2. День народження драконя

Тишком-нишком, не торкаючись копитами землі і майже не дихаючи, щоб не видати себе необережним вогнеподихом, Зафір Ка наближався до молодої драсвинки, що обережно встромляла своє копитце в свіженьку багнюку. Встромила і відсмикнула його назад, холодно.

Але як же їй хотілося вивалятись в тій багнюці… Тому вона зробила ще одну спробу. Проте нічого не змінилося, багнюка було занадто холодною для її молоденького тільця.

Зафір Ка прокручував у голові слова, якими б міг вмовити драсвинку поділитися своїм смердоподихом в обмін на підігрів багнюки. Думав, підбирав слова, стоячи на м’якенькому мохові і стискаючи обережно скляну банку, щоб зібрати смердоподих.

Драсвинка зробила наступну спробу забратися в багнюку. Встромила одразу два передніх копитця і, не втримавшись, підслизнулася. Проїхалася своїм рожевим животиком по брудній смердючій багнюці, і, від неочікуваності, випустила збентежений смердоподих. Його пари дісталися ніздрів Зафіра Ка, в носі страшенно закрутило і він чхнув. Чхнув так, що полум’я, яке вирвалося з його ніздрів, сягнуло багнюки, вмить нагрівши її.

Драсвинка, відчувши теплу багнюку під ногами, одразу забувши про все на світі, випустила той самий смердючий зелений отруйний подих незаміжньої драсвині, який так був потрібен Зафірові. Останній, в свою чергу, не розгубився і вмить наповнив банку.

Хотів швидко злетіти, та обпалений хвіст не дав йому цього зробити. Довелось доволі довго бігти по землі, щоб розвинути достатню для злету швидкість. Але трохи не розрахував і одразу чотирма копитами вскочив у ту багнюку, а драсвинка саме ковзала на пузикові, вдоволено рохкаючи і, не зі злим умислом, звісно, втаранилась в збентеженого драконя. Він похитнувся і, завалившись на бік, проїхався білосніжним своїм боком до краю багнюки, дивом не розтовкши банку.

- Йосип голий, - вилаявся Зафір, - що не день, то дзень-дзелень. І як тепер відмиватися?

Він встав, намагаючись струсити з себе багнюку, та не така вже й легка ця справа. А драсвинка продовжувала собі поратися в багнюці, не звертаючи уваги на навколишній світ. Увійшла, як то кажуть, в Нірвану.

Зафір, з горем навпіл, вибрався з багнюки і намагався злетіти, але… Його одне крило не розправлялося до кінця, позлипалися міцні пір’їнки через багнюку. Так… на одному крилі не полетиш. І довелося Зафірові пішки сунути до свого замку. Йшов він майже тиждень, прикриваючи крилом банку, щоб не вивітрився той смердоподих. Про те, щоб було чим ту банку закрити, він не подбав, одразу кинувшись втілювати в життя ідею, яка блискавкою пронизала його свідомість. Не склавши жодного плану, не прорахувавши варіанти. Тому йшов і бубонів собі під ніс:

- Не дарма мама казала, що через дурну голову ногам біда. Он ще копитця постираю, я ж дракінь і літаю. Я могутній, а якась багнюка перекреслила всі мої вміння. Най би її шляк трафив, ту багнюку.

Молився, хоч би не всей подих вивітрився, поки донесе ту банку до матері. А ще ж треба пір’я з дракаронячого хвоста, хоч би діти не підвели.

Буян і Гроза даремно часу не втрачали і, поки Селеста крутила пір’я курям, намагаючись опанувати мистецтво кулінарії, вже общипали хвости майже всім дракаронам в радіусі кількох сотень метрів навколо замку.

- Йой, - зойкнула Селеста, побачивши силу-силенну вискубаного хвостового пір’я дракарон, що заполонило половину вітальні, - Навіщо ж ви стільки наскубали?

- Щоб точно вистачило, - гордовито повідомив Буян.

- Ми просто не могли обрати, яке найкраще, - виправдовувалась Гроза.

- І як тепер я маю їх вмовити робити нам вітер? – розхвилювалася Селнста, - Вони ж будуть страшенно ображені. Я вас хіба такому вчила? А як же домовлятись, не намагались?

- Так веселіше, - закивали своїми головами синхронно.

- Веселіше їм… - зітхнула Селеста, вже розуміючи, що ніякого вітру їм не бачити, як власних вух, - Ото буде весело, коли гості будуть знемагати від спеки. Ще й від батька вашого нічого не чути, вже тиждень як десь подався.

А гості, між іншим, вже почали прибувати. Поважні драконі, переважно з білою шерстю і шикарні дракобилки, гриви і хвости яких були пофарбовані у всі кольори веселки. Затримка була лише за іменинником.

- Візьміть трохи пір’я і віднесіть бабусі, - видала завдання дітям Селеста, - А що робити з рештою, я навіть гадки не маю… Заразом і спитаєте бабусю, що з рештою пір’я можна зробити, щоб даремно не пропало.