2. День народження драконя

- Що ти знаєш про драсвиней?, - запитав Зафір у своєї дружини, котра намагалася викупати перед сном малих дракоників. Вони хлюпали крилами по воді у ночвах, обризкуючи все навкруги.

- Мало що знаю, то ж коли було те навчання в школі, - зітхнула Селеста, - Ось дітей вкладу спати і спробую щось згадати.

- Мамо, хочемо казку про драсвиней перед сном, - канючили діти, - Як не розкажеш, то спати не будемо. До самісінького ранку.

- От, малі шантажисти, - жартівливо зітхнула дракобилка, - Гаразд, буде вам казка. Заодно і тато якусь інформацію отримає. Ану хутко помилися і до спальні.

Вклавши дітей до їхніх ліжок, Селеста почала розповідати казку, згадуючи всі знання, що здобула в драшколі.

- Отже, драсвині живуть там, де є багнюка, - почала Селеста.

- А що таке багнюка, мамо? – запитали дітлахи, які ніколи не бачили багнюки.

- Багнюка – це така дуже мокра земля, або навпаки, дуже брудна вода. Вона дуже слизька і прилипає до шкіри. Ми, драконі, не любимо багнюки, бо вона присихає до нашої шерсті і погано змивається, - пояснила Селеста як уміла, - Я вам завтра покажу, зробимо багнюку в ночвах, щоб вам зрозуміліше було.

- А навіщо ж тоді драсвині живуть там? – щиро дивувалися драконики, - Вони ж тоді брудні будуть ходити, некрасиві, - зморщили свої носики.

- Обережно, - Селеста притримала крилом їхній ноздрьовий вогнеподих, що ось-ось збирався вискочити з їхніх носиків від обурення. – Драсвині там валяються щодня, їм подобається колупати багнюку своїм рильцем. Коли багнюка тепла, вони риють її і купаються в ній, видихаючи свій драсвинячий отруйний зелений смердоподих. Він не шкідливий для нас, якщо ми не маємо алергії. А ще, говорять, якщо його зібрати в скляний посуд, то він може зберігатися роками і не псуватися. Його можна використовувати для всяких лікувальних цілей. Тільки після того, як драконі і драсвині стали ворогами, вони не хочуть ділитися своїм подихом з нами. А ми не даємо їм вогню, щоб підігріти багнюку. Ворогування – це така штука, яка нікому нічого доброго не приносить, - підсумувала Селеста.

Кімнатою пронісся подих вітру, Селеста озирнулася, а Зафіра й сліду немає. Отакі вони, гіперактивні драконі, щось в голову збрело і одразу до виконання, не задумуючись про наслідки. А вона ще ж не все доказала про той смердоподих, який так потрібен Зафірові. А раптом в нього алергія? Він же нічого не послухав про захисні методи.

- Куди це тато подався? – запитали драконики.

- Йому дуже потрібен цей смердючий подих, щоб відновити свого хвоста, - зі співчуттям в голосі відповіла Селеста, вона знала як для нього важливо бути красивим на своєму святі,

- А ще цей смердоподих ні в якому разі не можна вдихати і зберігати потрібно у щільно закритому посуді, використовувати тільки для приготування зілля, чи то лікувального, чи то магічного. І ні в якому разі не можна його нагрівати, бо тоді воно втратить свої властивості. До речі, для вас теж завдання є.

- Яке? Яке? – здається терпіння не було сильною стороною і їхніх малих шкодерників.

- Потрібно три пір’їни з хвоста дракарони, - уважно спостерігала за їхніми запальними поглядами, що вже смакували передчуття завтрашніх розваг, - Тільки обережно, ми ж не хочемо їм нашкодити. Потрібно чемно попросити, - навчала дітей правил поведінки з оточуючими їх створіннями.

- А якщо вони не захочуть віддавати? Тоді можна їх поганяти і повискубувати їм пір’я? – вогонь азарту вже запалився в їхньому погляді і потрібно було терміново його приборкати.

- Ні, потрібно домовлятися. Можна їм, наприклад, в обмін на пір’я запропонувати щось. Якусь послугу чи частування. А поганяти їх ви й так зможете. Тільки після того, як пір’я отримаєте.

- Гараз, мамо, - Буянчик широко позіхнув, влягаючись на бік.

- Як скажеш, мамо, - Гроза теж позіхнула і заплющила очі.

Ох і не сподобалося це Селесті, якщо вони так швидко погодились на її наставляння, значить неодмінно щось задумали. А фантазія у них дай Боже. Зранку потрібно буде ще кілька разів їм повторити, щоб краще засвоїли.