Пригоди Бабія та його пошуки щастія

Одного теплого літнього вечора сидів замріяний чоловік під зорями і все виглядав, коли ж пролетить бодай одна-єдина зірочка. Пролетить та освітить його чоло. Освітить великою і пречистою Любов’ю. Звали того чолов’ягу із високим та ясним чолом Бабієм, і жив він посеред роздолих та широких степів, котрими колись гуляв бацько Махно. До чого тут Махно? – виникає запитання в публіки... а Махно до того, що був він оліцетворєнієм Свободи. Того й гуляв степами. А чоловік оцей, Бабій, також пристрасно полюбляв (окрім жінок, звісно) – її, прекрасну й невловимо-непонятну Свободу. Багацько молодиць і незсчисленне військо юних богинь пройшло перед його очима (котрі завше гляділи лише на звьозди певної величини), і руки мимоволі потягнулися до тої пишноти і тих, колись реальних принад. Та враз, різко сіпнув руками немов обпікся гранню з комети, бо.... у нього нині инча мета. А мета у його, знайти під оцим прекрасно-глибоким Небом оту, неповторну і манящу, солодко-звабливу й принадну, застєчіву і доступну водночас, з очима Агнела і тілом Ліліт, з розумом богині Слави і кулінарними способностями богині Куліни ( про це аж ніяк нельзя забувать...тим паче, від обіду вже далеченько прочалапав Час, а вечерять не було кому приготовить...). Бо все то добре, думав Бабій: і оте розмаїття, і ота упоїтєльна свобода, але, як нема кому приготовить борща та вареників, то біда. А на голодний шлунок не до любодєнствій. Отож, сидів він і сидів, а звьозди всьо не падали і освітлення у тяжкі його думи не несли. Але, подув ураз свіжий вітерець десь із Юга і пригнав йому мисль (о, осяЯніє !), що може то йому погуторить з далекою й таїнствєнною женщіною, читаючою нічне небо. Жила вона на Олімпі і тому дальокому Юзі. Ну, якщо почерез море Понтєйске вплав, то не так уже й недосяжно. Та й правда та, що жила вона уже під Олімпом, бо з гори тої священної її турнули колись давно за єресь і вольне обращєніє із Зевсом. Все штиркала йому на отсутствіє логіки в поведінці і всякі прочі дурниці, бо поводився, як дурне хлопчисько... за плечима тож уже столєтія!

Встид, сором і просто ντροπή (з грецької, той самий сором)... кінець кінцем!

Тож осіла вона в палаці Афіни ( не будь де (!) ну, богиня ж, хоч і падша, чи то вигнана) в самих Акрополях, та й роздавала астрологічні премудрості звьозд безголовим смертним.

«Так! Еврика!» – подумав Бабій, (хоч не Архімед, але мед, особливо жіночий, полюбляв), як не самі звьозди, то вже точно звєздочьот мені в поміч ! ( як то кажемо -гуголь...).

Але як знайти мейл?

«О-о сестра, назови мені мейл!» – згадав відому фразу, а разом з тим і свою сводну троюродну сестру, котра жила в центрально-українскім китайского міровозрєнія графстві і звалась Грахвинею, соотвєтствєнно. Грахвиня зналася на усіх новєйших технологіях ( ходили слухи що колись була управітелем штабу сєкрєтних технологій в НАСА) і могла управлять усім не тілько помахом мізильного пальця, непрінуждьонним взлядом, чи тихим голосом, а навіть одним поднятієм в недоумєнії бровой. Шо і сталося. Сестра Грахвиня поднятієм брови відправила СМС разом з текстом до Астрологині.

Астрологиня в це пізднє времья, сиділа на схилах під Акрополем і вела глубоко-філософскі бесіди із Совой, котра залетіла до неї на гостину.

Вони томно розляглися на вкритих шовками та бархатами ложах попиваючи улюблене біле вино Астрологині, закусуючи заморскіми диковінками і споглядаючи залиту неоновими вогнями суєту–суєт унизу. Розглагольствовали о превратностях битія, о новєйших достяженіях людства, також й про яйце з котрого це людство вилупилось, та задавались неоднократно вопросом – «А де ж була в то времья курка? ...і чи була воопше ???», ну і о прочіх возвишеностях жизні.

«Тінь-тінь», роздалося у воздусі тонке й дзвінке голосіння повідомленням від Грахвині. Астрологиня змахнула ліниво й дещо роздратовано рукою, (вродє від набридливої мухи), але в воздусі постав Екран. ( Тут невеличке обьяснення - в цьому королівстві колись дуже давно інопланетяни залишили Піфагору таємні чертєжи, котрі ніхто не міг розтолкувать. Так от, Сова відшукала в одному постскіфському городі, котрий на тєкущій момєнт став центром науки і просфєтітєльства та звався Харковом, вєлічайшего із вєлічайших інженерів і програмістів-матєматиків Аллу К. Та розшифрувала з удівітєльною льогкостью усі чертєжи й внєдріла технології в жизнь. Ясно шо, позьзоваться усім цим благом могла виключно Астрологиня й невелике коло посвящьонних.)

На Екрані висвітило вопрос від Бабія.

– Гм, – проїзнєсла з глибоким значєнієм Сова, – шо то дуууже знайоме. Чи не отой це Бабій за котрим уже пів століття лиє сльози ваша прекраснєйша Афродіта?

– Шо таке? – глянула вопросітєльно на неї Астрологиня, – велика ізвєстность проситься на консультацію?

– Не ісключено. Ця ізвєстность залишає глубокі псіхічєскі травми в сознанії як смертних так і багінь. Афродіта мала неосторожность забрести якось навесні в позапонтійску стєпь в поісках маків, чи ще якого зілля і замість маків натрапила на Бабія. Повєствують, що разом вони переорали не одну стєпь, послє чого обезсилену та безчувствєнну Афродіту підібрала Артеміда. Опосля того, Афродіта ніяк не прийде до себе і готова промінять Адоніса, Ареса, Ахіллеса і навіть Геркулеса разом взятих, на обьятія одного Бабія.

Астрологиня дивилась широко відчиненими очима на Сову і одноврємєнно посилала запит звьоздам. Кортіло якнайшвидше побачити усі фізіогномічні і особливо фізіометричні дані такого рідкісного екземпляра. ( хто не знає шо таке фізіометричні, роз яснення – це коли подаються дані розмірів – довжини, товщини, і т.д усєх частей тіла в отдєльності).

Молнієносно винирнув у воздусі чєртьож і Астрологиня многозначно закивала головою.

– Безперечно. Екземпляр рєдчайший. Ти Совушко, як завжди не помилилась. Хоче він і шукає, як не странно, Одной-єдінствєнной! Це після того, шо зробив з Афродітой, негодяй...

– Ну, поміж нами дєвочками, то принади і достоїнства Афродіти ми знаємо добре. Усі вони на ліцо, а от чого не видно, того й нема в реальності – це куховарного таланту.

– М-да, – протягнула глибоко-фільософськи Астрологиня, – ти видаєш інформацію швидше зірок. Бабій, таки шукає всього в одній єдиній...

– Ах, – позіхнула Сова. – Яка безнадьожна утопія жизні...

– Ну і, получить того він не в змозі, бо не рождьоний в слушний момент.

Астрологиня відіслала відповідь і думала задать наступний філософський вопрос Сові, як знов протінькало повідомлення: Бабій не міг прийняти такий жестокий приговор судьби.

– Кому написано буть Бабієм, бабочкой не стане! – люто рявкнула Астрологиня (...як вони вимучують ці смертні своїм низьким Екю!...). Ні Лєблядьом, ані ще якой звіриной. Все це забавки недоразвітого Зевса! З тих пор як з його голови випала Афіна на більше він не здатен! І з тих пор функціонує лише одна його голова. Це мєжду прочім, доказатєльство в пользу того, шо дітей нужно робить тілько відповідними для того органами і не експєрімєнтіровать! А Бабій – це все в одному, а тому перевоплощаться нема нужди.

Бабій розчаровано кліпав очиськами на таку розширену відповідь. Але, от судьби не уйдьош, тим паче звьоздной. Та все ж, в Бабія виник останній вопрос: чи буть йому щасливим?

На те Астрологиня відповіла, шо щастя кожного це не ісключітєльно тема звьозд, а й внутрішнього псіхологічєского состоянія. І з цим вопросом йому краще звернуться до великого Мудреця графства Ґаліції (звідкам була родом Астрологиня), автора ізвєстнєйшего в хвілософско-езотерїчєскіх кругах, та й поза цими кругами і вопше поза всякими кругами (!) – трактата «О Счастії».

Так, Бабій почав думати про путєшевствіє до Ґаліциї.»

(to be, (від or not to be) continued...)