Різьбяр або Обраний Оригіналом

- Коханий, давай потанцюємо! – з приємною усмішкою звернулася Ірена до Влада й, ледь вигинаючи своє майже досконале дівоче тіло в легких танцювальних рухах, схопила міцно його долоні тендітними руками, заглядаючи при цьому карими очима прямо йому в душу. Вона знала, що її хлопець не надто завзятий танцівник. Але звуки музики так і вели прямо до танцю, не даючи майже нікому стояти мовчки, і Влад почав рухатися в такт музики за Іреною. Хлопець хотів обняти прекрасну талію дівчини й, водночас, ніби не насмілювався доторкнутися до неї, боячись зашкодити цим витонченим рухам. Його руки почали плавно рухатися вздовж випуклих ліній дівочого тіла, ледь торкаючись їх. Влад відчував, як кожний м’яз наливався силою від приємного тепла, що струменіло від ніжних доторків. Він дружить з Іреною ще з першого курсу, здається, знає її добре й, водночас, вона ніби завжди нова для нього.

Гучна музика пульсувала в кожній клітині й заповнювала, здавалося, кожен куточок залу дискоклубу. Танці, гамір, захмеліла молодь чи то від легкого спиртного, чи то від вируючих почуттів, підсилених словами пісень та ритмом музики, які то наростали, то спадали, - все було звичним.

У Влада був піднесений настрій. Сміх, масненькі жарти в компанії друзів приносили задоволення після напруженого тижня навчання.

Вихідні! Особливо був радісним вечір п’ятниці! Можна повністю розслабитися і поринути в море задоволення у колі друзів та приятелів.

Владова компанія вирізнялася поміж своїх однолітків більш пристойною поведінкою, з певними рисами шляхетності та інтелігентності. Хоча, інші не завжди вітали це. Зазвичай, молодь поводилася, здебільшого, вільно й нестримно, що з боку виглядало, дещо, невиховано. А якщо все це ще й вперемішку з нецензурними словами, які часто-густо сипалися мов горох, то й зовсім вульгарно.

Так і цього вечора все було як завжди, як каже поговірка. Ті, котрі дозволяли собі спілкуватися за допомогою матерщини, були як не загнуздані коні, - зривалися через дрібнички, виплескуючи хвилю негативних емоцій. При цьому виривалося стільки поганих слів різного ґатунку, що аж вуха в’янули від почутого навіть у бувальців.

- Для зв’язку слів, - грубо жартували ті.

Як наслідок, йшли часто вслід образи, розбірки, вияснення відносин, які нерідко призводили до бійок. Дівчата мало що відставали від хлопців у цій царині. Так, наче якась невидима зла сила опановувала їх. І не тільки молодь! Серед старших людей теж було багато, які впивалися негативними емоціями від вимовляння нецензурних слів – здебільшого, так званих російських матюків.

Ніде правди діти, у Влада теж могло інколи вирватися круте слівце. Ох, а скільки емоцій виплескувало на зовні! Тоді він наче горів у середині!..

Ритмічна музика додавала настрою. Влад помітив, що йому вдаються хороші танцювальні рухи. Задоволено посміхнувшись сам собі, він раптом міцно схопив Ірену за тонкий стан і трохи різкувато шарпнув її до себе. Дівчина із здивованою посмішкою викинула слівце: «Блін!». Звичне слово-паразит для молодих людей, але воно наче міняло людину в той час. Здавалося так, ніби хтось стоїть у тебе за спиною і підтримує тебе в адреналіновому тонусі, спонукаючи далі набирати емоційних обертів. Притиснувши Ірену до себе, хлопець притулив свої вуста до маленького вушка дівчини.

- Ти особлива... – прошепотів він, втягуючи тонкий аромат парфумів в перемішку з приємним запахом дівочого тіла. Поряд з нею він почувався і слабким, ніби в полоні й, водночас, таким сильним, що зміг би дістати зорі з неба, які йому нагадували карі очі Ірен, у котрих блистіли вогники крізь прозору вологу пелену. І вони обоє закружляли, ритмічно похитуючись, мовби виконуючи магічні рухи певного ритуалу.

Після танцю парочка сіла за столик. Влад підійшов до барної стійки замовити напитки. Мимо Ірени проходив хлопець напідпитку. Раптом різко зупинившись, змірявши її з голови до ніг, той злорадно хмикнув. З його рота буквально полилася брудна мова, рясно переплетена матюками.

- О, б…ть, яка тьолка! Я б на х… все віддав за таку цьомку, блін! – видихнув той одним ривком разом із краплинками слини з п’яного рота.

Ірена навіть не встигла зреагувати, як Влад уже стояв між ними.

- Перепрошую… - витиснув з придихом Влад і, дивлячись на зовсім захмелілого хлопця, попросив його досить стримано піти геть. Влад завжди пам’ятав настанови батька: не бий першим ніколи. А в цьому випадку тим більше не було кого бити – цей би навіть не пам’ятав, що з ним сталося, а Влад ніколи не користав з такого моменту заради власного задоволення. Це було нижче його принципів.

Та п’яний молодик не виявив бажання піти геть. Спочатку він незадоволено вистрілив, наче автоматною чергою, обойму нецензурної лексики, а потім пішли вслід стусани, які так і не могли досягнути своєї цілі через п’яну координацію рухів. Влад ледве стримував себе від злості, а на язиці так і висіли декілька матюків, готових зірватися. Та Ірена кинулася між двох хлопців і відтягла Влада вбік. Один із товаришів нападника теж поспішив до свого товариша й почав його заспокоювати. Все минулося добре.

Закутавшись тепліше в шарфи Влад з Іреною вийшли на двір і направилися до автобусної зупинки. Холодне морозяне повітря освіжило гарячі голови обох. Ірена, закривши очі, потягнула носом повітря і притулилася ближче до Влада. Холодний зимовий запах нагадав їй дитинство. Перед очами постала картина з новорічною ялинкою, яскравими прикрасами й запахом хвої. Саме цей запах, наче бальзам на душу, приносив спокій і тиху радість. Дівчина відкрила очі й побачила на площі головну новорічну красуню – ялинку – ще не готову повністю, та… вона й без прикрас – чудова! Влад нахилився до її обличчя і тепло його дихання додало ще більшого затишку.

Пара наближалася до купки молоді, що гомоніла про щось. Порівнявшись з нею, Влада та Ірен ніби ошпарило окропом, скільки нецензурної лексики почули вони від молодих людей. Після милої радості – і стільки негативних емоцій – це було, як контрастний емоційний душ! Або ще гірше – як якась гірка отрута!..Обоє пришвидшили крок. Їм хотілося швидше минути неприємне місце.

Поцілувавши Ірену на прощання у під’їзді, Влад почекав, поки дівчина зайшла в ліфт. Тоді він вийшов у двір і пішов тротуаром у напрямку свого гуртожитку. Ірена в кімнаті швидко підбігла до вікна й виглянула з-за штори, як вона завжди робила. А Влад оглядався в той час і, любляче посилаючи один одному повітряні поцілунки, на цьому запечатували своє побачення.

Вже в кімнаті гуртожитку хлопець відчув, який він стомлений. Було досить вже пізно. Тільки притулившись до подушки, трішки помріяв, пововтузився і не спам’ятався, як заснув швидким молодечим сном. Та спав він не міцно. Під ранок йому приснилися страшні викривлені постаті, котрі щоразу виникали, коли звучало слово-матюк. При кожному наступному вимовлянні постать збільшувалася і ставала сильнішою.

На ранок юнак протер очі, не дуже виспавшись. Але це був зовсім не ранок, а майже полудень! У вихідні в гуртожитку було тихо. Більшість студентів їхали додому. Влад не поїхав, бо мав завершити одну роботу. Прийнявши душ, поснідавши сяк-так, юнак взяв до рук ноутбук. Він мав підібрати орнамент на гуцульську скриню. Це була його семестрова робота, яку він повинен завершити. Інколи Влад любив тягнути до самого кінця, а потім поринути з головою у роботу. Так і цього разу в передріздвяний час.

Влад включив ноутбук і почав шукати в інтернеті автентичні символи гуцульського орнаменту для скрині . Опрацювавши он-лайн літературу, хлопець не гаючи часу взявся до різьблення. Та, будучи ще під враженнями від вчорашньої вечірки, на які ще не встигли нашаруватися інші події, Влад на мить направив очі у внутрішній погляд. Він посміхнувся задоволено, дещо нахабнуватою посмішкою сам до себе, пригадуючи масненькі моменти під час гулянки. Але потрібно було працювати. Процес роботи йшов добре. Студент якраз вирізав на поверхні деревини тригранні заглибини «пірамідки». По-різному нахилені до світла грані трикутників створювали гру світлотіні, пластично оформляючи поверхню скрині. Влад милувався своїм витвором. Та раптовий крик з вулиці ніби прошив його пекучою стрілою. Хтось безпардонно посилав один одного на х…

Вмить перед внутрішнім зором Влада калейдоскопом пройшли враження. Йому пригадався момент, коли до Ірен приставав п’яний хлопець, виражаючись при цьому триповерховим російським матом. Чи то від цього, чи від голосу з вулиці Владова рука імпульсивно сіпнулася. Різець у руці направився в іншу сторону. Ще мить і різьбяр, будучи схвильованим, натисне на різець і зробить неправильний елемент у орнаменті. З язика хлопця зірвався початок слів: «Йо.. тво…» В секунді перед ним раптом з’явилася, ніби ні звідки, сіра постать – з нечіткими рисами, але страшнувата. Було таке відчуття, що поряд стоїть твій вболівальник і ти, підтриманий ним, прагнеш виконати дане завдання на відмінно, але в точності до навпаки. У кров легким струменем пройшов адреналін і мов застиг, тримаючи руку на пульті рішучості. Сіра постать взяла хлопця за руку, котрою він тримав різець, і якимсь телепатичним чуттям спонукала його спотворити орнамент.

- Ти знаєш, скільки задоволення ти одержиш, якщо будеш виконувати так, як тебе просить слуга Кінцестана. – навіюючи спонукання до дії, якось зловісно зазвучав голос постаті. – З твоїм талантом і бажаннями робити, що хочеш сам, - у тебе велике майбутнє у нас.

На мить Влад піддався хвилі злорадства, котра ввела різьбяра в миттєве заціпеніння, яке ось-ось приведе до розв’язки одним неправильним рухом руки.

Все це відбувалося дуже швидко. Лайливі слова, які він ще не встиг вимовити до кінця, ще бриніли якимсь зловісним звуком і, в той же час, він чув слова сірої постаті.

Та разом із звуковими хвилями, ніби наздоганяючи один одного, косий промінчик зимового сонця, відбившись від леза різця, застрибав сонячним зайчиком перед очима Влада, невідомо як, нейтралізуючи звук. Гра райдужного світла відволікла на мить хлопця від постаті. Спектр кольорів заграв перед зором юнака. За мить з’явився перед його очима зелений колір, не властивий для кольорів веселки. Навколо зеленого світіння розходилося золотаве проміння сонця. Влад кліпнув і, коли картина перед ним прояснилася, він побачив поряд зеленаві очі білявки й золотаве волосся навколо її вродливого обличчя. Вона дивилася йому прямо в очі, підтримуючи його доброзичливою посмішкою.

- Опануй себе! Не дай взяти верх над собою і своїми емоціями, - промовляли її очі й вселяли надію, що він може покластися на неї. Її рука, простягнута до нього, була така тендітна, а шкіра на ній здавалася такою ніжною, що Владу захотілося доторкнутися до неї і навіть ще більше – взяти міцно у свої руки як матеріальну субстанцію надії.

- Кому опиратися? –пробурмотів майже пошепки юнак і його очі засвітилися тихою радістю. – Ти, Світла!?.

Влад дивувався і, водночас, радів від побачення, про яке марив часто у снах, не розуміючи чи це сон-мрія, а чи реальність?..

- Блі… - тільки вимовив перші звуки, як дівчина швидким рухом приклала свої пальці, мов із слонової кості, до напіввідкритих уст юнака. Її губи наблизилися на відстань подиху й прошептали: «Не вживай поганих слів! Кожне слово матюка має свого повелителя – слугу царства демонів. Якщо вони беруть верх над людськими емоціями, то стається багато лихого.»

Влад вдихнув носом повітря і видихнув швидко ротом. Так він себе завжди заспокоював. А ще він не міг іти супроти Світли. Якась внутрішня сила приводила його завжди в готовність виконати все, що скаже ця загадкова дівчина. Коли Влад повністю охолодив свій запал, сіра постать, ніби зрозумівши це, почала зменшуватися, а потім зовсім зникла. Світла одобрила послух Влада вдячною посмішкою.

- Ходи за мною, - сказала білявка й повела Влада на вулицю.

Вони прийшли на центральну площу. Влад уже мало був здивований, бачачи навколо себе людей з іншими зачісками та по-іншому вдягнутими. Виглядало так, ніби новий напрямок моди кардинально змінився. Та хлопець знав, що він знову у якомусь іншому часі. І незабаром він побачив – на чудовій різдвяній ялинці, яка переливалася різними барвами, красувався напис: «2067».

Світла не давала Владу перевести дух. Вона знову пояснювала його особливе завдання, яке він і тільки він може виконати. Бо він – юний різьбяр – обраний Оригіналом. Параметри таланту Влада не змінилися, а ставали все більш досконалими. Він повинен знову рятувати людство від повільного самознищення через негативні емоції, котрі виходили від спілкування засміченою брудною лексикою мовою.

Найкращі світила людства давно шукали зв’язок між вимовленим словом і свідомістю. Навіть неозброєним оком видно було, як негативно впливає матерщина на психічну рівновагу мовця.

- Кожне слово виходить з уст у вигляді певних заряджених мікрочастинок невидимої простому оку матеріальної енергії, - все далі розповідала Світла. – Чи позитивний заряд, чи негативний – все це залежить від емоційного наповнення та певного поєднання звукових хвиль. А звукові хвилі, як ми знаємо, є матеріальними частинками та мають свою швидкість. Отже, слово безперечно є і матеріальним, і духовним процесом.

Розповідаючи, Світла підвела Влада до людей, що юрмилися на площі. Різдвяний ярмарок гудів, мов вулик. Різнокольорові барви подарунків, ялинкових прикрас та всякого іншого краму притягували око покупців. І, здавалося, що поряд з прийдешньою святковістю, яка несе в собі чистоту помислів і відчуття доторку святості, не має місця для негативних емоцій та лихослів’я.

На вітрині увагу Влада привернув срібний ангелик, котрий тримав , мов жарину в руках, червоне серце. Йому сподобався ангел, який ніби виражав його підсвідомі почуття. Юнак навіть не здивувався, коли знайшов у своїй кишені портмоне з іншими грошима, ніж у його часі. Він купив прикрасу й простягнув її білявці.

- Візьми! З тобою завжди буде моє серце, а ти – його ангел-охоронець, - промовив юнак напівпошепки, беручи слова з глибини душі.

Очі Світли засвітилися вогниками вдячності, які блиснули за прозорою вологою пеленою. Та галаслива компанія, що проходила повз них, відволікла їх увагу. Молоді люди голосно розмовляли майже повністю нецензурною мовою. Емоційна збудженість наростала при кожному вимовлянні чергового матюка. Влад аж жахнувся. Подумав, що це якась чужоземна мова, яку він вперше чує!.. А скільки негативних емоцій виплескувало на зовні й поширювалось на інших! Йому здалося, наче щось брудне та гидке прилипло до нього. Хотілося швидше звільнитися від цього! Юнак підсвідомо чекав звідкись відповіді..

Спостерігаючи за людським натовпом, парочка наблизилася до будівлі, яка нагадувала обсерваторію. Тільки по зовнішньому периметру купола знаходилися камери у вигляді перископів, які були розміщені строго за напрямками частин світу. Влад полічив ті, що з переднього боку, додав відповідну кількість, що мали би бути із заднього боку, і нарахував вісім перископів (так він у думці назвав ці камери спостереження).

Декілька хвили йшли вони по довгих круглих коридорах, які були розділені дверима на секції. Двері були напівпрозорі, мов з якоїсь слюди й відкривалися, ніби стікаюча рідина на жирній поверхні, тільки вверх. Дівчина та хлопець зайшли у «Верболабор» , так прочитав Влад на вивісці над входом у приміщення.

- Вітання! – сказала Світла до чоловіка в одязі, який мав елементи костюма космонавта. На лівому боці в нього була емблема з двох букв і з символом посередині – Г@O , від яких розходився спектр кольорів північного сяйва. В інших працівників були значки у вигляді звукової діаграми, від яких розходилися по два кольори спектру кольорів веселки, котрі плавно переходили один у другий.

- Слава! – відповів чоловік, який, напевно, був тут за старшого серед персоналу. Коли він подивився на Світлу, то Влад помітив у його погляді щось батьківське: почуття гордості за дитину та готовність захистити в будь який момент.

- Знайомся, це Сем-Мен, директор ЦБуДМН – Центрального Бюро узагальнення Духовного й Матеріального начал, - підтвердила його припущення Світла та ще більше заінтригувала такою завихреною назвою чудернацького бюро.

- Я радий тебе бачити знову, Владе, - звернувся Сем-Мен до хлопця таким тоном , ніби вони бачилися вже раніше.

- Ми зустрічалися вже?.. – запитав Влад та замовк, побачивши доброзичливу посмішку всезнаючого батька, котрий завжди правий. І юнак пригадав своє останнє завдання разом із Світлою. Певно Сем-Мен був присутнім при тому, але Влад або його не помітив, або директор залишався не поміченим. Ну, звичайно, для Влада в майбутньому залишаються багато речей таємничими!Тільки одне зрозуміло – він має рятувати людський рід!

У досить просторому приміщенні «Верболабор» знаходився великий рідкий екран, котрий переміщався так, що зображення його завжди було перед очима, куди б ти не повертав голову. Світла підвела Влада ближче до пульта й вони обоє наділи на очі окуляри, ніби в 3D. Одразу Влад з білявкою опинилися на площі серед натовпу. І не тільки!... Поміж людей хлопець бачив уже знайомі йому постаті - сірі, сипкі й страшнуваті з діаграмами звуків на головах замість волосся. Одного разу він бачив такі образи вві сні.

Але постаті були не всюди. Одна за другу страшніша, снували ці примари поміж тих людей, котрі вживали лайливу лексику. Ось один хлопець вимовив якийсь мат, а постать, тут як тут, починає йому нашіптувати на вухо іншу матерщину, як суфлер у театрі. А її не видима для людського ока негативна енергія проникає у людську кров і з’єднується з адреналіном. Ця вибухова суміш, яку Влад бачив у крові матерщинника, ніби під час томографії з контрастом, робила мовця злим і некерованим.

- Вони все більше оволодівають людським тілом та емоціями, - почала пояснювати Світла Владу. - Люди вже не в змозі самостійно тримати ситуацію під контролем, бо ці слуги царства Кінцестана живляться негативною енергією від вимовляння лайливих слів, після якої їхня сила подвоюється. Вся нецензурна лексика є їхнім джерелом живлення, а особливо небезпечними є російські матюки.

- Від лихослів’я людина приймає помилкові рішення. Як наслідок, погіршуються розумові процеси, породжується хибне відчуття вседозволеності, - продовжувала Світла. – Це як мантри руйнування життя.

- Її зібралася вже критична маса й пішов незворотний процес у людей на клітинному рівні, - схвильовано вела білявка далі. – Це повільно веде людство до розумової деградації, бо ця енергія передається потомству із схильністю у негативний бік. А чим більше поганої енергетики в сукупності мають люди, тим більше матеріальних речей створюється, котрі ведуть світ до загибелі. Команда мого батька провела обчислення і знайшла спосіб повернення до початкових емоційних параметрів, наближених до ідеальних, котрі зараз найбільше залежать від поєднання звукових хвиль.

- Отже, вислів з Біблії – «І першим було слово» – є великою прихованою силою, - сказав Влад. - Слово може вилікувати, або вбити…

- Так, - відповіла йому Світла. – Потрібно запустити механізм очищення людських клітин, щоб звільнити їх від психоемоційного нашарування отруйного словесного сміття.

- Так, це хороша ідея, - майже напівпошепки відповів Влад. – Коли слухаєш розповіді дідуся чи прабабусі, то чуєш, яка їхня мова лагідна та богобоязна. Вони – ті люди, на долю яких випала не одна війна та поневіряння, вміли терпеливо все зносити і висловлювалися завжди стримано, при кожній нагоді дякуючи Творцеві.

- Тобі потрібно повернутися у свій час для виконання завдання, яке ви маєте зробити разом з Іреною, - сказала Світла. - Але я можу тобі організувати ще одну зустріч – з твоїми прадідусем і прабабусею. Це додасть тобі ще більшої мотивації. З минулого часу ти перейдеш потім у свій реальний час.

- Як я зумію це зробити? – запитав Влад.

- Клікни на цю кнопку та запам’ятай її назву, - пояснила білявка. – Потім ти сам зрозумієш, що маєш відкрити для переходу в твій реальний час.

Влад подивився на напис на кнопці пульта. Це було слово «Куфер». Воно йому поки що нічого не говорило. Здається, він чув колись щось подібне від когось з рідних, але що воно означало, юнак призабув. Та він має крок за кроком виконувати свою важливу місію перед людством і, не гаючись, натиснув на кнопку.

Перед очами Влада мигнули один за одним кольори світлового спектру в пастельних тонах і юнак незабаром опинився серед прекрасної гірської природи. Невисокі гори були вкриті пухкою ковдрою з білої незайманості снігу, що аж за очі брало. Смерічки в теплих білих кептариках, помережаних зеленим орнаментом хвої, притулившись тісно одна біля одної, стояли, наче готуючись до коломийки, яка ось-ось почнеться, як тільки вдарять перші акорди цимбалів і зазвучить солодкий спів сопілки.

З дверей продовгуватої хати вийшов високий чоловік у бойківському наряді. Він мав риси обличчя подібні до Владових, тільки темніше не дуже довге волосся на голові й темні густі вуса. З під добротного кожуха виглядала довга сорочка з тонкого полотна, підперезана широким ременем. За ним вийшла красива ще молода бойківчанка в рантуху на голові та майстерно обробленому візерунками зі шкіри та вишитими квітами кожушку. Чоловік почав обходити ґаздівство, розсипаючи при цьому мак і приказуючи на бойківськім діалекті: «А би-с ти мі люди зло робили тогди, як визбираєти ці зерніта!» А ще він закликав всяких чугайстрів і злих тварин та приказував: «Або з’явітсі зарас, або нігди не показуйтисі!»

Влад зрозумів, як давні люди шукали різні способи захистити себе від всякої злої сили, і кожне слово важило більше ніж золото.

Щоб його не побачили, він, скориставшись моментом, зайшов у хату, взяв шапку на голову та надів кожуха, що висів на гачку, щоб прикрити свій одяг. На щастя, він був вдягнутий у світлі штани, котрі були подібними до полотняних штанів цього ґазди. Влад зайшов у комору, яка була в сінях, котрі розділяли дві хати по два боки. Ґазда та ґаздиня повернулися у хату. Незабаром голова сім’ї вніс солом’яного дідуха й поставив у куті біля образів, а ґаздиня внесла кутю, а потім і інші святовечерні страви. На чотири боки стола поставили часник, як захист від злої сили. Невеликий хлопчинка чемно стояв біля столу й чекав наказу батьків.

- Сріхни з ловкі, Прокопе, аби-с не сів на душеньку, котрі до нас на вечеру прийдут, - веліла мати сісти малому.

Влад здивовано зрадів – це ж його пра-прадід Прокіп так називався! Він десь народився приблизно в кінці XIX століття. А син Прокопа – прадід Василь разом з прабабцею Ганною були колись у Владового дідуся Ярослава на стіні на портреті. Після цього Влад побачив весь ритуал Святої Вечері з трепетною молитвою, смиренною подякою та проханням до Господа щасливо на другий рік дочекатись, стриманим споживанням страв у строгому порядку, починаючи з куті, та хвилюючим співом прадавньої коляди.

- Не махай ногами, Прокопчику, бо так ти колишиш ничисту силу, - повчала сина, Владового пра-прадідуся.

Під вікном хати задзвенів дзвіночок і ніби вирвалась у широкий світ дзвінкоголоса коляда. Це прийшла ватага перевдягнутих хлопців Козу водити. Влад накинув якусь шматину на обличчя і приєднався до ватаги. Він був радий, що його ніхто не впізнає. Він знав з історії та зі звичаїв рідного села, що раз чи два на рік юнаки перевдягаються у страшні персонажі, щоб, тим самим, прогнати злу силу та показати їй, що люди не слабші, а нарівні з нею.

Повеселившись з молоддю, Влад повернувся непомітно до своїх прародичів. Він повинен знайти те, що його перенесе в реальний час, де він негайно повинен разом з Іреню виконати завдання, про зміст якого ще не знав сам. Хлопець обвів поглядом хату. Дідусь і бабуся не спали, бо в цю особливу ніч не можна було спати. Та й не було вже часу, бо по опівночі починається Різдвяна Служба Божа в досить великій ще новій дерев’яній церкві. Влад бачив вже цю церкву на фотографіях у якійсь книзі.

Що ж йому дасть підказку, гарячково обдумував хлопець. Його око, як професіонала, привернула добротна різьблена скриня з особливим орнаментом. На ній була зображена «шестипелюсткова розетка», розміщена в колі. Коли Влад опрацьовував орнаменталістику в он-лайн літературі, він дізнався про те, що подібний орнамент існував ще в трипільській археологічній культурі, а в слов’янській культурі він має назву «перунів» чи «громовий» знак. Більше того, подібні символи існували в культурі етрусків, які вони запозичили у венетів, котрі, як відомо, є далекими предками бойків.

- Михайли, відкрій куфир і узьми там Біблію і молитвеник. Бо нині ти

маєш співати у церковному хорі коліди, - сказала люблячим голосом дружина. – Всі люди дужи люб’їт як ти файно співаєш.

- Іду, Марусино, іду, - відповів лагідно чоловік.

Влад миттю зреагував на слово «куфер». Це ж скриня! Скриня була як склад скарбів. Всі дорогі речі старанно ховалися у скриню. А ще те сакральне різьблення на поверхні!..

Прадід відкрив скриню уважно і якось трепетно. Коли він пішов, Влад підійшов непомітно до скрині й легенько відкрив її. У правому кутку лежали інструменти для різьби та дві старовинні книги в шкіряній оправі. Хлопець доторкнувся до книги й прочитав подумки по складах золоті букви на ній: «Буття». В цю мить блідий промінчик місяця із зоряного неба сковзнув по лезу різця, що лежав у скрині. Його відблиск блимнув у очах юнака. Влад кліпнув, щоб роздивитись ближче, та побачив вже зовсім іншу картину: він стоїть у майстерні за різьбленням скрині – своєї семестрової роботи. Але щось було незвичне тут. Хлопець глянув ліворуч і побачив поряд Світлу, котра усміхалася, а коли поглянув праворуч, то здивувався ще більше!.. В кімнату у двері впурхнула пташкою Ірена.

Ірена була студенткою коледжу при тому ж університеті, що й Влад. Тільки вона вчилася на факультеті музичного мистецтва. Дівчина брала активну участь у хорі «Перегук». Це був професійний хоровий колектив, у котрий її запросили через її високий сопрано. Хор оригінально виконував твори, використовуючи найрізноманітніші засоби вираження – від мелодії зі словами - до відповідних декорацій на сцені. А також міні-сценок, у яких у сповільненому темпі показувалося те, що розповідається у пісенному творі. Це було завжди захоплюючим видовищем для публіки. Учасники колективу професійно доносили до глядача світогляд, побудований на засадах добра, любові та справедливості кожен у своїй сфері виконання.

Ірена ще була самобутнім композитором, а її подруга Таїна, дівчина Ярика – найкращого друга Влада, любила писати вірші. З цих двох самодіяльних митців часом виходив непоганий тандем. Таїна напише вірша і, якщо він по тематиці підходить Ірен, вона із задоволенням покладе його на музику.

Так було й цього разу. Таїна написала вірш «Прамова». Він звучав ностальгійно за чистотою висловлювань, за величчю такого явища, як мова, у становленні та розвитку суспільства…

- Привіти-ик! – чмокнула Ірена хлопця у щоку й почала щебетати. –Ти тільки глянь! Прочитай, який глибокий зміст вірша! Я вже маю ідею, як ми створимо новий твір для хору «Перегук»!

Дівчина простягнула листок з написаним віршем та автографом Таїни. Влад взяв у руки аркуш і почав читати вголос. На підсвідомості він чомусь думав, що таким чином і Світла буде чути слова вірша.

Прамова-мати

О, мово-мати, всіх прамов початок!

Ти мій санскрите з далечі віків!

Ти єси свідок Божої печаті

У всіх відношеннях до мов, племен, родів.

Крізь тьму епох захованих відносин,

Ти – промінь світла, сонця і добра!

Ти – древо знань, що рясно плодоносить!

І це звучить, як істина свята.

За рядом слів – ти найбагатша у світі.

А мелодійність тисячі пісень

Б’є джерелом – а це той спадок дітям,

Котрий втамує спрагу по всяк день.

Переплелись слова та звуки в пісні

У мові роду давнього твого.

Лиш віра хмари розжене зловісні

І братні узи скріпить, заодно.

«Возлюбивши все світле та чисте,

Йдуть у світ глашатаї весни.

І несуть сонце знань променисте,

Бо шляхетних діл прагнуть вони.»

До Бога, до віри, до світла -

Цього прагнуть воїни світла!

Щоб праведний світ віднайти

Й до блаженства людей привести!

- Бачиш, як червоною ниткою крізь весь твір проходить надія на відродження чистоти почуттів та любові між людьми через призму мови. – почала філософствувати дівчина, ніби на семінарі з літератури. – А також віра, яка скріпить благородні відносини та приведе до миру в душі кожного.

- А тоді, справді, не буде більш ніякої війни у світі, - вже притихлим голосом завершувала Ірена, - ті незрозумілі війни, які повсюди веде північна країна…

- Мій глобалісте, не журися! Ми не знаємо, скільки від нас залежить, але ми робимо все можливе, щоб твій філософський виступ з хором вдався! – серйозно, але з доброзичливою усмішкою заспокоїв хлопець дівчину.

Влад радів за свою Ірену й на мить забув, що десь поряд була і інша дівчина, котра його теж не залишала байдужим. Але він мав якнайшвидше завершити різьблення скрині. Повернувши голову в ліву сторону, де було приладдя для різьби та недовершена скриня, юнак відкрив широко очі й на мить завмер з розкритим ротом. Де ж він насправді перебуває – у реальному часі чи в майбутньому? Біля нього стояла Світла, так як він і відчував, коли читав вірш.

- Світла, невже Ірена зі мною разом у майбутньому? – запитав пошепки хлопець білявку, щоб не налякати Ірену.

- Ні, ти знаходишся на перетині часового простору, котрий іде паралельно з радіусом об’ємної спіралі вербальних хвиль, котрі поширюються від мовців однієї мови з різних куточків, - дала вичерпну наукову відповідь подруга з майбутнього, яку юний різьбяр повинен або довго пережовувати у своїй голові або беззаперечно повірити, що він і зробив. Та глибоко в душі він був радий знову бачити зелені очі Світли, її спокійну усмішку та майже досконалість у зовнішності та поведінці, відповідній її статусу.

- Владе, - продовжила дівчина з майбутнього, - у твоєму часі злі сили мають велику силу. Вони приглушують всі добрі наміри людей, а потім з їхньою ж допомогою повністю нівелюють їх. Особливо телепатичні відчуття між людьми. Слуги Кінцестана вплітаються у словесно-вербальну енергію, яка виходить від людини у вигляді телепатії, своєю негативною енергією. Їхні отруйні хвильові імпульси перебудовують на вихідному положенні думку у видозмінене спонукання до все гіршої дії того, кому була направлена інформація. Телепатія може передаватися і за тисячі кілометрів. Швидкість мікрочастинок телепатії – техонів – більша в рази за швидкість світла.

- Якщо людина благородна у своїх намірах, то якраз за допомогою пучка техонів можна найшвидше передати інформацію людині-приймачу і вона трансформується у чистий порив душі для здійснення доброї справи на користь людства, - розповідала далі Світла. – Але, як ти зрозумів, не тільки позитивну інформацію несуть техони…

- А до чого тут Ірена? – поцікавився Влад.

- Твій мозок перетворить твою досконало виконану роботу різьблення скрині в матеріальну хвилю енергії, яка за допомогою техонів-транспортувальників донесе її в даний час до спорідненого приймача, яким є Ірена. Вона зрозуміє, який вербально-музичний твір повинна створити. Тоді подвоєна сила створить потужний сплеск відповідної енергії, котра у вигляді матеріально-духовного вибуху розійдеться між скупченням індивідів, - завершувала своє складне для розуміння простої людини пояснення дівчина з майбутнього.

Хоча Влад дещо вловлював зв'язок послідовностей, але ще не міг все зрозуміти до кінця. Йому залишалося впевнено вирізьблювати «вічка» та «зубчики» на скрині, які він поєднував між собою у стрічковий орнамент «розети». Ще трохи й робота буде завершена. Старанно працюючи над різьбленням, хлопець дещо навіть поспішив і натиснув за сильно різцем. Різець був трохи несправний і деревина на ручці тріснула. У Влада стрілою в голові пролетіло круте слівце, до вимовлення якого його відділяли мілі долі секунди. Воно от-от мало вирватися з язика. І вмить збоку майже впритул від нього, вже тут як тут, стала сіра фігура. Вона не була страшною, ба, навіть досить привабливою. Тільки незвичні чи то головний убір, чи то зачіска у вигляді діаграми звукових децибел на голові привертали до себе увагу. Та її нещирість видавала скривлена лукава посмішка. Влад якимсь -енним чуттям відчув, як вона тисне на його підсвідомість, спонукаючи вивільнити згусток незадоволення разом з лайливим словом назовні.

- Ти будеш вельми задоволений і твоя душа буде спокійною, - припрошувала фігура хлопця і невидимою силою тиснула ще більше на нього, через що в того почала боліти голова й очі мало що бачити – так, наче нараз стемніло в кімнаті…

- От с… - вже почав вимовляти різьбяр, як світло сонця ніби ввірвалося яскравим променем у вікно. Він не знав, що це Світла разом з командою ЦБуДМН, як ангели-охороньці, розігнали хмари саме в той момент, щоб допомогти юному митцеві тримати себе в руках. І Влад мимоволі промовив у думці : «Сонце!.. Скільки світла!..»

- Світла, ти тут? – здивовано витиснув із себе юнак,побачивши поряд дівчину, і наче продовжуючи свою думку вголос, сказав. - А мені здалося, що ти десь відійшла.

Влад нараз відчув, як він потребує її присутності! І велике бажання зробити для неї щось добре заполонило його єство, і він взяв до рук інший різець та продовжив різьбити. Світла стояла ліворуч і тримала руку так, ніби на якомусь пульті. Вона усміхалася кутиками повненьких губ. Сіра фігура, що була між ними, поступово зменшувалася, а потім тріснула ніби булька, розсипавшись мініатюрними бризками у вигляді спадання звукової діаграми на екрані з якимось моторошнуватим звучанням. Влад відчув полегшення і невеликий тріумф, бо він все таки зумів справитися з тиском зі сторони на нього.

- Твоя думка та процес роботи зараз поєднані в одне ціле, - сказала спокійно Світла, щоб не порушити роботу Влада. –Тільки в цьому майбутньому моя команда може з’єднати траєкторії твого двоєдиного скупчення енергії як матеріально-духовної субстанції і вербально-словесної течії мікрохвиль. Основною умовою тут є позитивна думка й чистота висловлювання.

Влад уже завершував різьблення, зрозумівши, що це тільки половина роботи для врятування людського суспільства від вербального зла лихослів’я.

- Ми разом зможемо очистити мову від скверни, а заразом очистимо тіло й душу кожної людини, - промовила білявка та провела рукою по прекрасній різьбленій скрині. – Цим ти виконав частину священного задуму, бо ти – Обраний Оригіналом.

Влад уже чув раніше від Світли про таємничого найголовнішого Оригінала. Та зараз йому не хотілося вдумуватися про це. Світла стояла так близько біля нього, він вдихав запах її волосся і це викликало трепетання в його душі, затамовувало подих і не давало вимовити слово. Тільки-но юний митець насмілився щось промовити, як події почали розвиватися з блискавичною швидкістю: він у своїй кімнаті і до нього наближається чорноока Ірена.

- От чудово! Я тільки встигла поговорити по телефону з Таїною, як ти вже завершив свій шедевр, - зажурчав приємний голос дівчини. – Справжній витвір мистецтва! Які таємничі символи, інкрустація! Все брилліянт!

- Ти знаєш, я вже вирішила, як я запропоную сценаристам хору цей мистецький предмет, - обмірковуючи тараторила щебетушка Ірена. – «Мова – скарбниця духу»! – так я назву нову музичну сценку, в якій використаю твою неперевершеної краси роботу у слово-перфоменс і вірш Таїни, до котрого я вже придумала мелодію.

- Ну, як тобі така співпраця? – запитала чорноока красуня, звабливо усміхаючись до Влада, який до сих пір не вимовив ще й пів слова.

Тільки коли дівчина чмокнула його в щоку, аж тоді, здається, він почав повертатися поволі до реальності.

Незабаром настав день прем’єри нового хорового твору. Ірена чудово виконала свою роботу. Дійство на сцені проходило на вищому рівні. Мелодія з мінорних ноток переходила плавно у мажорні тони, виражаючи врочистість і важливість слів пісенного тексту у відповідних місцях. Актори майстерно грали сценку зі скринею, як бездонною скарбницею мови. Старше покоління у старовинних національних строях – жінки у вишитих сорочках з комірцем стійкою, спідницях з фалдами з мережаним краєм, підперезаними фрембієм, вишитих фартухах, лебиках з узорами зі шкіри та завійках на головах, які спадали спереду; чоловіки в обшитих червоно-чорними крученими нитками сердаках на опашки, широких синіх штанах, заправлених у чоботи, та високих чорних баранячих шапках – всі з доброзичливими посмішками трепетно передавали мовний скарб наступному поколінню з великою обережністю, щоб не розгубити надбане. А середнє покоління у сучасному одязі національного тренду – в сорочках-вишиванках у поєднанні із спідницями чи джинсами з вишиваними елементами та платтях-вишиванках – доносило цю скриню-скарбницю до наймолодшого покоління – малих дітей, котрі цвіли, мов різнобарвні квіти у вишиваночках та віночках із кольровими стрічками. Все дійство сценки проходило у сповільненому темпі й виражало діями слова пісні, яку майстерно виконував хор «Перегук». А відповідні декорації на сцені підсилювали ефект засобів вираження.

Влад почувався піднесено, але водночас трохи тривожно. Він відчував, що був зараз поряд із Світлою. Хлопець непокоївся через те, чи зійдеться все в далекому майбутньому? Чи вдасться Світлі та команді Сем-Мена побороти вербальне зло лихослів’я? Коли завершувалися останні акорди приспіву та доходила до кінця сценка зі скринею, Влад насправді побачив Світлу по ліву руку від себе.

- Траєкторії викиду мікрохвиль матеріального процесу у вигляді техонів та мікрочастинок духовної енергії у вигляді вербального процесу йдуть нерозривно паралельним пучком у сторону світла й добра, - хлопець ніби чув і читав по губах Світли. –Людство врятоване від деградації на генному рівні та повільного самознищення через лихослів’я у мові. Ти виконав місію покладену на тебе Оригіналом!

Влад інстинктивно потягнувся до дівчини. Він захотів доторкнутися до її руки, щоб виразити свою подяку за добру справу. Його думки сплуталися і юнакові здалося, що вони тут тільки вдвох – він та білявка із золотавим волоссям. Юнак бачив авдиторію в майбутньому і світло, що йшло струменем з вікна. Промінь сонця торкнувся світлих локонів дівчини. Хлопцеві захотілося погладити ці локони. Здається, він відчував їх під рукою, від них ішов тонкий ніжний запах… і… тут він отямився і побачив, що ловить промінь світла, котрий струменить з відкритих дверей залу. Концерт закінчився. Публіка аплодувала стоячи, вітаючи гучними оплесками талановитих виконавців. А Влад остаточно повернувся відчуттями в реальний час.

Після концерту Влад з Іреною поверталися додому. Погода була прекрасною. Невеличкий морозець і міріади сніжинок, що кружляли у світлі вуличних ліхтарів, навіювали казковий настрій. Влад глянув на біле личко з червоним рум’янцем на щоках, на темно-русі коси Ірен, які спадали з під шапки на білий комір пальта, і подумав: «Моя білосніжка!»

Як завжди на вулицях метушня, галасливі компанії молодих людей, купки поважних старших. Життя вирувало в центрі міста. Короткий зимовий день одягався у біло-сірі різдвяні сутінки з сотнями святкових вогнів-блискіток. Але було ще зовсім не пізно. Ніби все як завжди, але щось змінилося, помітив Влад. Тільки що? Від купок людей, що зустрічалися їм на шляху, линула шляхетна мова з нотками витриманості, і відчувалася терпимість і повага в поведінці. Юнак не почув жодного нецензурного слова, поки вони з Іреною ішли по вулиці. Влад на мить завмер у думках: «Це правда чи міраж? - думав він.- Напевно, таки існує ангел-охоронець з майбутнього у вигляді дівчини, мов променя світла…»