Реверс

Прямуючи за Льосом, який впевнено заявив «я знаю куди треба йти», компанія студентів швидко дісталася галявини біля одного з дальніх озер парку. Там хлопець діловито запропонував всім зручно влаштовуватися, а сам скрушно зітхнувши дістав з сумки деталі та почав складати арбалет. Дівчата всілися поряд, продовжуючи роздивлялися прикраси Ляни, що яскраво блищали у променях ранкового сонця, та міркуючи щодо їх властивостей. Аміна теж милувалася тією красою, доки не відчула спиною чужий погляд. Дівчина раз, другий пересмикнула плечима, відганяючи незвичне відчуття, а потім таки озирнулася на парк, зупинившись поглядом на густих деревах неподалік, звідки, майже шкірою, відчувала чиюсь увагу.

—Дивись, в озері! — смикнула її Ляна, змушуючи поглянути в інший бік.

Видовище, яке привернуло увагу подруги, дійсно було цікавішим за «уважні кущі». Перетинаючи дзеркальну водойму в бік студентів неспішно плив, полишаючи за спиною смугу хвиль, великий білосніжний барс. Густе світле хутро на спині тварини вкривали великі чорні плями, котрі збігалися до прикрашеної довгими білими вусами морди акуратним візерунком крапочок, що виразно підкреслював великі сірі очі. Діставшись берега звір граційно вийшов, потягнувся, по-котячому обтрусився та… невдоволено пробурчав.

—Льосе, скільки тобі казати, стріли носять у сагайдаку, а не насипом у сумці. Ти ж майбутній носій гордого звання випускник Академії Аммоліту, а досі не засвоїв такі елементарні речі, — мовив звір й не звертаючи уваги на якесь виправдовувальне бубніння хлопця, повернувся до дівчат та додав значно добрішим тоном. — Добрий ранок. Перепрошую, що в такому вигляді, ви прийшли раніше ніж я очікував, тому я не встиг прийняти душ і вирішив надолужити це купанням в озері.

Звір обтрусився ще раз, невимушено перетворився на викладача бойових мистецтв і тепер лише тоненькі цівочки води, котрі стікали по його скронях, нагадували, що він щойно вийшов з озера. Бриджі та світла сорочка Барса були зовсім сухими.

—А-а-а… я й не знала, що ви перевертень, як моя Ляна, — нарешті оговталася від подиву Аміна.

—Тобто — твоя? — миттєво обурився Льос. — Наша!

—Ні, ну подивіться на них, знайшлися тут власники. Спочатку документ надайте про право власності, а потім розказуйте хто тут чий, — хмикнула Ляна.

—Та не питання! Зараз організу…— почав Льос, але побачивши критично-іронічний погляд Ляни миттєво розгубив усю браваду. — А я що? Я пожартував… Вона перша почала…

—Аміні, припустімо, я подібну вільність прощаю, а ти там що магічити зібрався?

—Мабуть, свідоцтво про шлюб, — хмикнула Аміна.

—Я б на його місці так не поспішала. Без згоди такої «нареченої», то швидко може виявитися заповітом, — розсміялася вже Евклаз.

—Стоп балаган! У нас за планом заняття, а не вуличний атракціон жартів, а я не Великий, аби змушувати час уповільнюватися. Тому варто почати. Якщо ви, звичайно, не плануєте ділити Ляну до доти, доки у неї урветься терпець і кожен отримає по кігтистому запотиличнику, — втрутився Барс.

—Ми готові, — підскочила Евклаз.

—До потиличника, чи до заняття? — поцікавився Льос.

—Потиличники, то твої перспективи. Я не намагаюся заявляти права на володарку періодично пухнастих лапок, що отримали кинджал Світла, — не полишилася в боргу Евклаз.

—Аміна? — між тим спробував привернути увагу дівчини Барс.

—А? Так, секунду…— Аміна знову дивилася на «уважні» кущі. Чужий погляд не те щоб дратував, але відволікав, тож вона вирішила швиденько з ним розібратися. Не довго думаючи, дівчина склала човником й дмухнула в бік підозрілих кущів, відправивши «на розвідку» закляття «кусючого пуха» (один з улюблених жартів студентів). — Здається, у нас тут якісь несанкціоновані шпигуни. Хочу з ними познайомитися, — пояснила вона свої дії.

Доки Ляна зібралася спитати, кого це подруга вирішила «ощасливити», кущі вже оточив білий пух, котрий нагадував насіння кульбабок, але нападав на вказану жертву із завзяттям бджолиного рою, а за мить із зелені вистрибнули з відчайдушним чханням… два Вані.

—То таки не випадково вони під ногами крутилися, — невдоволено скривився Льос.

—О, я дивлюся у мене сьогодні просто компанія найперспективніших студентів, — хитро примружився Барс. — Влаштуємо для розминки спаринг? Хлопці проти представниць мудрої половини людства? Дівчата, можливо, погодяться дати фору.

—Який спаринг? Я проти! Я завжди за прекрасних пані! — запротестував Льос, відкладаючи арбалет. — Та я за них і у вогонь, і в воду, і у пустку райі! — змовницькі підморгнув він Ляні.

Тим часом Вані, спринтерські здолавши відстань до компанії біля озера, поспіхом загальмували перед викладачем, нервово озираючись на «кусючий пух», що вже розчинявся в повітрі. Попри свою простоту та відносну нешкідливість, це закляття було дуже ефективним. Всидіти на місці, коли тобі у всі наявні отвори намагається влетіти такий «пух», міг хіба що камінь, та й то не кожен.

—Льосе, зачекай зі своїми претензіями на благородного лицаря. Що тут відбувається? Хлопці, звідки ви тут? — спитала Вань здивована Ляна.

—Ми вимагаємо припинити змову та створення заборонених заклять, в іншому випадку змушені будемо повідомити керівництво Академії… — відкашлявшись, басовито почав Ваня великий. І та заява за інтонацією, гучністю та співочим розтягуванням слів так нагадувала якусь церковну проповідь, що Аміна майже розчарувалася, не почувши в кінці «алілуя».

—Кинджал Світла…— між тим шоковано прошепотів Ваня менший роздивившись ніж на поясі Ляни та намагаючись вхопити друга за руку, якою той активно жестикулював.

—Навіть якщо у цій справі замішаний викладач, такі дії все одно необхідно погоджувати…— продовжив віщати Ваня великий, явно раніше заготовлену промову.

—Подивись на кинджал, співстав зі своїми «палаючими символами» та закрий хавальник, — прошипів Ваня маленький, нарешті спіймавши та смикнувши лопатоподібну руку товариша. — Та з нас уся Академія сміятиметься! Розкрили змову, «розумники»… Пробачте нас, майстер, — Ваня шанобливо вклонився Барсу. — І ви, дівчата, не сердіться, цей розумник вирішив, що Льос втягує Ляну у сумнівні справи, ну от і організував «акцію порятунку».

—Які ще сумнівні справи? Що б я і таке запропонував Ляні? Що це за наклеп? А переді мною ви плануєте вибачитися? — голосно обурився Льос.

—Ну, з тобою в якості вибачень за те, що промовчав про таке, я можу позмагатися у стрільбі з арбалета чи вільній боротьбі, бо щось, дивлюся, давненько ти цим задиркуватим носом землю не орав, — невимушено граючи м’язами та розправляючи плечі криво посміхнувся Ваня-маленький, звернувши на друга невдоволений погляд.

—Ой, та знайшов чим хизуватися. Чоловік сильний не тільки цим! В першу чергу важливий інтелект! Втім, якщо ти хочеш змагань, ми можемо влаштувати змагання з метання палаючих діамантів! Подивимося скільки протримаються твої м’язи! — скипів Льос.

—Я не залазив до архівів викладачів, тому не можемо, — сердито зблиснув очима Ваня.

—Та що з вами, хлопці? Це лише непорозуміння, все ж в порядку, — стала між ними Ляна.

—Ну таке…— крякнув розгублено Ваня великий, який, нарешті роздивившись кинджал, елементарно «завис», як старенький комп’ютер від приєднання надсучасного гаджету.

—Справа власне у тому, що наш Ваня глибоко обурений недовірою, усвідомивши, що майже останнім дізнався про появу у тебе, Ляно, такої магічної краси. Більше за пухнасте закляття Аміни, його зараз покусали розчарування й образа, тож він намагається, як уміє, відновити справедливість та свій статус, — м’яко підсумувала Евклаз.

—Так! Тобто — ні, — трохи зніяковів Ваня менший.

—Ні. Тобто, чому ні? — відгукнувся Ваня великий.

—Хлопці не ображайтеся і не сваріться. Я ж просто нічого до путя не знала про цей кинджал, — поспіхом почала заспокоювати їх Ляна.

—Вона його виключно через незнання намалювала, викликала та полишила у якості симпатичної прикраси, — не втрималася від смішка Аміна.

—Справді, хлопці! Аміна, ти мені так зовсім не допомагаєш! — шикнула вона вже на подругу. — Я не впевнена була, що варто про цей кинджал розповідати всім підряд…

—Ми не всі підряд…— насупився Ваня менший.

—Вибач, звичайно не всі підряд. Я планувала вам все розказати, тільки-но хоч щось сама зрозумію. Але вчора я розгубилася, та й зараз нервую, адже боюся, що не впораюся з такою серйозною довірою, я ж і з котячою сутністю ще не розібралася, а тут цей ніж, гарнітур… Я ж нікому нічого поганого не зробила…

—Ляно, припини. Вони все зрозуміли, — втрутився Барс. — Зрозуміли, усвідомили та палають бажанням якнайшвидше пережити цю мить позору й кудись витратити нереалізований запал ентузіазму. І я знаю куди, тож легко допоможу. Для розминки два кола навколо озера біго-ом!

Хлопці ховаючи очі, почали поспіхом полишати речі.

—А як же відповіді на мої питання? — нерішуче мовила Ляна, мимоволі торкнувшись браслета.

—Все буде, але почнемо з простого. Біг, активація магії і розминка організму, потім спаринги, у тебе в обох личинах. До повного самоконтролю навряд чи ми дійдемо, але постараємося окреслити його межі, — підбадьорливо посміхнувся у вуса Барс. — Я бачу, що ти прийняла додаток до кинджалу.

—Так, дякую. Це так несподівано та дивовижно…

—То це ваш подарунок? — здивовано озирнулася Аміна.

—Не подарунок. Це вибір сили, непідвладній нам. Я, як, хранитель, лише передаю інформацію, знання, вміння, захист. Коли можу, — чоловік кинув дивний погляд на Аміну та повернувся до Ляни. — Світ тобі подарував дуже серйозну силу, майже нездоланну. Для того, аби стати на один рівень з самою Сапфір, тобі не вистачає лише сережок. Тому зараз ти, Ляно, маєш бути максимально акуратна у своїх бажаннях, проявити всю доступну об’єктивність та вміння спиратися у прийнятті рішень на холодний розум. Лише впевнившись у наявності цих якостей, сила кинджала надасть тобі змогу віднайти сережки, остаточну частину цього комплекта.

—Тобто кинджал вважає мене безголовою? — невдоволено хмикнула Ляна.

—Ні, тоді б він тебе не обрав. А він обрав, — похитав головою чоловік й помітивши зацікавлені фізіономії усіх інших, поспіхом змінив тему — То чого стоїмо, чого чекаємо? Що кліпаєте оченятами, як новонароджені пуголовки? Навколо озера бігом! Ваня, не вдавай глухого, ми вже переконалися у твоїх здібностях шпигуна, нехай і недолугого!

Ваня маленький скривився й стартонув з місця зі швидкістю ракети, Аміна з Ляною перезирнулися та гайнули його наздоганяти. Проте де там, за цим сайгаком, хіба що на летязі ганятися! А за мить подруг обігнала ще й Евклаз, полишивши у хвості групи невдоволеного Льоса та Ваню великого, що тупцював наче бегемот і пихтів паровозом. Для цих двох хлопців, біг явно не це був улюбленою справою.

§§§

—Ти віддала їй браслет та кулон? Навіщо? — сивий чоловік з’явився перед золотоволосою жінкою, котра читала сувій на майданчику вежі.

—Вітаю, Світославе. Не забарився ти, — не відриваючи погляду від тексту мовила жінка та поправила прядку волосся, котру висмикнув з її зачіски вітер.

—Ти дійсно вважаєш вона готова? Готова користуватися артефактами, що були створені для тебе? Зможе опанувати та з розумом використати такі сили?

—Її обрав Кинджал. А це зброя, яку варто врівноважити. Хоч якось.

—Сапфір, ти полишила себе без захисту! Може й сережки цьому дівчиську піднесеш на таці?

—Якби могла, піднесла б, але ж це не так працює. На жаль… — відповіла жінка, озирнувшись на встановлений поряд кристал, що зблиснув червоним. Торкнувшись його, Сапфір прикрила на мить очі, а її обличчям проскочила болісна судома, — Нещасні дівчата…

—Знову? — насупився гість.

—Так… Пустка поглинула ще двох чародійок. Ще трохи і я полишуся зовсім сама…

—Це тим паче не привід віддавати свій захист цій мандрівниці. Вона занадто юна.

—У мене не багатий вибір, а цю брилу треба закотити на гору. Та й що тобі до її віку? Пригадай скільки було мені, коли я опинилася між світами? Я теж була наївним азартним дівчиськом, впевненим, що здатна зрівняти гори, викопати море і запалити кілька зірок.

—Ти не дуже помилялася.

—Так, хіба що, море копати потрібно було не там, гори чіпати не ті, та й зірки не усюди корисні… Життєвий досвід гарно відкриває очі, але сліпці мають більше шансів пройти над безоднею… Ця дівчинка здатна подолати цей шлях. Не знаю яким було її життя вдома, але здатна. Має необхідну наполегливість та впевненість, що під неї має підлаштуватись весь навколишній світ. Вона не прийшла на навчання до мене, але точно відчайдушно боротиметься за своє розуміння правильного, своє бачення справедливості. Її завзяття вистачить.

—Але ти полишилася без захисту. Що буде з тобою, коли вона вступить у боротьбу? Коли цей вир закрутить весь Альмандин?

—Ми ж перевіряли, мені іноді щастить опинитися в оці шторму, — криво посміхнулася жінка.

—Ти не відступиш. Навіть, якщо помилилася… — чоловік з сумом похитав головою. — Твоя наполегливість та жертовність мене завжди вражали.

—Так, незручна риса. Самій набридла, — криво посміхнулася Сапфір й помахом руки розвіяла примарного чоловіка. — Але хто б казав…

22.2

§§§

Барс ганяв студентів довго й вдумливо, доки вони не розгубили більшість питань і думок, а потім влаштував їм спаринги. Аміну поставили у пару з Ванею маленьким, Евклаз проти Вані великого та Льоса. Судячи з мармиз останніх, вони вважали свій бій програним, ще не взявши до рук зброї. Та й викладач, схоже, точно знав хто переможе, бо одразу оголосив, що перший переможений, займається мішенню, для змагання на арбалетах двох інших. Сам же Барс зайнявся Ляною.

Спочатку викладач показав Ляні найпростішу бойову стійку, акуратно вирівняв спину, проконтролював поставу ніг, поворот голови, згин рук. Але варто було дівчині на мить відволіктися на думку, як вона виглядає (адже шкірою відчувала, як по її фігурі блукає теплий погляд цього чоловіка), як Барс її несподівано підхопив і підкинув вгору, ніби м’ячик! Як вона обурилася! На землю повернулася вже смугаста тигриця, але викладач спритно відскочив вбік, миттєво повернувши собі подобу звіра. Тигриця рикнула, розвернулася й махнула кігтистою лапою. Барс, мелькнувши хвостом просто перед її носом, граційно ухилився. Й повторив то ще з десяток разів, продемонструвавши, що Ляна його елементарно не може не те що поранити, а навіть торкнутися. Це було відверте знущання! Тигриця почала активніше кидатися, невдоволено тріпала хвостом, робила несподівані рухи, але всі її випади не приносили результатів. Після третього незапланованого купання (Барс вміло провокував її на великі стрибки, а потім ледь помітними поштовхами скидав у озеро) Ляна роздратовано вийшла з води, обтрусилася, приймаючи людську подобу та спробувала заспокоїтися. Посміховиськом бути вона не любила, тож спробувала себе опанувати, зупинилася й почала уважно стежити за, нахабно-безтурботними переміщеннями викладача. Барс схвально кивнув й миттєво набрав людської подоби.

—Правильно. Молодець, дівчинко. Відкинь емоції, страхи. Сконцентруйся. Приймай звірину подобу за потреби, так значно ефективніше, — схвально мовив Барс й раптом стрибнув вперед та скрутив Ляну, котра й оком кліпнути не встигла.

—Так не чесно! Я елементарно не встигаю! — фиркнула притиснута до землі дівчина, приймаючи подоби тигри, але це не допомогло позбутися противника. Барс, здається, навіть не помітив, що притискає до землі вже не тендітну дівчину, а хижого звіра.

—Ти просто не знаєш, що саме потрібно робити. Але навчишся. Головне є прагнення та здібності. А техніка… техніка, то справа хороша, проте наживна, і не завжди головна, — мовив чоловік відпускаючи Ляну.

Важко дихаючи дівчина відкотилася та повернула людську подобу, намагаючись звести докупи отримані враження. Їх було багато. Вона раптом зрозуміла, що весь її страх спричинити комусь шкоду випадковим помахом лапки, то повна дурня. Яка там шкода! Барс змусив її почувалася не грізним хижим звіром, а недолугою пухнастою іграшкою! І така роль дівчині зовсім не сподобалося. Якоїсь миті Ляна спіймала себе на шаленому бажанні спіймати цього великого «кота» за хвіст та надавати тим хвостом по іронічній вусатій морді! Але окрім цього дівчина відмітила й іншу цікавинку — у моменти зміни подоби, кинджал Світла наче розливався по її тілу жаром, котрий старанно шукав вихід, концентруючись то на одних частинах тіла то на інших. Ніби намагаючись підказати їй, чим саме варто користуватися, на що звернути увагу. Це було дивно, але несподівано приємно і навіть трохи… еротично.

—Так, на сьогодні вистачить. — мовив Барс відходячи від Ляни та звертаючись до всіх інших студентів, котрі вже нахабно імітувати глядачів. — Всі вільні. Ваню, йди залікуй порізи від катани. Так, Аміно, кілька разів ти його таки дістала, нехай не вдає з себе великого гуру.

Аміна здивовано повернулася до Вані, бо синці, що їй щедро ставив хлопець, кожного разу останньої миті повертаючи шаблю пласкою стороною, перестала рахувати ще на перших хвилинах спарингу.

—Я тебе справді дістала?

—Є трішки. Ти молодчина. Захищаєшся майже професійно, ще б так навчилася нападати, — щиро посміхнувся хлопець.

—Льос збирай стріли. Ти знову програв Евклаз за усіма параметрами, — підсумовував Барс.

—Ну й нехай. Мені простіше ватажка райі вмовити продати арша-зілля, аніж цю амазонку перестріляти. Та хто її взагалі може перемогти у цьому? — відмахнувся Льос.

—Ваня, наприклад, — незворушно відповів майстер, що змусило хлопця невдоволено набурмоситись. — До речі, щодо райі, гарна ідея. В кінці року відправимо вас з Ванею до них на практику — навчитеся з користю поєднувати ваші таланти.

—А може не варто? — протягнув вже відверто нещасним голосом Льос. Ваня-менший теж скривився так, наче лимон вкусив.

—Подивимося на ваші успіхи, але арша-зілля ніколи зайвим не буває, — підморгнув обом викладач. — Все, вільні. Завтра чекаю вас тут же, о тій же порі. Всіх вас, — підкреслив викладач, серйозно поглянувши на двох Вань. Ті поспіхом кивнули опустивши очі.

—До завтра, майстре, — хором відповіли студенти та поспішили дременути.

Провівши поглядом молодь, Барс втомлено сів на траву вгамовуючи шалене серцебиття та впорядковуючи потоки власної магії. Вони були суттєво розхристані.

Тренування з Ляною внесло в думки та емоції Барса певний розбрат, попри те, що Бремор буквально вчора його переконав, що пробудження таких артефактів піде їм лише на користь. Згадавши кинджал Світла, Барс мимоволі потер місце, де той кинджал активізувався. Відчуття металу у серці полишило не найприємніші враження, але, якби було треба, він би погодився на це ще раз. Ляна дійсно була сильним, відверто світлим магом, а з цими артефактами могла стати могутнішою за Сапфір, яка втратила кинджал після смерті Світослава. Після тієї смерті Сапфір взагалі дуже змінилася… Барс мотнув головою проганяючи спогади та намагаючись знову дивитися у майбутнє. Бремор правий, хто б там що з поплічників темряви не планував, які б хмари не повзли з Чорнолісся, а світлі вже отримали перевагу. Навіть якщо катана Сігрід знову стане не на ту сторону…

Поряд з Барсом на траву акуратно опустилася Марсипена.

—О, то це ти організувала тим двом «шпигунам» таке магічне прикриття, що і я їх не помітив? — не озираючись спитав чоловік. Дії Аміни та поява хлопців для нього були повною несподіванкою, й він доклав немало зусиль на те, щоб елементарно «втримати обличчя».

—Так.

—Навіщо?

—Хотіла дізнатися, сили котрої з дівчат краще резонують зі світом, — зблиснувши очима прошурхотіла Марсипена невимушено коригуючи розхристану магію чоловіка. В упорядкуванні магічних потоків їй не було рівних.

—І як? Задоволена результатом? — покосився Барс на співбесідницю, логіка якої для нього була завжди окремою загадкою.

—Спостерігати за взаємодією світу та цих двох мандрівниць дуже цікаво. Вони притягують погляди, емоції, магію, події, вони зрушили сили, що можуть влаштувати вихор оновлення…— відповіла Марсипена і завершивши свою несподівану благодійність, неспішно полишила Барса.

—Вихор оновлення… Вихори різні бувають, деякі можуть пів світу стерти на порох. Як зробити, щоб то була правильна половина?…— пробурмотів чоловік й собі піднімаючись з трави.