8
Яка жопа! Жесть і всі інші терміни в тему. Як таке взагалі могло статись? Не могла я так вляпатись! Просто не могла. А найгірше те, що всі мої пояснення будуть здаватись ще більшою маячнею, аніж є насправді.
Я добре розумію, із чого все почалось і чому минулої ночі мені снилось щось еротичне. Як може один дебільний імпульс поставити під загрозу все, що я маю? І як мені вирулити?
І чого я знов не встигла на маршрутку?
Не встигла і тому покірно чекала наступної. Не люблю голосувати, мені легше дочекатись когось і впасти на хвіст. От так і сиділа, чекала, помалу сходились люди, прийшов Тарас. Я навіть усміхнулась йому. Так, як усміхаюсь всім знайомим – легко, невимушено, не зобов’язуюче і продовжила слухати музику. А він вирішив підійти і заговорити.
Я витиснула усмішку, але насправді роздратувалась, бо довелось виключити музику, а мені так подобались пісні гурту, який я випадково знайшла в неті – класна вокалістка із неймовірним голосом, цікаві мелодії та оригінальні тексти українською.
Тарас був злегка під градусом і це роздратувало мене ще більше. Я раптом дуже чітко побачила все те, що мені у ньому не подобалось: водяний колір очей, занадто пухкі губи, його поведінка і манера говорити. Я вже пошкодувала про свою усмішку і маршрутка приїхала саме вчасно, бо я не уявляла, як його відшити. В мене почало складатись враження, що Тарас навмисне привертає до нас увагу.
Як на зло, він всівся біля мене і від нової теми розмови мене на мить застопорило. Тарас почав виправдовуватись за свою поведінку і пояснювати, що все це тільки бравада. Насправді у нього ні з ким нічого не виходить, він досі хоче лише свою жінку.
Я йшла додому і всі чотири хвилини від зупинки до своїх дверей намагалась не розреготатись вголос.
О, так! Він добрий маніпулятор. Або надивився правильних фільмів. І хоч я майже миттєво зрозуміла суть гри, мене все одно зачепило. Виявляється, самолюбство практично не підконтрольне логіці і здоровому глузду.
- Всі пошлості, погляди і зачіпання то для людей, щоб показати, що в мене все добре. Насправді ні одна жінка мене не збуджує…
Ну не можеш ти з собою нічого зробити, коли чуєш таке. Це ж виклик. Це ж удар по жіночій сутності.
Як? І я теж? Та не може бути. А як же?..
Я точно пам’ятаю, що в перші секунди не змогла приховати здивування. Непереборний імпульс – заспокоїти, підтримати, торкнутись… допомогти?
Я бачила таке у пікаперських комедіях, досить популярна мулька, але щоб перевіряти на мені? Це вперше. І мушу визнати – зброя на ураження. Може вона якраз і спрямована на увімкнення якогось жіночого інстинкту, бо мозок реально вирубує на кілька секунд.
Я вчепилась в сумочку, щоб не взяти його за руку, яка чомусь була так близько біля моєї, ще й долонею до верху. Тарас добре підготувався – я не змогла приховати внутрішню боротьбу і виходив він із усмішкою.
Я і злилась, бо це мене зачепило; і тішилась, як дитина, бо не думала, що це справді працює, а я встояла.
Холєрство… Була б знала, чим закінчиться, слухала б музику.
Сьогоднішній день почався так гарно. Вже зранку я тримала в руках газету із моєю статтею на першій сторінці. Редактор десь навіть знайшов фотку Шаста і примостив збоку. Перша сторінка це вам не жарти!
Мушу віддати належне – Тарас Ярославович не змінив жодного слова і я захоплено перечитувала статтю так, наче її написав хтось інший.
- Довольна?
Редактор здавався спокійним, але було видно, як від напруження тремтять його пишні вуса.
- Сонь, май на увазі, якщо Віталій Романович захоче пояснень, сама викладеш суть. А з усім решта… ну… ти добре постаралась.
А це можна назвати ударом під дих: щоб сам ГЛАВРЕД визнав таке… Тепло повільно розливалось тілом і я не змогла стримати посмішку, хоч розуміла, що виглядаю по-дурному.
- Чо либишся? Молись, щоб Шаст не прийшов за поясненнями.
А мені вже байдуже, я стою і щасливо посміхаюсь. З такою усмішкою я можу відшити будь-кого.
Шаст не прийшов. І не зателефонував. І стаття, здається, не викликала такого резонансу, як очікував Тарас Ярославович. Я час від часу заглядала на наш сайт, але ніяких особливих коментарів, чи їх надмірної кількості, не було. Все як завжди.
Здається, я трохи захопилась, бо коли подивилась на годинник, виявилось, що маю лише п’ять хвилин щоб добігти до найближчої зупинки.
Між поверхами я зіткнулась із Тарасом. О Боже, якого милого він тут забув?
- Соня, почекай.
- Я не встигаю на маршрутку.
- Одну хвилинку…
Щось в його голосі змусило мене придивитись до нього уважніше.
- Щось сталось?
Тарас здавався пригніченим і розгубленим.
- Розумієш…
Несподівано він зробив крок до мене і поцілував…
Дві секунди, поки минув шок і ступор, а тоді я відштовхнула його.
- Ти… ти що робиш?!
Здавалось, Тарас не зрозумів моєї реакції. У його погляді було таке безмежне здивування, що я мало не розсміялась. Абсурдно, але в цей момент мені хотілось саме сміятись, щоб хоч так позбутись враження, що це було більш ніж неприємно – холодний і слизький дотик.
Поступово у його погляді з’явилось розуміння. Напевно, я все ж таки погана акторка. Тарас миттєво змінився, зникла розгубленість, пригніченість, опущені плечі і погляд загубленого песика. Лише агресія від усвідомлення невдачі.
Я мимоволі відступила на крок. Переді мною не було підлітка із захопленим поглядом; не було чоловіка, впевненого у своїй чарівності та харизмі. Був лише чоловік, який не звик отримувати відмову, а тому не вмів відступити із гідністю.
На секунду мені навіть здалось, що зараз Тарас кинеться на мене, а тоді я побачила його, Віталія Романовича Шаста. Він стояв на сходах першого поверху і дивився на нас. І я впевнена – він бачив все. Я відчула, що червонію до кінчиків волосся, як школярка, аж сльози на очі виступили.
Тарас простежив за моїм поглядом і змінився на виду. А ще Шаст підлив масла у вогонь.
- Я прийшов подякувати за гарну статтю, але бачу, що не вчасно.
- Ні, ну що ви. Це я невчасно.
Здається, Тарас миттєво зробив правильні висновки – очі блищать, на губах самовдоволена посмішка. Він кинув короткий погляд на мене і, запхнувши руки в кишені, спустився сходами і вийшов. А я просто всілась на сходи і закрила очі.
І що це, до біса, було?
- З вами все добре?
О Боже! Він ще тут? А зараз, до повного щастя, ще вигляне хтось із редакції.
Я змусила себе підвестись і подивитись йому в очі.
- Так, дякую, зі мною все добре. Поки що. А не могли ви просто зателефонувати?
Несподівано для себе я зірвалась на крик. Ну чесне слово, якого милого він припхався? Я б дала собі раду з Тарасом: заїхала в писок, послала погуляти або спробувала б перевести все в жарт і потім минала б його десятою дорогою. А тепер? Добре, якщо ситуація затреться. А якщо ні?..
- У вас проблеми із вашим?..
- Він схожий на мого? Кого?
- Ем… на… залицяльника.
Блін, а Шаст абсолютно серйозно. Ні краплі зверхності, насмішки чи співчуття, що прикриває сарказм. Це він що, благородство включив?
- І судячи з побаченого, він молодий, зелений і збирається наробити дурниць.
Мені. Відняло. Мову. А то я не бачила його прощального погляду? Невже я у моєму віці так погано розбираюсь в людях? Я завжди тішилась своєю чуйкою, а тут підпустила до себе цього… це.. Це ж навіть не вовк у ягнячій шкурі. Бо це Шаст – вовк, а Тарас – хамелеон. І я вляпалась по саме нікуди.
- Соню, я обіцяю, що вся ця дурна ситуація не погіршиться через мене. І цей ваш… залицяльник, не нашкодить вам і вашій репутації.
Перш ніж голос повернувся, Шаст вийшов на двір.
Ні, це не може бути правдою! Це розіграш. Це стовідсотково розіграш. Зараз звідкись вискочить хтось із камерою – і це буде Ромко, наш вічний приколіст – а тоді вся редакція буде ржати з мене до кольок.
Я тихенько вийшла на поверх і різко відкрила двері у редакцію. Ті, хто залишився, здивовано вирячились на мене із своїх робочих місць.
- Сооонь, ти на маршрутку не встигла, чи забула щось?
Я тихо закрила двері і вийшла на двір. Я не встигла на маршрутку. Байдуже. Я не знаю, як зайти у дім і подивитись Андрієві у очі. І що, взагалі, з тим всім робити? І що думати? А ще один великий, жирний мінус у цьому всьому це те, що попри все – Шаст завжди дотримує слова. Що б він там собі не уявив, тепер він буде дбати про мою репутацію. Таке навіть по-п’яні уявити важко. Все було б настільки простіше, якби його не принесло у редакцію.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!