскі. Той більше не був розгубленим та п'яним. Від нього роздирала гордість та певна цинічність. Це показувала його посмішка – настільки зла та самовдоволена, що аж страх брав. А очі виблискували палахкотілим вогнем, яке пахло не димом, а смертю.

Та найбільше його нажахав знайомий голос у його голові зі словами: “Ми ще зустрінемось один на один. Ще не все скінчено. Світ стане моїм”. Господар голосу насолоджувався кожним вимовленим словом. Гаррі ж спітнів на повну: волосся ближче до лоба стало змокрілим, руки покрилися мов жиром, спина просякнута липким потом. Нестримні дрижаки були такими сильними, що наче здавалися конвульсіями. Голову обхопив занадто пекучий біль, немов її опустили в казанок з кип'ятком. Здавалось, мозок вибухне від такої кількості тепла. Він просто повалився на м'який диван без свідомості.

Герміона впустила кілька тарілок на підлогу, зчинивши ґвалт впереміш із її голосом та зі звуком розбитого посуду. Вона крикнула “Гаррі!!” сильним та схвильованим тоном, привернувши цим увагу, та швидко підбігла до нього. Друзі оточили їх обох, не знаючи, що сталось, але роблячи все можливе, аби він прийшов до тями.

Герміона знала, що не зможе нічим йому зарадити. Ніхто не зможе. Від цього їй на душі ставало ще гірше та болючіше. Вона лише стримувала сльози та ніжно погладжувала волосся. А лоб був пекучий несамовитою силою.

Так чи інакше, це обов'язково мине. Але лише на деякий час…

Осіння погода, де все пожовкле листя повипадало з дерев, оголюючи їх, мала схожість із холодною пора роком - зимою. Холодність вітру з кожним днем посилювалась, знаменуючи цим, що найближчим часом прийдуть морози. А сонце більше не гріло своїми променями; саме́ його світло стало тьмяним, та непомітним, щоб звертати на нього увагу.

Тремор пройшовся одразу по двум тілам: чи то від хвилювання щодо очікуваної зустрічі, чи то від холоду, яке просочувалось навіть крізь теплі пальта, а може і від того, і від того одночасно. Але їхні руки були міцно переплетені між собою, даючи дещицю тепла. Їхні усмішки випромінювали радість; вони були щасливі просто бути один з одним, а очі яскравіли тою іскоркою, яка зветься коханням.

Помірним кроком вони удвох рухалися в бік знайомого бару “Три мітли”, що знаходится в селі Гоґсміді, де вони так полюбляли посидіти. Багато спогадів було там залишено: перший в житті кухоль вогневіскі/маслопива, створення підпільної організації “Даблдорівська Армія”,

Ці спомини неймовірним чином гріли душу, бо вони містили весь спектр емоцій, які відчувалися кожного разу – від невимовної радості до безмежного гніву.

Двоє пар очей відтінку шоколаду і морської хвилі, та відчувши моральну підтримку один одного, Гаррі та Герміона разом прочинили двері до бару, наче вони знайшли досі незвіданий світ, який ховає в собі багато таємниць. Можливо, саме так і було.

До них одразу ж долинув голос: нерозбірливий, буркотливий та надто гучний. Це був чоловік середнього віку у досить таки брудному одязі, із незачесеним волоссям та занедбаним обличчям, який явно випив більше своєї норми. Це не завадило йому тримати в тремтячій руці повний кухоль вогневіскі. Він в той момент з кимось палко прощався і, не побачивши перешкоди у вигляді випнутої дошки на підлозі, вмить полетів в сторону новоприбулих.

Герміона вмить зойкнула від несподіванки, а Гаррі затулив своїм тілом її – хлопцеві досі вважалось, що небезпека може на них чатувати, незважаючи, що вони не так давно нейтралізували її у вигляді Волдеморта. Відчуття невпинного стеження після всіх тих страшних подій відчувалось скрізь і всюди. Герміона ж невпинно повторювала, що у Гаррі просто посттравматичний синдром, хоч йому так не здавалось.

Увесь вміст кухля зажадав зустрічі із одежою Гаррі, аби забруднити її якнайганебнішим чином, що вона і зробила. Рідина, сконтактувавши з одягом, одразу ж залишила по собі великі обриси плям на пальті; джинсові штани та черевики також потрапили під вплив алкогольного напою. Запах, доволі неприємний, вмить змусив носи чарівника та чарівниці сильно поморщитися. Очі таким же чином зіщулилися.

Чоловік, який перечепився, ухопився за ті відчинені двері, ледве тримаючись на ногах. Герміона хутко підбігла до незнайомця, оминаючи роздрібнені скельца, які ще хвилину тому були звичайним кухлем. Але все ж один уламок дівчина таки розчавила, який видав характерний тріскучий звук.

—Все добре? Вам не зле? Чимось допомогти? – Герміона вмить засипала запитаннями чоловіка, який не надто ясно усвідомлював, чого від нього хочуть і що взагалі сталося.

Незнайомець у темно-синьому плащі окинув пильним поглядом дівчину, детально вивчаючи її риси, одяг й зовнішність, через що та вмить стала почуватися некомфортно. Вона відчула себе мов манекен, якого можна сприймати як незначущий об’єкт, роздивлятись та давати оцінку його загального вигляду.

Гаррі стрімко підбіг до Герміони, відчуваючи її страх, чи що воно було, і міцно ухопив її однією рукою за талію, сильно притискаючи до себе.

Тепер незнайомець почав оглядати юнака тим же поглядом, можна сказати навіть спопеляючим. Незвідана сила наче наклала на молодих людей закляття мовчання. Вони мали намір виплеснути свій потік думок, але ніяк не виходило. Тому їм залишалось також дивитися на того чоловіка, але вже з гнівним зором.

Спочатку увага п'яного пана була зосереджена на чорнявому волоссі хлопця, яке трошки тріпотіло від вітру. Згодом він перейшов до огляду обличчя і одразу ж жахнувся. Той аж побілів до самих кісток, і, здавалося, вмить протверезів. Все його тіло кричало про те, що він в шаленій паніці, і що найкращий вихід із цієї ситуації – швидко втекти.

І він справді кинувся навтьоки, бовтаючись то в одну, то в іншу сторону, одночасно із цим гикаючи собі під ніс. Гаррі та Герміона спровадили його очима, доки чолов'яга зовсім не зник з поля зору. В них було яскраве почуття нерозуміння та дивини, яке майже одразу ж вивітрилось.

—З тобою все добре, Гермі?- з турботою запитав Гаррі.

—Так, все гаразд,- спокійно відповіла Герміона.

Гаррі, поглянувши на своє пальто, яке було порівняно новим, дістав свою чарівну паличку і за допомогаю заклинання “плямогеть”, достоту вичистив верхній одяг. Хоч запах все ж таки відчувався.

Вони удвох були збентежені цією ситуацією. Чи може бути таке, що чоловік навмисно перелив вогневіскі на Гаррі? Чому він почав уважно оглядати кожного? Чого він так злякався, побачивши Гаррі? Питання, відповіді на яких вони б хотіли знати, але наврядчи їх дістануть; вирішили просто забути про цю оказію.

Інші люди не стежили за тим, що тут щойно відбулося. Це їх ніяк не стосувалося і в разі чого, вони були б непричетні. Дуже зручно тримати позицію нейтралітету, хоча не завжди і безпечно, якщо так подумати.

Інтер'єр бару “Три мітли” залишився таким же старим та затхлим, що навіювало ностальгію та спомини про їхню наївну та пригодницьку юність. Та ж сама рипляча підлога. Пошарпані дерев'яні столи та стільці. Аромати різноманітних страв та напоїв, що збурювало аппетит. Навіть гості були ті ж самі, що й декілька років тому. Наче за допомогою маховика часу, Гаррі з Герміоной прибули до минулого, і зараз вони побачать себе учнями школи чарів та чародійства, де будують черговий план порятунку Гоґвортса та магічного світу в цілому.

Несподівано до Герміони підбігла рудоволоса дівчина і просто таки впала в обійми першої. Гермі трошки зашарілась, але все ж притулила її до себе, хоч і не була певна хто це.

До Гаррі /помірним/ кроком рушив жвавий хлопець. Це був старий-знайомий Седрік Діґорі, з пофарбованим у темно-червоний колір волосся, та виразним шрамом на лівій щоці, що ледь не сягав до ока. Вони заусміхалися один до одного і вони також обійнялися, радіючи цій зустрічі.

Згодом стало відомо, що рудоволоса дівчина то Джинні, яка так і залишилась життєрадісною та повною енергією сил.

Джинні із Гаррі та Седрік із Герміоною також повторили ритуал палкого вітання. Вони трошки погомоніли та вирішили трошки пожартувати для друзів. Хвилину потому четверо молодих людей рушили в бік досить таки шумливої компанії, яка видавала різноманітні звуки, щодуху реготала та пустувала – компанія розважалась всіма відомими способами. Але побачивши новоприбулих гостей, всі різко стихли, наче магічним чином їм водномить закрили писки. Кожен із них чекали цього об'єднання в одну велику сім'ю. Як раніше.

Рон, Джордж та Фред Візлі, Чо Чанґ, Невіл Лонґботом, Полумна Лавгуд, Драко Мелфой – друзі зібрались за двома столами, які об'єднали в один спільний. У всіх просто таки яскравіли усмішки, очі випромінювали щастя. Це вперше, коли вони влаштували таку грандіозну зустріч. Битва за Гоґвортс об'єднала їх, і показала, що друзів треба цінувати та берегти щосили.

Всі різко звернули увагу на дещо незрозуміле – зовсім неочікуване та шокуюче. Гаррі з Седріком трималися за руки, знаходилися в дуже близькій відстані. Дівчата так само повторювали за хлопцями дійство, можливо вони ще більш розкутіше поводилися.

— Друзі! – розпочав Седрік, – ми давно мали вам сказати, що…, - і він підняв обвиті руки: самого Седріка та Гаррі.

— Ну от, я ж казала, що вони всі були під “прикриттям”, і рано чи пізно, розказали б нам правду, – Полумна Лавгуд, як завжди, мовила своїм заспокійливо-методичним тоном.

—Гм, а ми навіть не підозрювали такого, – одночасно промовили близнюки Фред та Джордж.

Ті, мов за наказом, поцілувалися – пристрасно та палаюче, хоч і театральним способом. Ступор тих підлітків, які не могли вимовити і слова, не мав меж.

Схоже, тепер настала ера фікрайтерів написати нові історії; Полумна вже подумки продумувала сюжет, невеличку драму і щасливий гепі енд кожного персонажа.

Гаррі, Герміону, Седріка та Джинні ця ситуація дуже потішила, а особливо мовчазна реакція друзів. Потішила аж занадто – ті почали голосно сміятися, а вся інша компанія перебувала в стані розгубленості. Обмінявшись партнерами – Гаррі тепер був з Гермі, а Джинні стояла поряд із Седріком, вони одночасно поцілувались, проте вже по-справжньому, а друзі одразу ж вигукнули протяжне “фе”.

— Мерлінова борода, це ж жарт! – вигукнула Джинні.

Схоже, після короткого пояснення Джинні, всім стало одночасно зрозуміло і всі одночасно захихотіли.

— З такими жартами краще йти до Рітер Скітер. Вона одразу зрозуміє що це жарт, але зробить із цього сенсаційну новину у своєму новому випуску “Щоденного віщуна”, - додав Джордж, і всі засміялися ще сильніше.

Компанія друзів повернулась за великий стіл, жадаючи різних новин, цікавих обговорень на будь-яку тему, а найголовніше – поживної та смачної їжі.

— Ну розказуєте, жартівники - бадьоро звернувся Фред до Герміони та Гаррі, - де ви були? Що робили? Що цікавого відбулося за весь час вашої відсутності?

Кілька тих очей вмить виріщились на них, чекаючи відповідей на запитання. Тиша знову прилинула до них, немов морська хвиля, яка з часом повинна розчинитися поміж простору води. Звичайно, їхніх друзів цікавило де вони знаходились цілих три місяці. Без ніяких звісток, навіть попереджень – наче просто розчинилися.

— Так, - підхопила слова Фреда Чо Чанґ, - бо ж ви так раптово зникли, нікому не повідомивши про це. Як-не-як хвилювалися за вас.

— А ще схоже Дамблдор ненавидить нас, бо ми майже кожного дня навідувались до нього, аби дізнатися про вас, - вирішив викласти власне судження Драко.

Герміона з Гаррі завжди знали, що хоч роби щось, хоч не роби, а вони примудрялися викликати фурор навколо своїх персон. І звичайно знали, що їхня компанія спробує щось винюхати, хоча весь час Герміона була певна - в цьому вони зазнають поразки.

Її радше роздирало відчуття, що не все можна розказати друзям. Яка б там не була довіра, та все ж є моменти, які ти волієш тримати в собі, хоча і не до кінця розумієш, що саме містить в собі той “момент”. Добре, що вона може розділити цю таємницю із Гаррі. Хоч це таїнство стосується безпосередньо Гаррі.

— Ну Дамблдор запропонував нам повчитися за обмінною програмою студентів. Так би мовити, вирішив нагородити відмінників новими знаннями. Та нічого цікавого, якщо чесно,- вона злегка спітніла, а руки тремтіли.

Рон щиро цьому здивувася. Адже це не пояснює оцього танцю з бубнами, що це така таємниця, про яку не можна нікому говорити. Рудоволосий хлопчина тримав в голові різні теорії їхнього зникнення. Але всі вони не мали сенсу.

— Тоді чому просто не повідомити нас про це? Чи, можливо, всі присутні тут не мають до вас стільки довіри, аби розказати навіть про це? Що тоді ви ще приховуєте? - промовив Рон зовсім тактовно, перетинаючи палицю у своїх судженнях.

Друзі вмить перезирнулися. Не стільки від поведінки Рональда, як від того, що в дечому він мав рацію.

— Тоді так кортить дізнатися про теорії Фраментальнедида? Чи охоче довідатись про магічну класифікацію істот Темного Походження? Так я вмить організую всім вам лекції по всьому приводу.

Тепер, схоже, всі зашарілися від відповіді, що отак кинула Герміона, яка була різкою, проте справедливо зазначеною.

Гаррі вирішив втрутитися, позбувши атмосфери гнітючості та наближеної сварки, яку ніхто не хотів чути.

— До речі, ми трошки і Європою подорожували. Вона захопила нас своїми незвичайними краєвидами. Замки, музеї, історії країн. Привітні люди, яким так і хочеться кинути приємний комплімент та просто подарувати щиру усмішку. Взагалом мандрівка обійшлась без пригод, як це дивно не прозвучало, - Гаррі невимушено розказав правду. Вони справді разом з Герміоною досліджували міста та історії держав. Та все ж причина відвідин була іншою.

Рон кивнув головою, зі словами “Добре”, хоч у погляді вглядалася підозра та неюовіра, і весь залишений час тихо попивав маслопиво.

—Я так розумію, у вас є повно-преповно пригод, з якими ви, можливо, хочете з нами поділитися?- Герміоні завжди було цікаво слухати історії від когось іншого. Гаррі ж трошки нахилився вперед своїм тулубом, не маючи бажання щось проґавити.

—Не сумнівайся, в нас їх достатньо, і робили їх в честь ваших імен!- прокоментував Невіл, і всі енергійно з ним погодились.

Смішних та не дуже, яскравих та темних пригод було і справді купа. І знайомі студенти розказали одні з тих, які зможуть закарбуватися у пам'ятті на все життя.

Герміона та Гаррі гіпнотично вислуховували про їхні здійснені витівки, на мить забувши про всі тривоги. Важко відкинути це почуття – тривога, воно наче паразит – достоту в'їдається в тіло і нізащо не відпустить. Схоже це тепер невід'ємна частина життя Гаррі та Герміони.

Зробивши стільки всього, вони не могли цілком повернутись у звичайне життя, як їхні друзі. Знову страх за себе та близьких. Знову боротьб за життя а та подальше виживання. Знову ознаки того, що не все скінчено…

—... і після цього ми ще з місяць ні ногою в ту оранжерію. Звідки ж нам було відомо, що всі ті квіти охороняються маленькими мурахоловами.

Замовлення у десяток маслопива прибуло достатньо швидко. Стіл був заставлений закусками та легкими стравами. Настала велика трапеза!

—Ммм, Гаррі, скуштуй перепан. Від нього такий приємний вогник, який лоскочить язик,- запропонував Драко.

—Рон, а що це таке? Наче вперше бачу,- лагідно звернулась Герміона до Рона.

—Застиглий палець. Звичайне желе, де всередені куряча лапа. Треба дістати ту лапу, та нею перемішати желе.

Рон на прикладі продемострував як воно робиться. Герміону мало не знудило від цього процесу, а тому відмовилася від пропозиції скуштувати.

—Луна, це ти вперше будеш смакувати повітряного моряка? Бо від нього тебе роздуває і трошки піднімає в повітря,- захвилювалася за подругу доброзичлива Чо Чанґ.

—Справді? Я й не знала. Тепер ще більше хочу покуштувати,- щиро сказала Полумна.

То тут, то там пустіли тарілки, велися жваві, або безмістові розмови, атмосфера була приємною та заспокійливою.

—Друзі, будь ласочка, тиша уваги,- проказав Джордж, а Фред з наповненим кухлем, встав для проголошення тосту.

—Ми всі раді, що зібралися у такому дружньому колі. Це по-справжньому велика подія. Кожен із нас став необхідною часткою іншого в нашому житті,- на мить усі обдивилися один одного, через що слова стали справді значущими,- а тому давайте просто подякуємо наостанок своїм напарникам. Я просто спати до неможливого хочу, тому закругляємось вже.

Після слів Фреда, компанія знову заусміхалась, вже вкотре за сьогодні. Але й також кожен передав дякую за все.

“Дякую, що була поруч”.

“Дякую, що завжди підтримував”.

“Дякую за дружбу”.

“Дякую за поміч в усьому”.

“Дякую, що ми стали чимось більше”.

“Дякую, що не відвернулась від мене”.

Потім, як належить, всі почали наводити лад. Джинні та Невіл віднесли кухлі. Седрік та Герміона поприбирали на підлозі. Інші збирали рештки їжі, які або клали до рота, або викидали до смітника.

Раптом пекучий біль розповся по обличчю Гаррі. Неначе під шкірою повзала маленька змія, яка шукала виходу, і в паніці ворушилася з одного місця в інше. Чарівнику чомусь здалося, що треба подивитися у вікно, майже навпроти їхнього столика.

Там стояв той самий дивний чоловік, який облив його вогнвіскі. Той більше не був розгубленим та п'яним. Від нього роздирала гордість та певна цинічність. Це показувала його посмішка – настільки зла та самовдоволена, що аж страх брав. А очі виблискували палахкотілим вогнем, яке пахло не димом, а смертю.

Та найбільше його нажахав знайомий голос у його голові зі словами: “Ми ще зустрінемось один на один. Ще не все скінчено. Світ стане моїм”. Господар голосу насолоджувався кожним вимовленим словом. Гаррі ж спітнів на повну: волосся ближче до лоба стало змокрілим, руки покрилися мов жиром, спина просякнута липким потом. Нестримні дрижаки були такими сильними, що наче здавалися конвульсіями. Голову обхопив занадто пекучий біль, немов її опустили в казанок з кип'ятком. Здавалось, мозок вибухне від такої кількості тепла. Він просто повалився на м'який диван без свідомості.

Герміона впустила кілька тарілок на підлогу, зчинивши ґвалт впереміш із її голосом та зі звуком розбитого посуду. Вона крикнула “Гаррі!!” сильним та схвильованим тоном, привернувши цим увагу, та швидко підбігла до нього. Друзі оточили їх обох, не знаючи, що сталось, але роблячи все можливе, аби він прийшов до тями.

Герміона знала, що не зможе нічим йому зарадити. Ніхто не зможе. Від цього їй на душі ставало ще гірше та болючіше. Вона лише стримувала сльози та ніжно погладжувала волосся. А лоб був пекучий несамовитою силою.

Так чи інакше, це обов'язково мине. Але лише на деякий час…