Other world

Наприкінці вечора Гаррі зрештою вирушив до Грифіндорської вежі. Він на пам'ять знав кожен поворот і сам шлях до кімнати свого факультету. З виявленою гордістю обдивлявся замок, торкався рідних стін.

Настінні картини, всередині яких були рухливі фігури, здивовано віталися з учнем. Хтось питав, куди він зник, хтось почав розповідати про свої проблеми, комусь і привітатись було великим вчинком. Він із ввічливості з кожним побалакав і побажав доброї ночі.

На шляху не трапилось нікого. Проходячи повз кабінети, вчувалися різні голоси. Деякі з них містили в собі гнів та розчарування, деякі висвітлювали лагідність та спокійність. Певно, учні сиділи на додаткових, як один із видів покарань. Він просто рушав своєю дорогою.

Діставшись до дверей, які ведуть до вітальні Грифіндора, повненька жіночка із картини з голови до п'ят обвела хлопця поглядом. Вона не стала діймати його питаннями чи характерним прискіпуванням, просто спитала пароль.

—Жовтоотрутоочний.

Пароль був видозмінений; його підказала Мадам Пофрі. Пароль міняють кожен місяць для додаткового захисту.

“Від кого?”- сам себе запитав Гаррі.

— Правильно, – і двері легко розчахнулись перед чарівником.

У вітальні знаходився цілий рій учнів. Наче вони чекали саме на нього. На мить всі звернули свою увагу на Гаррі. Вибалушивши здесяток очей, вирячилися на нього. Той тримався гідно, теж нагороджуючи всіх своїм стійким поглядом. Здавалося, затяжна мовчанка триватиме вічно. Та згодом всі знов повернулись до своїх справ. Вітальня наповнилась гулом, всі жваво щось поробляли. Хтось старанно вчився (що було рідкісним явищем), хтось читав “Щоденний віщун” і разом з однокурсниками обговорювали плітки. Хтось вже полягав у ліжка, бажаючи собі спокою та відпочинку.

Гаррі зі своїм портфелем, який згодом надіслали до медичного пункту, увійшов до вітальні. Одночасно з цим щукав Герміону і швидко її знайшов. Дівчина розташувалась обабіч тліючого каміна. На дворі стало прохолодно, тому вогонь з потріскуванням віддавав все своє тепло. А Герміона, наче та кішка, всмоктувала його, наповнюючи свій організм теплотою.

Проходячи повз однокурсників, Гаррі відчував, що на нього зиркають десятки очей, але до того йому було байдуже. Маг чудово знав – нічого поганого він не вчинив, аби відчувати сором чи збентеженість.

За мить і Герміона побачила його. Ті щиро обмінялися обіймами. Всілись у теплий та зручний диван, та почали розмову:

— Я так перелякалась за тебе! Добре, що зараз все гаразд.

— До певного часу, – нагадав хлопець.

Герміона лиш сумно покивала головою. Що ще вона могла сказати?

— Я хотіла відвідати тебе у медичній кімнати, але нікого не пускали, – з розчаруванням мовила і протяжно зітхнула Герміона.

— Мав невеличке прохання, аби мене не турбували. Але не хвилюйся, в мене є деякі новини. Це радше дарунки від вчителів, але все ж.

Очі Герміони одразу запалахкотіли жаданим вогнем знань та цікавості. Вона півдня провела в тоскному середовищі. Такої нудьги вона ще жодного разу не відчувала; її мозок потребував цікавинок.

Гаррі запропонував Герміоні відійти до стін коридору, адже коридор абсолютно пустий, а тут один лиш шум та гам; зайві очі теж нікому не потрібні. Гермі звичайно погодилась, і вони разом вирушили до виходу.

Вони вийшли зі спальні Лева, як часто між собою називали факультет Грифіндора, та почали пошук тихого прихистку.

Місячне сяйво додатково освітлювало їм вид. Перший кабінет, знаходячись поблизу їхньої вітальні, був наче пустим. Але прилігши до дверей, Гаррі зрозумів, що кабінет містив стихлі голоси. Другий кабінет, по сусідству, тримав в собі голоси чути яких було аж занадто добре. Тож вони і його оминули. Вони сподівались, що хоч наступна кімната буде порожньою. Не шукати ж їм пустого місця всю ніч.

— Цей кабінет, думаю, пустіє, – Гаррі намагався вловити посторонній шум. Нічого не було.

Герміона, наготувавши свою паличку, проказала заклинання “Алохомора” з одночасним рухом палички і двері прочинилися. Обоє подумки зраділи та хутко рушили усередину. Обережно зачинили двері зсередини і Герміона знов промовила закляття, яке зачинило двері належним чином.

Гаррі кивнув та подався до вчительського столу, одночасно прихопивши одного стільця. Герміона вмостилась з одного боку, – так, що сиділа спиною до класної кімнати, а Гаррі навпаки - обличчям до парт.

— Так, зараз розпочнемо ревізію, – і Гаррі обережно почав витягати артефакти. Сувій паперу, дві пляшечки з рідинами та засохлий гербарій. На перший погляд зовсім не звичні. Та для Герміони це було просто рятунком.

Дві пляшечки змогли першими вхопити її увагу. Одна – біла, а друга – синя.

— Отже, перша мікстура під назвою “Delirium tremens”, що з латинської означає “біла гарячка”. Склад рідини: пір'я Гіпогрифа, око Задубілої Черемхи, повітря Дейзінської Землі та кров Сігопурого Дракона.

Герміона узяла до руки ліки, потрусила їх. Була вражена тим, що рідкісна рідина була прямо перед її очима. Пронизливе шипіння, неначе обурена шипляча змія, видавала маленька мікстура.

— Широко застосовується для драконів, у яких біла гарячка. Бували випадки, що після лікування, тварини безаперечно визнавали хазяїна того, хто їх вилікував. Ці ліки також врятували багатьох видів цих тварин від вимирання. Серед людей застосовується з меншим натхненням, адже смертність від них настільки велика, що Міністерство Магії планує заборонити їх для вживання чарівниками та чарівницями,- швидко та без упину протараторіла Герміона. Вона рада була виплеснути той потік знань, їй стало навіть легше від цього.

Гаррі був приголомшений не стільки інформацією, скільки Герміона уміщувала у свій мозок. І справді ходяча енциклопедія, хоч самій дівчині така кличка зовсім була недовподоби.

Герміона одразу ж ухопилась за папір.

— Це від Дамблдора. Думаю, щось дуже важливе, адже запечатаний сувій з магічним паролем багато про що говорить, – коротко промовив Гаррі.

І справді, створення лиш одного такого листа, потребує чималої сили магії та єнергії, тому воно не є поширеним явищем серед чарівників та чарівниць.

Герміона чарівною паличкою ніжно торкнулася листа бумаги. Той загорівся магічним світом кольору засохшої лаванди, та піднявся в повітря. Старечий, але ясний голос відомого всім Дамблдора проказав:

“Добридень! Цей лист надісланий Альбусом Дамблдором за місцем народження . Він призначений для єдиного отримувача Гаррі Джеймса Поттера. Аби довідатись зміст, необхідно проказати пароль, після чого лист самознищится через одну швидку хвилину.”

Лист одразу ж перестав світитися та впав, наче нічого незвичного з ним не відбулося.

— Ох, цей Дамблдор. Без цього ну ніяк не може обійтись, – Герміона не відчувала гніву, але така поведінка явно не вдовільнила її.

— З цим, мабуть, погоджусь, –Гаррі підтримав думку, та все ж додав, – але і зроблено задля безпеки. Нам би дізнатись той нещасний пароль.

Герміона та Гаррі почали думати. Кожен перебирав свої варіанти, не забуваючи про ексентричність Дамблдора. Не міг він не залишити підказок.

Гаррі торкнувся паличкою листа і уважно слухав кожне слово. Щось точно підказувало, і коли Гаррі підхоплював, одразу ж упускав правильну думку. Тому вони разом знов прослуховували попередження листа:

“Добридень! Цей лист надісланий Альбусом Дамблдором за місцем народження…”.

Місцем народження… Чи не це було підказкою?

–Я знаю який пароль,- обоє партнерів повідомили один одному,- це моє (Герміона проказала “твоє”) місце народження!

Вони були вкрай зачаровані сихронізацією. Це їх потішило. Схоже, взаємини між ними вирісли та закріпилися настільки, що в них утворився ментальний канал. Показник вищої довіри та чистої любові між магами та магічками.

— Пароль: Годрикова Долина, – чітко та з виразністю звернувся Гаррі до повислого у повітрі листа.

Магічне світло вже вкотре зникло і лист безмежно впав на стіл, а сам папер розгладженно розгорнувся. Герміоні хотілось першій прочитати та дізнатися вміст таємного листа, на яке вони вбили відносно багато часу. Але її руки обпеклись чарівним вогнем недоступності. Цей вогонь блокував усю магію чужинця. Додаткові темні захисні чари.

— Можеш мене привітати, я позбавлена магії на дванадцать годин. Дякувати Мерліну, що Дамблдор не поставив смертельне заклаття для чужинця.

— Ти це зараз серйозно? Навіть у думках не міг уявити, що можна таким чином блокувати магію.

Герміона лиш ображено зиркнула на темноволосого хлопця, наче то він наклав те закляття і зараз безсоромно з нею надсміхається.

— Що ж, давай подивимось що там. Не даремно ж я пожертвувала собою, – театрально проказала Герміона, легко підняла руку, та тильною стороною притисла до лоба.

Гаррі трошки пошурхотів тим листочком. Запах чорнил був найчарівнішим, якмй міг існувати на світі. Носи із задоволенням вдихали той аромат.

На самому папері було написано не багато:

“Alvis mund не для вжитку;

чорна мантія

Delirium tremens призначений Другові

збірник квітів збожеволіє”

Поттер спокійно віддклав записку. А точніше вкинув у смітник. Він подивився на Герміону і той засяяв тою неприродною посмішкою, яка була вельми неприємна – Гаррі вишкирівся на всі зуби, а очі наче збільшилися у розмірі. Вигляд він мав, наче божевільний, що не могло не лякати Герміону.

Дівчина лише аккуратно витягла папір зі смітника та перечитала його вміст, можно було не боятися того магічного вогню недоступносьі.

Перечитавши записку Дамблдора уголос, Герміонп повністю зрозуміла, що вона далебі нічого зрозуміла – єдиний, безаперечний факт. Це було у повному стилі Дамблдора.

— Поки що про це не думаємо. Часу ще багато, тому…, – дівочий голос ураз урвався. Йому передував звук посмикювання дверної ручки. А згодом - крутіння ключа.

— Швидше під стіл, – Гаррі нашвидкоруч зібрав свої артефакти у портфель. Схоже, ніяких звуків він не чув, якщо інстикт самозбереження не проявився в нього.

Хтось швидким кроком влетів до кімнати.