Пригоди Бабія та його пошуки щастія

На спокійному плесі невеличкого ставка плавали лебеді. Хлюпала рибина виблискуючи сріблястим тільцем в променях західного Сонця. Сидячи в плетеному кріслі-гойдалці на веранді свого українського маєтку, Астрологиня складала чергову оду Світилу, що проходило 23м градусом Льва.

Цей градус мав свої закрутаси й вимагав особливої концентрації сірого вєщества та особливого добору відбірних слів...

Маєток Астрологиня нажила з продажу своїх астрологічних премудростей і написанія книг повних глибоких екзенстентіческіх понятій, котрі мало хто понімав. Але суть не в тому. Можна й не понімать, головне купить вєщь, шо в модє і у всіх на слуху. Тож основоположітєльним для Астрологині була реклама, або як то звуть нинча – промоушен (?). -(в цьом момєнті можна автора поправить, бо все остальноє – пра-віль-но... надєюсь це по-нят-но(?).

Свої пізнання вона збирала довго, спочатку мов зелені плоди маслин в подол свого тоді ще дешевенького платіца, обязатєльно лежачи під тисячолітньой маслиной і споглядаючи небо вночі, а дньом чухаючись в потилицю й нехотячи вирушаючи до сусідніх плодових дерев, аби назбирати ружної валюти, що нападала там за ніч.

Так і вигребла із лічного упадка яким починався її шлях в нікуда. І тепер купалась в лучах всього шо є на білім світі ослєпітєльного.

Українські луги благоухали й потопали в зелених травах. Яблука червоніли на вітках й черешні падали самі в рот. Чого добре навчилась в жізні Астрологиня, так це вчасно відкривать рота. Бо її молчанія (у множествєнному числі обязатєльно), повні благородства (в прошлом часі разумєєцця), нічим харошим їй не відгукнулись.

А ружні там спекуляції тіпа «мовчи й будеш їсти кашку» то для тих, хто врешті їсть гавно. Тим не менше, історія показувала, що й говорящі забагато, могли лишиться отого говорильного апарату дуже легко. І як прєдидущі, їсти те саме гівенце.

Отож, нужно равновєсіє! Знать коли відкривать, а коли закривать.

Астрологиня закрила свій ноут, бо Сонце врешті сіло й очі втратили різкість, а ум свєт.

Самотина це добре, думала собі. Та не мішало б якусь премудрість висловить живому сущєству, або ж хоча б на крайню біду – почуть...

З Совою вони погиркались на предидущему засіданії, бо сильні лічності іноді не сходються в умозаключеніях. Але то мине, як все минає. Кармічно, їхні отношенія були крепкими як сталь й ніц їм не віяло.

Аж тут війнуло вечірнім вітерком несучи в чутливий носик Астрологині чужинський дух.

«Шо то таке має бути?» – вопросітєльно почала оглядаться Астрологиня, – «мужським духом пахнеть та ще й як від колишнього сусідського цапа! І це серед її ухоженого та цвітущєго саду! Наглість й неуважительність!»

«А чи є хто в садибі?» – почула глибокий бас і всьо внутрі перевернулось.

«Чи не сам Пан пришкандибав до неї з далекої Еллади...?! Це ж скільки треба буде води й мила шоб його до холєри відмить!».

Із цими нерадісними мислями Астрологиня вийшла на веранду знов.

Перед її очима постав високий молодець, той, що кажуть на нього ще й удалець. З довгого чуба скапував піт на тонкі вуса, а звідтам котився по засмаглих широких грудях й затікав за розхристану, колись білу сорочку десь углиб...

Астрологиня прикипіла очима до краплі, що повільно котилась розпеченими шовковими барханами за горизонт досягаємості та будь-яких свідомих подій й входила в транс. Струснула головою. Шо за наваждєніє, брутальне й необузданне...

Сірі очі, чисто як у вовка, дивились гостро на Астрологиню з-під розлогих дуг брів.

«Не як нечиста сила...» – про себе прошепотіла Астрологиня, потім десять раз вдохнула й видихнула (так вчили старїнні трактати) і аж тоді заговорила до молодця.

«Кого шукаєте, гм... пане? І звідки будете?»

«Йду я з дальокой українськой стєпі. Шукаю одного галїцкого мудреця, шо напісав трактат о «Счастії»...

«О, чи не мій клієт славний!» – осяяло Астрологиню, але не пилувалась розкривать усі гороскопи.

«Знаю одного такого. Великий Мислитель наразі поїхали на заробітки в Польшу.»

Молодець почухав себе за вухом й проїзньос із вздохом і розчаруванням: «і тут невдача..»

«До кінця місяця мав би ся вернути.» – бозна чого вирвалося із уст Астрологині.

«Тепер чорт зна що ти з’їси дурню нестримний!». Облаяла останніми словами свого язика й направила отчаянний ( і навіть отрєшонний! ) взор на першу звізду палаючу над горизонтом.

Очі молодця обмацували, так би сказать із научним інтєресом її ладну хвігуру, і це несло певні незручності у душевне расположеніє Астрологині.

«Чи не міг би я у вас переночувати?» – прогриміло знову громом у вухах Астрологині і вона відірвалась від звізди.

Ах, чи не хотіла ти дурна жінко живого сущєства? І чи не вчили тебе контроліровать свої мислі? Дарма вчили! Дарма усі твої премудрості коли перед ліцом одного йкогось Бабія учащаєцця серцебиття, розмиваюцця границі усєх нірван і теряюцця усі пози йогічєскіх состояній!

«А якщо це Великий Гуру тантра-йоги?! Бо чи страдала б Афродіта через простого смертого, а не глибоко посвящонного в езотерічєскі учєнія?... Усе ж тоді можна буде якось вигладить! І даже (чому ні?) обьяснить...» – рятівна мисль пронеслась в голові Астрологині неначе блискавка й блискавично розчахнула її уже й так горящу усіма огнями плоть.

«Для початку поплаваєте під ясним Місяцем в моєму ставку, три рази взад-вперед, потім відвідаєте сауну, потім нанесете благоухающі масла й вирішимо далі де вам і чим стелити.» – мовила холодно й сухо, різко розвернулась й направилась до свого просторого салону. У неї був плян. Спасітєльний плян...

(...to be... одним словом, may be далі.)