2. День народження драконя

- Мамо, я здобув це смердючий зелений отруйний подих незаміжньої драсвині, - захекано повідомив Зафір, стоячи на порозі батьківського замку, - Але… Ось… - розставив крила, виставляючи вперед вимазаний засохлою багнюкою бік, на радощах, що вже все-таки дістався до СмалитьХілу. В цей момент він і не помітив, як залишки смердоподиху вислизнули з відкритої банки і розповсюдилися по всій кімнаті.

- Обережно, - зойкнула мати, та вже було запізно, - У батька ж алергія…, - схопилася крилом за серце.

- Нарешті, Зафіре. Гості вже давно зібралися у тебе в замку. Діти пір’я наскубали, дай Боже, - промовив батько, залітаючи до замку. В горлі запершило. – А це чим тут так смердить? Чорт, ти що розвіяв смердоподих по моєму замку?

Так, все вийшло з-під котролю. У Зафірового батька почалася гикавка, така вже реакція на цей смердоподих була у міцного Буцефаліуса.

- Дупу в купу і гайда, - гримнув батько на домашніх, - Не гарно примушувати гостей чекати.

- Але ж… мій вигляд…

- Не зважай, твій вигляд зараз якнайкраще відповідає назві твого замку, - сарказм Буцефаліуса був відомий далеко за межами СмалитьХілу.

- А раптом Селеста… мене розлюбить через те, що я такий… пришелепуватий… - насправді це найбільше хвилювало Зафіра, для нього найголовнішим було подобатись коханій. Для неї були всі ці вимахування з хвостом, з гривою.

- Летімо до замку, дорогою щось вигадаємо, раз вже нічого путного з чарами не вийшло, - підсумувала мама, завершуючи відтирати засохле багно від Зафірового крила, - Принаймні тепер ти можеш летіти.

Пролетівши вище хмар, приховуючи свою зовнішність, Зафір з батьками потрапили до замку непоміченими гостями.

- О, в мене з’явилась ідея, - радісно повідомила мати, оглядаючи купу дракаронячого пір’я.

На допомогу покликали Грозу з Буяном, і всі разом почали мудрувати над Зафіровим хвостом. Аплікації з використанням кізяків були ще одним улюбленим заняттям малих дракоників.

***

- Дорогі мої родичі, - звернувся Зафір до гостей, стоячи на високому помості для промов в центрі замкового двору, - Щиро вдячний вам, що ви знайшли час і можливість розділити зі мною це прекрасне свято, мою першу тисячу років. Тож запрошую вас до частування!!!

Він стояв високо задерши голову, жодним чином не видаючи свого хвилювання. Гості почали перешіптуватись, відмічаючи незвичність вигляду як для дорослого драконя.

Зафірові приліпили багато дракаронячого пір’я до того хвостового обрубку, який лишився після горохового вогнеподиху, мама ж своїм чарівним копитцем пофарбувала його в червоно-вогняний колір. Потім, помітивши, що бік його так і лишається брудним, а відмивати немає часу, діти висловили ідею заклеїти на кізяки і його бік дракаронячим пір’ям, його ж було повно. І пофарбували той бік у такий самий колір, як і хвіст з гривою. Чорною плямою виділявся лише його ріг, що стирчав поміж очей ще з того часу, коли познайомився з Селестою. Його теж прикрасили дракаронячим пофарбованим пір’ям.

Пришелепуватий… дивак… вискочка… - промовляли гості, перешіптуючись.

- Зараз є слово, яке краще описує його зовнішність, - втрутилася Селеста, піднявшись до Зафіра, - Мій Епатажний, - потерлися носиками, тпрпрукаючи, лоскотали драконячі губи одне одного, висловлюючи свою любов і підтримку, - З першим тисячоліттям тебе, коханий.

- За епатажного Зафіра, - вигукнув хтось із гостей, піднявши вгору велику сиру морквину.

- За епатажного Зафіра, - хтось із гостей повторив за першим вигукнувшим родичем.

І почалося частування. Хрумтіла та сира морква, приваблюючи і звуком, і запахом дракарон. Селеста махнула їм крилом, запрошуючи приєднатися, що вони з радістю і зробили.

Лише Буцефаліус сидів похмурий, спостерігаючи за дійством.

- Любий, що з тобою? Чим ти так засмучений? – питала в нього дружина, турбуючись про нього.

- Ця алергія мене доконає, - зітхнув Буцефаліус, - В мене вже від вогнегикавки печія почалася, весь вогонь всередину йде, обсмалюючи моє горло.

- Ну то треба було одразу сказати, - посміхнувшись, відповіла мудра дружина, - Спалене пір’я дракарон добре допомагє при вогнегикавці, а в замку його ще на сто святкувань вистачить.

Отак вони святкували тисячоліття Зафіра. З сирою морквою і вогнегикавкою, веселились і розважались, ділились досвідом і знаннями. А вітер все-таки був, Гроза з Буяном розганяли ситих дракарон в хмарах, все-таки це їхнє улюблене заняття номер один.