Різьбяр або Обраний Оригіналом

Надворі був початок вересня. На подвір’ї коледжу, залитому ще по-літньому теплим сонячним промінням і насиченому терпким солодкуватим вересовим запахом, юрмилися купки студентської молоді. З воріт коледжу йшов упевненим кроком світло-русий голубоокий красень Влад.

Влад навчався на четвертому курсі коледжу мистецтв при національному університеті. Він був звичайним хлопцем спортивної статури. Та юнак вирізнявся серед своїх ровесників проникливим розумом і був майстром на всі руки. Серед студентів Влад вважався найкращим художником-різьбярем - з талантом від Бога, як говорили про нього. Його сильні мускулисті руки могли не тільки метати ядро чи підтягуватися -надцять раз на перекладині. Його чоловічі руки могли робити дуже тонкі й делікатні речі – вирізьблювати чудернацькі узори на дереві чи металі. А ще в його мужньому й, здавалося б, суворому тілі билося надзвичайно щире та довірливе серце.

Коли Влад, високий і міцний як молодий дубок, леґінь проходив повз одну із купок студентів, з гурту випурхнула пташкою темноволоса кароока красуня. Це була Ірена. Шкіра на її обличчі була майже не зачеплена сонячним загаром.

- Владе! – лагідно гукнула Ірена й наблизилась до нього.

Юнак, побачивши дівчину, радісно посміхнувся.

- Привіт, Білосніжко! – і його губи ніжно торкнулися її щоки.

- Ну, як твої таємничі символи? – запитала Ірена. – Знайшов розгадку для завершення орнаменту тарілки?

- Розумієш, це мистецтво сягає десяти тисячолітньої історії. – одразу ж почав захоплено розповідати синьоокий Влад. – Воно зародилося ще в часи прадавньої кукутенсько-трипільської культури. Саме тут, у регіоні величних Карпат, трипільський етнос дав початок цивілізації всього світу.

- Кожен завиток, лінія орнаменту мають певний зміст і сакральне значення, які складаються в орнаментальні мотиви, котрі, в свою чергу, поєднуються у стрункі композиції. Спочатку вибираються основні мотиви, основу яких складає коло в поєднанні з квадратами й прямокутниками. Це "качела", "сонічко", "зірки", "ружі", "гачки", які потрібно помістити у центрі декоративної поверхні виробів круглої форми, – на одному подиху захоплено розкладав усе по поличках Влад. – Ці елементи потрібно зєднати в єдине ціле й перетворити в неперервний орнамент. Символи різьби описують минуле, творять сьогодення і пророкують майбутнє.

Уважно вислухавши маленьку лекцію Влада по техніці різьби, Ірена по-змовницьки жартівливо запитала: «А яке наше майбутнє закладуть твої символи?»

Влад, будучи повним енергії й молодечого запалу, любив гучні вечірки, як більшість студентської молоді. Він був з тих, хто встигав усюди: і в навчанні, і в коханні, - як каже приповідка. Владно взявши тендітну руку дівчини у свої, елегантний кавалер відповів їй на вушко: «Сьогодні під вечір у чудовому пабі з музикою пророкують нам багато приємного…»

Любо розмовляючи, юнак і дівчина якраз підійшли до дверей головного корпусу коледжу. За декілька хвилин мав прозвучати дзвінок на пари. Ірена була курсом молодша від Влада Й навчалася на музичному відділенні. Вони дружили ще зі шкільної парти й ця дружба поволі переростала в юне кохання. Ще один невимушений дружній цьом на прощання і обоє легкими кроками розійшлися у різні сторони, кожен у напрямку своєї авдиторії.

Після напруженої роботи на парах було справжнім задоволенням розслабитися з однолітками у веселій компанії. Під вечір за домовленістю зібралися самі найближчі друзі: Ярик – четвертокурсник електротехнічного коледжу, найкращий друг Влада; Таїна – подруга Ярика, студентка лісотехнічного коледжу.

Друзі щиро розмовляли на різні теми – від своїх дослідницьких курсових робіт до обговорення любовних почуттів. Розмова проходила невимушено, інколи імпульсивно з нотками категоричності, що притаманно підліткам, яким по сімнадцять-вісімнадцять років. Майже кожен старався довести свою інформацію так правдиво, ніби він знає все на світі і йому немає чим заперечити. Але до суперечок не доходило ніколи. Друзі розуміли один одного з пів слова й, або сприймали все серйозно, або не хотіли перечити близькій людині. Усі четверо були друзями з дитинства з одного мальовничого передгірського села.

Вже був час повертатися додому, тобто в гуртожиток. Друзі миттю почали опам’ятовувати один одного, що пора додому. Тут же пішло обговорення суворих правил в студентському гуртожитку. Всі чітко знали, що до пів десятої вечора повинні всі студенти бути на місці, тому що вони ще неповнолітні. Підліткам одразу пригадалася комендант гуртожитку – пишна пані Ольга з яскраво червоною помадою на губах і фарбованими світлими локонами волосся на плечах, яка сиділа непорушною стіною на прохідній. Через ті локони на плечах вона виглядала ззаду ніби повненька дівчинка. Студенти часом підсміювалися над нею з-під тишка: «Ззаду – піонерка, а з переду – пенсіонерка!..»

Та загалом пані Ольга була не така вже й погана. Вона розуміла, що підлітковий вік не є простим. Інколи вона була кращим психологом-порадником, ніж якийсь спеціаліст.

Наговорившись, досхочу повеселившись, друзі вийшли з гамірного приміщення. Свіже повітря дмухнуло в розпашілі обличчя. На біленькому личку Ірени цвіли, ніби рожеві троянди, пухкі щоки. Очі Влада грали вогниками, котрі відбивалися від яскравих вітрин. Тротуар був весь залитий люмінесцентним світлом. Вивіски вітрин світилися різними кольорами, які певному порядку мінялися. Букви плавно пливли на комп’ютерних дисплеях вивісок. Юна парочка наче потрапила у вир люмінесцентного світлового потоку. Та раптом яскравий спалах світла, ніби нізвідки, засліпив очі Влада. У грудях йойкнуло щось так, наче після приємного дотику. Зовсім несподівано виринув перед ним образ незнайомої дівчини. Юнак чітко бачив її світло русяві коси, які ніжно обнімали своїми локонами тендітні плечі незнайомки. Її очі світилися зеленими вогниками.

Незнайомка ніби манила хлопця до себе по-дитячому наївним поглядом і, водночас, заворожуючи вкритими вологою зеленими очима. Влад інстинктивно чомусь потягнувся до неї, не маючи сили опиратися почуттям, котрі завирували в грудях. Він торкнувся її волосся, відчув крізь нього ніжну шкіру плеча білявки. Та хтось його потягнув за руку й марево одразу зникло. Влад опинився на відстані цілунку біля Ірени. Ніби перебуваючи між двох світів, юнак поволі приходив до себе. Він несміливо обняв свою чорнявку й, оглядаючись кругом себе, підвів її до під’їзду будинку.

На ранок Влад як завжди неохоче вставав на пари. Що поробиш – молодість хоче добре повеселитися і добре виспатися.

- Малая нічка, мала – я ще ся не виспала… Причини, Боже, ночі на мої сині очі! Причини ще й другую на мене моло-дого!- замугикав сам собі під ніс пісеньку, яку любила наспівувати мама, заколисуючи молодшу сестричку.

Зробивши ранковий туалет, хлопець поглянув у дзеркало. На верхній губі вже засіялись вуса і юнак хоч і зрідка, але все ж акуратно збривав їх. Косе ранкове проміння чомусь раптом нагадало Владу русяві локони білявки, котру він бачив вчора вечором, чи вона йому приснилася – не міг збагнути. Але в душі залишилося якесь приємне відчуття.

На парах Влад із задоволенням поринув у різьбу. Він акуратно наніс олівцем малюнок орнаменту на круглу дошку й, крок за кроком, почав вирізьблювати узори на гуцульській тарілці. Юний різьбяр вправно виводив мотиви, що складалися з лінійних елементів, як "ільчасте письмо", яке він використовував для покриття фону окремого мотиву "січених зубців", щоб підкреслити й виділити їх серед інших. А ще "шнурочок", "кривульки" й чимало інших, котрі він використав для оздоблення країв виробу, замикаючи декоративну поверхню.

Надворі нараз стемніло. Насувалася гроза. В авдиторії включили світло. На передній стіні біля дошки світився екран. Промінь, котрий пучком світла ринув від проектора, впав прямо на студентську лаву, де займався Влад. Центр світла припав якраз на один із символів на тарілці, який Влад ось-ось мав завершити. Різець відбив промінь, мов дзеркало, і світло блимнуло в очах хлопця, на мить засліпивши його.

Коли Влад протер очі, то він побачив навколо себе вже зовсім інших студентів, котрі спокійно займалися в авдиторії. Всі були якось по-іншому вдягнуті, із незвичними зачісками. Влад не розуміючи, що з ним сталося, марно вдивлявся в обличчя, надіючись побачити хоч одне знайоме йому лице. Та раптом приємний дівочий голос примусив його повернутися. Біля нього сиділа та зеленоока білявка, котру він бачив тієї ночі крізь люмінесцентне світіння вітрин і вивісок!

- Як тебе звати, юначе? – запитала красуня-блондинка, дивлячись на нього довірливим поглядом.

- Влад, - відповів той механічно.

- А мене Світла, - усміхнулася дівчина й одразу ж продовжила, не даючи хлопцю й перевести подих. – Наше завдання зараз – правильно вирізьбити відповідні символи, від яких залежить майбутнє більшості живих істот, в тому числі й людей, на землі.

- Як це розуміти? – здивовано запитав хлопець, якого цікавість заставила забути на мить про незнайомих студентів навколо.

- Розумієш, майбутнє залежить не тільки від фізиків чи хіміків, котрі створюють все.

- Чому саме ми повинні це зробити? – недовірливо і якось ледь-ледь насмішкувато запитав Влад, показавши цим більш свою зацікавленість, а ніж байдужість.

- Тому що ми знаходимося у центрі трипільської культури, в надрах якої незліченні докази давньої цивілізації. А ментальність і суспільна думка неперервні ще з доісторичних часів. Тільки з кожною епохою вона збагачується новими знаннями, - вела далі білявка, тримаючи Влада на одному подиху. – При виконанні бажань, які завжди переходять у матеріальне, потрібно дотримуватися послідовності виконання процесу. Наприклад, у твоїй різьбярській роботі ти повинен використовувати ті знаки, в яких закладений зміст, котрий утверджує життя і веде до розвитку та продовження всього живого. Не можна використовувати символи, котрі гальмують або переривають цикл.

- Як можна за допомогою різьблення певного символу змінити хід історії? – не переставав дивуватись хлопець.

- Твоїм завданням є твердо й впевнено виводити у своєму ремеслі символи життя – неперервного й цілісного. Бо нитка, яка зв’язує минуле й майбутнє надто тонка. Люди поволі забувають свої давні звичаї, в котрих закладені досвід і знання, й, тим самим, наближають себе до самознищення. А ми допоможемо їм привести в рівновагу внутрішній психологічний стан. Відповідно, така людина буде продукувати позитивну думку й творити матеріальні речі, котрі будуть корисними для врятування світу та продовження життя, – захоплено розповідала Світла, як може тільки робити молодий ентузіаст у своїй роботі.

- Ти – обраний Оригіналом. Тільки ти вмієш бездоганно вирізьбити орнамент. Тільки в тебе найвищий коефіцієнт доброти у серці. Тому твій талант і позитивна думка допоможуть врятувати світ і все живе в ньому в даний момент часу.., – встигла завершити Світла, як задзвенів дзвінок, а юнак навіть не встиг задати питання, хто такий Оригінал.

Звук дзвінка був незвичним для Влада й це остаточно переконало хлопця, що він перебуває у якомусь іншому часі. В авдиторію ввійшов темно русявий із світло-карими очима чоловік і привітався до студентів. Це був професор Вікт-Орій, як уточнила Світла.

Професор пояснив завдання, в якому йшлося про те, що вони – художники-різьбярі, одержали особливу місію у такий важливий момент, коли станеться затемнення сонця місяцем, спільними зусиллями разом з фізиками врятувати Землю від вбивчої сонячної енергії.

- Фізики на крок від створення пристрою з люмінесцентними детекторами, який буде нейтралізувати парникові гази та збільшувати кількість озону в атмосфері, - вів лекцію професор. - А озон, як відомо, це просто більш концентрований кисень, який потрібен всьому живому. Та фізики не можуть на духовному рівні віднайти точку роз’єднання між радістю та злорадістю у процесі. Відбувається взаємне переборювання і процес роботи дуже гальмується та проходить не натурально.

- Смертоносна хвиля ультрафіолетового випромінювання може досягнути Землі ось-ось за декілька годин внаслідок велетенського спалаху на сонці, - пояснював далі професор Вікт-Орій. – В озоновому шарі є декілька достатньо великих дір і через це ударна хвиля може досягти нищівним ударом нашої планети й велика її маса зможе вільно пройти крізь ці озонові діри. І.., якщо не зарадити лихові, то може піти незворотний процес початку загибелі всього живого, не давши часу на еволюційно-мутаційні процеси в живих організмах, котрі могли б дати змогу пристосуватися до екстремальних умов виживання.

Влад знав, що в його часі було дві найбільші озонові діри на полюсах у захисному шарі Землі. Він читав і багато чув про можливий страхітливий сценарій знищення життя на планеті смертельним ультрафіолетом. На практичному занятті в професора Вікт-орія студент дізнався, що він потрапив зовсім у недалеке майбутнє – 2047 рік. Це неабияк спантеличило Влада. Та якийсь ніби гіпнотичний погляд професора і його переконливі аргументи додавали стимулу працювати. З цікавістю і надзвичайною увагою слухав хлопець лекцію і керування до дії. Це було його хобі – дізнаватись щось нове та цікаве. Після цього хлопець продовжив роботу над різьбленням тарілки та певне нерозуміння і тривога не давали спокою.

Світла, сидячи поряд із Владом, бачила його сумніви, попри те, що той намагався старанно працювати над різьбленням.

- Хто такий Оригінал? – прямо запитав хлопець, не відриваючись від різьби, і в його очах білявка прочитала ще й нотки недовіри.

- А що як я скажу, що Оригінал – це споконвічно живий образ, який містить в собі поєднання бази даних ментально-духовної пам’яті людства та вічний двигун матеріальної дієвості виконання. Його посланці захищають людей від себе самих, - сказала, як відрізала Світла. - Власне кажучи, ми повинні зробити все необхідне, щоб люди не нашкодили самі ж собі своїми неправильними діями.

Та все одно юний різьбяр не до кінця розумів, як він може передати позитивну енергію фізику, і той створить корисний прилад, і цим буде врятовано планету від вбивчого випромінювання, а ще це пояснення, хто такий Оригінал… Поки що в його голові нічого не в’язалося.

- Владе, ти мусиш побачити в далекому минулому нерозривний зв’язок триєдиного підходу до виконання будь якої роботи, яка завершується на благо природи й людини в ній. Цей зв'язок поєднується у триєдине ціле, це – талант-радість-дія. Запам’ятай цю послідовність і її значення, - почала здалеку розмову Світла, видаючи легку занепокоєність.

- А чим я полечу минуле, та ще й з майбутнього! – засміявся Влад, дивлячись на Світлу здивовано насмішкуватим поглядом.

Та хлопець не встиг ще щось сказати, як почалося затемнення сонця. Поволі кругла темна куля місяця закривала яскравий диск сонця. На дворі стемніло. Студенти, не відриваючись від роботи, тільки поглядали очима в сторону затемнення. Вони не мали права в цей час переривати процес роботи. Влад помітив, що Світла взяла до рук якийсь дивний прилад, трохи схожий на телескоп і направила на сонце, яке більш як наполовину було закрите диском місяця. Збоку на приладі був мініатюрний екран чи лінза. Від цього екрану відбився скупий промінь сонця, яке ховалося за місяцем, і ледь-ледь видимим відблиском промигнув перед очима Влада. Кольори різних відтінків – від зеленого до бурого, жовтого й аж до червоного – промайнули веселковим колом перед зором юнака. Йому від цього закрутилося злегка в голові. Коли Влад опанував себе, від несподіванки він аж закліпав очима. Перед ним у шаленому танку-коломийці проносилися зовсім голі дівчата. Хлопець від здивування аж роззявив рота.

Нагі дівочі тіла похитувались всіма своїми округлими формами в такт коломийці. Довгі коси то закривали, то оголяли пишні груденята юнок; стрункі ноги то схрещувались, то розходились у сторони, притягуючи до себе більш, ніж магнітом. У сіруватому присмерку дівчата здавались зачарованими жрицями надприродного кохання, які ось-ось підійдуть і огорнуть своїм тілом і нестримними почуттями спраглу душу чоловіка.

Вся уява хлопця була в полоні цих дивних красунь і він навіть не помітив інших людей навколо, а ще не завважив, що музичний супровід був теж незвичний. На хвильку оговтавшись, хлопець спершу подумав, що це якесь театральне дійство. Та потім, оглянувшись довкола, у груди юнака закралася непомітно легка тривога. Він помітив, що всі глядачі навколо були в дивних старовинних костюмах, певно ще дохристиянських часів, так вони виглядали. Влад стояв у неглибокому обриві, захованому в невисоких кущах, так що його ніхто не міг помітити. Та все одно людське чуття мимоволі брало гору над тверезим розумом. Його погляд тягнуло в сторону танцюючих голих русалок, як він подумки їх назвав. Танок ставав все більш ритмічним, дівочі коси розметалися майже суцільним колом навкруг танцівниць. Босі ноги рухалися все швидше… І раптом одна із танцюючих спотикнулася, не встигаючи за всіма в такт над швидкої коломийки. Раптовий голосний окрик обірвав музику. Влад повернув голову в ту сторону, звідки донісся крик і завмер… На невисокому пагорбі, що знаходився у закруті досить широкої річки й струмка, що впадав у неї, стояв чоловік у костюмі стародавнього волхва чи жерця з довжелезною різьбленою палицею, направленою в небо. Біля його ніг палало багаття на викладеному з каменю заглибленні. На щастя, Влад затримав погляд на цій дивній сцені й не поглянув угору. Якраз в цей час закінчувалося затемнення сонця і надзвичайно яскравий перший сонячний промінь вирвався із-за чорного місячного диска. Він міг би засліпити того, хто дивиться на сонце в цей час. Коли Влад перевів погляд на танцівниць, то йому відібрало мову й він остаточно зрозумів, що це не театр! Дівчата з диким вереском накинулися на бідну подругу, котра спіткнулася і порушила танок, і почали бити її палицями. Юнак не вірив своїм очам – вони по-справжньому карали нещасну дівчину! Перша кров на жертві ніби вивела Влада з заціпеніння. Він почав гарячково думати, яким чином допомогти дівчині. Тепер хлопець зрозумів, що Світла його послала в далеке дохристиянське минуле. «Але чому саме в такий жорстокий час? – запитував Влад сам себе, при цьому злегка ображаючись на білявку з майбутнього.» Та на роздуми не було багато часу. Не придумавши нічого іншого, юнак схопився за телефон і включив гучну музику з одного фантастичного екшену, де звучали ще й бойові окрики. Люди миттю метнулися в сторону, волхв завмер у переляканій позі. Дівчата-забіяки кинулися навтьоки, навіть не беручи свій одяг. Музика наростала, що Влад сам здивувався, яким чином цей маленький пристрій може видавати такий голосний запис.

Але це спрацювало. Вся ватага миттю рушила вбрід через річку, залишивши побиту дівчину на самоті. Коли Влад переконався, що всі покинули жертовне місце, він, щоб не налякати ще більше бідну жертву, швидко вхопив якусь шматину, що була під руками, щоб прикрити свій одяг, сяк так підперезався і швидко підбіг до дівчини. Її побите тіло розпласталося на зеленій траві, ледь засмагле, наче із слонової кості. Недалеко від неї лежали яблука під яблунею, такі ж жовтуваті, ніби її шкіра. Влад аж тепер помітив, що поряд був чудовий яблуневий сад. На землі лежали по декілька вже стиглих яблук під кожною яблунькою: під однією вони були жовтуваті, а під іншою – кроваво-червоні.

Студент пригадав з лекції по історії, що в давні часи язичники молилися своїм богам у священних яблуневих садах у закрутах річок. До сих пір збереглася назва урочища Помньирки, яка так і перекладалась – "священні яблуневі сади".

Хлопець підняв побиту дівчину, надягнув на неї сорочку, яка валялася неподалік і взяв її на руки. Дівчина була невеличкою і тендітною, тому він легко переніс її у безпечне місце, боячись, що повернуться ті дикі люди й тоді їм обом буде непереливки.

Незважаючи на синці та кров на обличчі, було видно гарну вроду юнки. Рівні фотогенічні риси, злегка повні губи та блискучі темні брови на круглуватому обличчі. Довгі темні вії закривали очі.

Влад взяв у пригорщі води із кринички й почав змивати кров з обличчя незнайомки . Холодна вода привела до тями побиту дівчину. Вона застогнала, намагаючись відкрити очі. Побачивши над собою незнайомого хлопця, дівчина налякано кинулася вбік і спробувала піднятись, та побите тіло не дуже хотіло слухатись. Влад зробив рух руками, піднявши їх у верх, щоб заспокоїти її. Потім зачерпнув широким листком води й простягнув їй напитись. Для Влада було дивним і не дивним те, що він зрозумів давню мову дівчини, коли він спитався, що ж то таке відбувалося на пагорбі. Дівчина пояснила, що вони танцювали ритуальний танок, присвячений богині. Його потрібно виконувати по-справжньому та радісно. А хто помилиться і станцює неправильно, то він буде покараний на смерть.

Хлопця це дуже здивувало. Як так можна, щоб за танець та й карати так жорстоко!

Та дівчина безперестанно твердила, що це правильно, хоча сама ж і стала жертвою.

- Коли жива істота – чи то людина, чи найменча комашка або рослинка виконуйи свою роботу не добри, то порушуєтьсі природний рух – коло, – з жалем намагалася дівчина доказати Владу його помилку, що він її врятував.

- Я повинна була стати жертвов богіні! – металася бідолашна дівчина в сльозах.

Влад у сум’ятті не знав, що відповісти на це. Запам’ятавши відповідне слово на давній мові, він холоднувато сказав: «То ставай!»

Дівчина на мить замовкла з напіввідкритим ротом.

- Ньи, я не чиста жертва і вни мене вже не приймут, – уже спокійно проказала вона тихим голосом, вимовляючи замість букви с надзвичайно м’яко звук ш – Вни незрозуміют мого порітунку і тогди порушитьсі природний ритм всякої роботи.

- Але він і так уже порушився! – констатував з жалем юнак.

- Так, так, – відповіла задумливо дівчина. – Але вни ще того до кінцьи не знают. Вни не знают. Знаєм лиш ми… Вни і далі будут продовжувати вірити у то, що кожну роботу робитсі по настоящому …

Дівчина виявилася надзвичайно освіченою, як на такий далекий праісторичний час, розповідаючи далі Владу про роль обдарування людини та його надзвичайно важливе значення в житті саме на правильному місці.

- Як твоє ім'я? – запитав Влад, дивлячись прямо в сині очі дівчини.

- Ане кличут мі, - відповіла та з неприхованим жалем. – Я мала талант і була готова зайньити свойи місци, даровани богами, но я не витримала випробуванньи і осквернила свойов помилков богіню.

Влад слухав і не знав, що відповісти. Але залишатись їм тут теж було небезпечно, та й дівчину йому не хотілося кидати напризволяще. А що, як це його далека прародичка із сивого минулого?

Юнак підтримав дівчину за плечі й вони рушили в протилежну сторону від села. Та дівчина раптом рвучко повернулася. Вона на хвильку завмерла, дивлячись ніби у внутрішню себе застиглим поглядом. У ньому Влад прочитав рішучість і ще щось таємниче, не зрозуміле йому, людині із далекого-предалекого майбутнього. Після цього Ане спочатку повільним, а далі більш впевненішим кроком ступила сміливо назустріч своїй долі, якою б вона не була.

Влад дивувався відданості та сміливості такої тендітної і слабкої дівчини.

- Мій нарід з давних-давен виконуйи волю богів, - хотіла висловитись Ане, можливо, шукаючи інстинктивно вихід із цієї ситуації. – Найголовніши для кождої людини – то радісно братисі до справи, но лише за умови, що тобі боги дали дар до неї. А тогди ти мусиш виконувати її добри, по настоящому від імені богів.

Владу миттю пригадалися важливі слова Світли: «Талант-радість-дія». Почуття прикрості легким пощипуванням колихнулося у грудях хлопця. Як в його часі через тисячі років все змінилося! Люди аби-як виконують свої обов’язки, часто-густо не на своєму місці й далеко не радісно, а ще від нещирості та заздрості поборюють один одного… Він теж іноді стояв на роздоріжжі – зробити якусь корисну справу, а чи щось для власного задоволення, яке в більшій мірі було поганим.

Сонце поволі показувалося із-за темного диска місяця. Хлопець і дівчина побрели широким мілким бродом через гірську річку й незабаром побачили гурт селян, котрі боязко спостерігали з-за пагорба за парою, що повільно наближалася бродом.

Сонячна стежка блистіла на поверхні води під ногами, ніби золота доріжка. Раптом Ане підняла високо голову й на мить зупинилась. Якраз в цей момент сонце наче вирвалось з чорного полону і яскраво залило світлом всю річкову долину, навколишні заліснені скали й квітучі поля за невеличким селом. Запала дзвінка тиша, яку ледь порушувало лагідне дзюрчання бурунів. І тут гучний окрик волхва пронісся хвилею над річкою і, здалося, що він підкинув весь той спокій вгору у бездонну блакить височіні. Всі селяни вибігли на пагорб і впали навколішки, здійнявши руки до неба і викрикуючи щось речитативом. Пара у воді завмерла. Влад перевів поволі погляд на Ане і застиг. Її очі та вся постава видавали незвичний стан. Вона була в трансі… В такому стані дівчина плавно й незворушно почала ступала по дрібному камінню, відпустивши руку свого рятівника.

Влад не зрушив з місця, залишився посеред золотої стежки призахідного сонця на плесі річки, що мінилася щирим золотом між дрібненьких бурунів у броді. Ане якраз наближалася до своїх одноплемінників. Люди з радісними вигуками обступили дівчину і пританцьовуючи та приспівуючи повели її у село. Аж тоді Влад, задкуючи, поволі рушив з місця. «Напевно, язичники побачили в затемненні сонця, яке вони не розуміли, таємний знак від богів, - старався хлопець своїми здогадками пояснити поведінку односельців Ане. – І, можливо, це врятувало бідну дівчину. »

Хлопець ще раз поглянув вслід Ане та повернувся, щоб перебрести річку на іншу сторону. Він поглянув на диск сонця і побачив, що золота доріжка, по якій він ступає, веде прямо в середину сонця, наче в таємничий золотий зал. Але людські голоси, що линули звідкілясь, привернули його увагу. Влад повернув голову в той бік і зрозумів, що він повернувся з минулого в майбутнє. Поряд з ним у залитій золотими сонячними променями авдиторії Світла та всі студенти раділи спогляданню завершення сонячного затемнення.

- Починається! – почув Влад голос професора Вікт-Орія. – Допоможи нам, сило, відвернути лихо!

- Саме в цей момент ми не повинні переривати свою мистецьку роботу, - звернулася до Влада Світла. – Наша позитивна духовна думка буде передана матеріально за допомогою напіврадіальних техонів телепатії у думки фізиків. Ці надсвітлові частинки надсвітлової реальності направлять дії фізиків у правильний напрямок, котрі зараз працюють над запуском потужного люмінесцентного детектора, котрий буде поглинати вбивчий для всього живого ультрафіолет, який наближається до землі від сонця.

Слова Світли наче окрилили юного митця. Він щиро повірив, що від нього залежить існування багатьох людей, та й взагалі всіх живих істот у світі. В душі наче щось засяяло і юнак почав із великим натхненням вирізьблювати сакральний символ "спіралі", як знак плодючості, сонця, бігу часу, порядку містерії. Спіральний меандр, котрий Влад зараз старанно виводив на тарілці, означав безупинне сонцестояння, що протягом року то зменшується, то збільшується. А річні свята зимового та літнього сонцестоянь – найдавніші свята людства, пов'язані з Природою! В цих символах різьби були закладені неперервність життя і щасливого майбутнього. Якась невидима сила керувала ним і він відчув важливість свого таланту в даному часі.

Влад старанно зосередився над різьбленням. Тінь від різця у руці стала нараз довгою. Її траєкторія ішла в напрямку телевізора, темний екран якого ніби чекав на цю мить. Він наче проковтнув довгу тінь від різця і в ту ж мить поряд з Владом виринула темна постать. Юнак підняв голову, стараючись розгледіти незнайомця. Але він не міг зрозуміти, хто стоїть перед ним – жінка чи чоловік. Макіяж на обличчі постаті, тіні під очима, помада на губах, рум’яна на обличчі – все світилося, наче світловідбивачі, тільки різними відтінками. Сама постать була розмитою. Нещирою посмішкою вона старалася завоювати прихильність юного різьбяра.

- Якщо ти, юначе, повернеш орнамент у інший бік, намалюєш спіраль переривчасто, а ще додаси сюди більше чорно-сірого відтінку, тоді ти завоюєш велику прихильність Кінцестана – володаря цивілізації, яка вже зародилася на землі – почала улесливо, але досить впевнено пояснювати особа. – Ти станеш затребуваним митцем, законодавцем новітньої традиції.

- Що це означає переривчасто..., більше чорних кольорів..? – запитав Влад не відриваючи різця від поверхні.

- Тому що енергія Кінцестана легко поглинається темними фарбами. Цим ти повернеш думку людства в темну сторону, в якій немає великої відповідальності, особливого тягаря певних звичаїв. В такому світі буде єдине слово повелителем: «Хочу!» І в тебе буде все, що забажаєш сам, - дуже професійно переконувала постать юного митця.

Таємниче почуття задоволення вдарило хвилею у груди хлопця. Юнак на мить розслабився і захотів підняти руку, що тримала різець, яким він ось-ось мав завершити безперервну сакральну лінію орнаменту…

Світла відчула небезпеку. Вона поглянула на Влада. Фізичним тілом він був поряд, але духовною думкою у якомусь іншому вимірі. Дівчина захвилювалася. Вона мусить вирвати його з таємничого полону. Білявка включила запасний міні-проектор. Вона спрямувала промінь світла так, щоб він, відбившись від леза різця, торкнувся сонячного сплетіння на грудях Влада.

«Але чи вистачить сили світла? – подумала дівчина.»

Та Влад стрепенувся від тепла, що лагідно торкнулося грудей. Він на мить застиг і не знав, що робити далі. Бажання «Хочу!» манило його, а таємнича постать нашіптувала йому солодко про велике задоволення. Та тепло, що торкнулося грудей, нагадало йому приємні хвилі почуттів, які переповнювали груди. В уяві постала картина: мила дівчина, зелені очі, що світилися щирістю і спокоєм..

Та Влада остаточно повернув до тями приємний грудний голос білявки, що журчав, наче життєдайний струмочок. Біля нього стояла Світла, ніжно обнявши його за ліве плече. Лагідним поглядом вона спонукала його завершити лінію орнаменту. Переборюючи внутрішнє замішання, Влад рішуче взявся за різьблення. Темна особа біля нього почала зникати, як розмитий сірий малюнок бездарного художника.

Коли юнак нарешті з’єднав символ спіралі в неперервний орнамент, з глибини безкрайнього неба на землю ринув сніп яскравого проміння, яке розсипалося феєрверком на весь простір небозводу. В авдиторії стало ясно. Крізь шибки проходило світло, що йшло звідусіль. Різець у руках юного митця, будучи на завершальній лінії орнаменту, блиснув сонячним зайчиком, а потім, відбившись від леза різця Світли, вмить приєднався до світлового моря, що ринуло з небес.

Це було вже під вечір. Студенти з’юрмилися на університетському подвір’ї. Погляди всіх були направлені в небо. Влад та Світла теж поглянули у вікно. Коли прекрасна гра світлових потоків поволі почала згасати, юна парочка видихнула з полегшенням.

- Це явище люмінесценції врятувало світ. Створені фізиками детектори нейтралізували вбивче ультрафіолетове випромінювання, - почули вони позад себе впевнений голос професора. – Ти справився, Владе – Обраний Оригіналом!

- Вдихни це повітря! Воно наповнене озоном, - радісно і якось надто чуттєво вимовила дівчина, відвертаючи тим самим увагу Влада від слів професора. – Озонові діри затягнуті й світ врятовано. Але людству потрібно ще дужче напружити свої сили, щоб не спричинити те саме знову.

Влад стояв, мов заворожений. А білявка на радощах кинулася на шию хлопцю і подарувала щирий невимушений поцілунок. Юнак поглянув у бездонні зелені очі дівчини і в пориві пристрасті, яка надала хлопцеві сміливості, він схопив красуню Світлу в міцні обійми. Та тільки Влад насмілився поцілувати дівчину, як хтось наче потягнув його за руку. Він повернув голову в той бік і застиг від здивування: темноока Ірен задеркувато прискіпливим поглядом наче щось запитувала, слова якої він почув згодом.

- Ти що ночував у майстерні? Я тебе скрізь шукала. – поволі доходили до його слуху звуки слів його подруги з реального часу.

- Я… я запрацювався… Хотів завершити різьблення тарілки, - витиснув із себе Влад, ледь перебираючи губами, на яких він до сих пір відчував тепло поцілунку дівчини з майбутнього.

Та почуття якось змішалися, а ніжний доторк губ Ірен остаточно повернув Влада в реальне життя.