Реверс

§§§

На шляху до озера думки Ляни крутилися переважно навколо Аса та повернення додому, й лише совість тихенько натякала, що варто відправити якесь повідомлення Аміні, бо ж подруга, напевне, вже переживає. Але потім Ляна подумала, доки та Аміна дорогою «з загулу» всіх метеликів на кущах перерахує й роздивиться зустрічні квіточки, Ляна вже й повернутися встигне. І, можливо, навіть з рецептом створення порталу додому. Бо ж такого помічника знайшла! А, може, й не лише помічника…

Дівчина мрійливо посміхнулася. Ліс був сонячним та привітним, спілкування з Асом підтвердило, що Ляна варта найкращого, а образи на Бремора та Барса зараз виглядали відверто дитячими. І чого вона так кіпішувала? Подумаєш, напланували собі там чогось самовпевнені чоловіки, їх плани — то їх особиста статева драма. Те, що вони мають якесь своє уявлення про те, що допустимо їй пропонувати, характеризує лише їх сумнівний моральний кодекс та катастрофічну недооцінку Ляни. Потрібно просто взяти це до уваги, й поводитись з ним відповідно. Усіх під себе не переробиш (хоча дресирування представників сильної статі, то таки гарна розвага). Треба буде послухати, що саме хоче Бремор, а потім акуратно обговорити це з Аміною. Шпигувати Ляна, звичайно, не буде (розмріялися!), але розумним буде знайти зручний формат співпраці, бо навчання в Академії варто продовжити. Тим паче, що Ас наштовхнув її на думку, де ще можна віднайти літературу про магічне скло. Ду-уже багатообіцяльна «сировина». Може Блудні ворота і оскаженіли, але хто сказав, що не можна створити свої власні? Взяти те скло з магічних печер (Ваня великий може попрацювати своєю сокирою заради спільного блага), Аміну з її універсальністю, розрахувати потрібні показники (Льоса можна залучити, у нього то гарно виходить), орієнтиром поставити того ж Аса, на перехід використати силу кинджала… Вирішено! Вона скупається, повечеряє, озвучить свої ідеї Асу (щоб він не змарнував їх останній романтичний вечір) і зранку вирушить до Аммоліта. Треба ж повідомити друзям, що вони мріють допомогти у реалізації цього надзвичайного цікавого наукового проєкту. Всім же знадобляться справні міжсвітові ворота!

За цими думками Ляна не помітила, як підійшла до озера. Сьогодні воно виглядало ще більш спокусливо-прекрасним, але споглядаючи на мальовниче дзеркало води, дівчину чомусь відвідало непевне почуття тривоги.

—Відповідальність і ще раз відповідальність. Не можна було так тікати, — хмикнула вголос Ляна та знявши з себе одяг й поклавши на нього зверху піхви з кинджалом, зайшла у воду. То минулого разу вона бездумно шубовснула разом з ножем, але сьогодні не варто так знущатися зі зброї. Яка б магічна вона не була, але ж це метал, а він, навряд чи, полюбляє купання.

Плаваючи, Ляна спіймала себе на тому, що раз за разом кидає погляди на берег, очікуючи побачити Аса. Усвідомивши своє несподіване розчарування (він не з’являвся!), та роздратована все сильнішим відчуттям незрозумілого неспокою, Ляна суто з впертості пропливла ще кілька кіл по центру озера й нарешті повернула до берега. А виходячи з води виявила, що під одним з розлогих дерев сидить… Міля, в якійсь світлій сукні з дурнуватими червоними плямами. Відвертий несмак цієї дівчини щодо вибору вбрання, Ляну регулярно ставив перед дилемою, як культурно висловити думку: «Боже, як можна на себе вдягнути таку порнографію?».

—Привіт. Звідки ти тут? — Ляна поспіхом натягла на обличчя широку усмішку та попрямувала до гості, сподіваючись її швиденько позбутися. Міля їй тут була зовсім «не в тему». Особливо, якщо таки прийде Ас, бо думка про їх сумісне (наодинці!) купання виглядала занадто спокусливо. Не повністю відігнавши барвисто-непристойні фантазії, Ляна попрямувала до Мілі і лише за кілька кроків роздивилася, що червоні плями, то зовсім не візерунок сукні. На грудях дівчини була… кривава рана!

—Міля, що з тобою?! Що трапилося?! — Ляна, якій стало зовсім не до еротичних мрій, кинулася вперед з жахом розуміючи, що втрачає дорогоцінні секунди та судомно згадуючи, що можна зробити. Спочатку треба якось зупинити кров, а потім залікувати рану. Чи допоможе пряме вливання енергії? Має допомогти, бо ж нічого іншого вона не вміє! Ляна підбігла, впала навколішки поряд з Мілею, простягнула руку до рани і… її пальці чомусь пройшли крізь дівчину. Пролунав тихий, схожий на лопання поліетиленової кульки звук й навколо Ляни раптом зімкнулася якась мильна бульбашка. Міля зникла, а за прозоро-веселковою перепоною, з’явилася чорноволоса молода жінка у темно-фіолетовому балахоні.

—Це ж треба. Я й не думала, що все буде настільки легко. Ти прямо задалася метою мене приємно дивувати, — хмикнула незнайомка, — Шкода лише, що з твоєю зброєю так не вийде. Принаймні поки що. У сферу цей проклятий кинджал сам не зайде, а взяти його може або господар, або особа, що добровільно відмовилася від магії. Тебе я до нього, звичайно, не підпущу, за що ти мені ще подякуєш, а шукати зараз когось відповідного, а головне надійного, часу не маю. Втім… нехай лежить, тут він суттєво обмежений у можливостях, а доки у цьому лісі привидів на нього натрапить хтось зі світлих, все вже скінчиться.

—Ви хто? Навіщо все це? Що скінчиться? Що відбувається? — Ляна обурено шваркнула вогняним закляттям, сподіваючись швидко позбутися дивної бульбашки, але… закляття чомусь безпорадно розтеклося по внутрішній поверхні сфери й зникло. Обурена дівчина й не зчулася, як перетворилася на тигрицю та кинулася на незрозумілу клітку орудуючи кігтями, але кігті ковзали, іскрили, проте не полишали й подряпини на, нібито тонесенькому бар’єрі. А незрозуміла сфера, замість того, щоб лопнути від одного доторку, раптом покотилася м’ячиком, підстрибуючи на нерівностях. Це змусило тигрицю махати лапами вже з зовсім іншою метою — аби просто втриматися на ногах. Таким недолугим хом’яком у колесі Ляна ще ніколи не почувалася.

— Ну-ну, білочко, не так спритно. Далеко зібралася? Як же мені відповідати, коли ти укотитися намагаєшся? — розсміялася незнайомка помахом руки зупиняючи сферу біля самої води.

— Перевіряла межі атракціону, — невдоволено повернула собі людську подобу Ляна.

—Межі прекрасні, чітко окреслені. То що, нумо знайомитися, помічниця ти моя несподівана? Я — Ельміра, жриця Тіні. Щиро вдячна тобі за зняття охоронних печаток Аммоліту. Ти зробила це ду-уже вчасно. Але, вибач, надалі покладатися на твою допомогу не можу. Занадто вже багато у тобі світла та самовпевненості. Та й зброю ти маєш небажану, — незнайомка задумливо підійшла до одягу Ляни поверх якого лежали піхви з кинджалом. — Точніше мала. Отримати й втримати, то таки різні завдання. Даремно світлі так покладаються на вміння своєї магічної зброї обирати господаря.

Ляна мовчки споглядала на цю діловиту нахабу, подумки лаючи себе останніми словами за те, що зняла кинджал.

—Тож вибачай, світлоносна, доведеться тебе поки що усунути від подій, — продовжувала свій самовпевнений монолог відьма, — Сховалася ти несподівано вигадливо, навіть змін магічного фону Альмандину звідси не відчула, але не скористатися таким вдалим збігом обставин я не могла. Знаєш, взагалі-то я очікувала більших складнощів з твоїм усуненням, але ти й тут мені допомогла. Полишила зброю, скупалася у Мертвому озері максимально скинувши надлишок енергії. Така молодчинка, — Ельміра широко посміхнулася.

—Але ж я нещодавно купалася в цьому озері і все було чудово…— спантеличено мовила Ляна, роздивляючись непристойно задоволену незнайомку та намагаючись згадати, які там печатки вона могла зняти в Аммоліті. Наче нічого такого не чіпала. Льоса трохи шваркнула, але ж він на печатку не дуже схожий. Кругленький, звичайно, але ж не настільки! Чи то ця краля просто несе якусь нісенітницю, аби відволікти її?

—О-о, то наше озеро вже встигло розважити тебе міражами? Поводило колами та й знову у води запросило?

—Міражами?... — розгублено кліпнула Ляна, заклякаючи від думки, що Ас міг бути лише міражем. Такий непристойно спокусливий, розумний, турботливий, галантний, майже ідеал… Невже?

—Ну, навряд чи ти викликала душу померлого друга, бо, наскільки я знаю, мертвих друзів в цьому світі не маєш. Принаймні поки що.

—Що ти маєш проти моїх друзів? Це ти намагалася вбити Аміну!? — миттєво наїжачилась Ляна, згадавши розповіді подруги про замахи.

—Я? Вбити? Та я сама доброта і милосердя, — розсміялася Ельміра.

Ляна скривилася від її самовдоволеного сміху. Ця відьма явно бреше. Але що їй взагалі потрібно?

—То чим же я заважаю «доброті та милосердю»? Навіщо мене знерухомлювати?

—Та рухайся скільки хочеш. Тільки в отриманих межах, — хижо посміхнулася жінка. — Вибачай, але у наші плани твоє хаотичне метання, особливо з кинджалом Світла, погано вписується.

Жінка підійшла ближче до прозорої сфери та клацнула пальцями. Все навколо почало стрімко рости й Ляна не одразу усвідомила, що то просто вона зменшується. І сильно, бо за кілька секунд її прозора в’язниця опинилася на долоні цієї відьми. Тобто… Ляна стала розміром з черв’яка у яблуці! Та це ж повне неподобство!

—Прекрасний сувенір з лісу привидів, — легковажно підкинула кулю Ельміра, від чого Ляна незграбно впала. Внутрішня поверхня сфери нагадувала гумову, тож було не боляче, але дуже принизливо.

—Це не надовго! Я тобі не безпорадна комашка в банці! — войовниче тріпнула головою Ляна, намагаючись приховати паніку.

—Подивимося. До речі, думаю, тобі буде цікаво дізнатися, що створенню цієї прекрасної сфери, мене навчила твоя подруга, Аміна. Я її лишень трішки вдосконалила, врахувала, так би мовити, кігтисті крила свого «метелика». Але сама ідея…О-о-о, тут Синя зірка невимушено дала фору не лише нашим, а й вашим магістрам, — підморгнула Ельміра шокованій Ляні та торкнулася вказівним пальцем сфери. Навколо полонянки заклубочився й почав густішати сірий туман, вона закашлялася, але до того, як втратити свідомість, встигла ще помітити, як відьма створила чорний портал та попрямувала у нього разом за своїм «сувеніром».

37.2

§§§

Шлях містом для Аміни став неабияким випробуванням. Аммоліт виглядав наче витягнуте з брудної калюжі, ледве реанімоване кошеня, що повільно адаптується до втриманого за хвоста життя. Острів оживав і… плакав. Плакав краплями роси на опалених квітах, струмками, що намагалися змити попіл, кіптяву та брудні розводи зі стін, мостових, вулиць. Куди не поглянь, усюди обірвані ліани, поламані дерева та кущі, розсипи каменю, вибиті вікна, оплавлені вітражі, наче погризені гігантськими мишами паркани та будинки. Острів дивився на світ залишками скляних поверхонь з сумом та…зневірою. Аммоліт ожив, але тепер кожен крок босих ніг по бруківці, все більше наповнював Аміну його болем, жалем, каяттям, жахом, тугою. В якийсь момент дівчина не витримала й всівшись просто посеред дороги, поспіхом взулася, ігноруючи спантеличені погляди чоловіків. Полегшало. Залишок шляху до Бремора Аміна погано запам’ятала, бо намагалася оговтатися від тих непересічних вражень.

Ректор знаходився у головному храмі світлих біля центральної площі міста. Коли на порозі однієї з малих зал храму, з’явилися Аміна та Мунір в оточенні конвою, там саме щось активно говорив Барс. Побачивши гостей він замовк на півслові, а Бремор згорнув велике, поцятковане світлими зірочками зображення Аммоліта та навколишніх земель. Тут також був Нікітіч, котрий сидів у одному з крісел та розмірено постукував пальцями по столу. Побачивши візитерів старигань трохи збився з ритму, але за мить продовжив вистукувати якийсь похоронний ритм, задумливо оглядаючи гостей. У всіх трьох чоловіків був втомлений й досить пом’ятий вигляд, а погляди звернуті на візитерів не демонстрували жодної радості. Радше стурбованість.

—Мунір, Аміна, — стримано привітався Бремор і кивком голови відпустив Ваню та його загін. Воїни мовчки закрили двері, полишивши гостей у кабінеті.

—Дивна війна… Ті, в кому були впевнені — зраджують, ті, від кого чекали удару в спину — допомагають…— мовив Бремор задумливо споглядаючи на чоловіка та дівчину. Не зрозуміло було, радіє він їх появі, чи з радістю виштовхав би в шию.

—Війна полюбляє жонглювати масками, — криво посміхнувся Мунір.

—І не лише ними…Ти дістав? — спитав ректор і в гостя очікувально вп’ялися погляди трьох чоловіків. Навіть Нікітіч припинив свої траурне вистукування.

—Так, — кивнув Мунір.

—Прекрасно, — Бремор полегшено зітхнув, кинув швидкий погляд на Нікітіча. — З огляду на ситуацію доведеться коригувати плани, але це чудово. Ти молодець. Вибач, що не зміг тебе висмикнути з печер…

—Та бачу у вас тут своїх розваг вистачало, — сказав Мунір роздивляючись один з оплавлених вітражів храму.

—Так, навіть деякі древні кристали не витримали…— Бремор хотів ще щось сказати, але раптом повернувся до Аміни. — Шановна мандрівнице, можете нам дати трохи часу наодинці?

—Навіщо?

—Маю обговорити кілька професійних моментів з вашим супутником.

—Я не проти послухати, — знизала плечима дівчина.

—Ну, якщо і він не проти…— з сумнівом поглянув на Муніра Бремор.

—Аміно, будь ласка, полиши нас на кілька хвилин, — попросив Мунір, і щось в його голосі змусило зрозуміти, що він дійсно хоче, щоб вона вийшла. Дівчина невдоволено тріпнула плечима, але скорилася. У неї було стільки питань, а вони тут розвели таємниці мадридського двору!

Вийшовши з кабінету Аміна тихо прикрила двері й розгублено притулилася до стіни. Коридор був пустий, лише Ваня облаштувався трохи далі, просто на підлозі. Хлопець сидів зігнувши ноги в колінах та схиливши голову, і був весь, ніби, припорошений дрібним попелом. А ще мав кілька глибоких, залатаних нашвидкоруч (не магією!) порізів на лівій руці, кілька свіжих опіків на ногах, безліч синців (та щоб йому поставити синець, треба бити молотом!) потріпаний, місцями пропалений одяг і меч, що ряснів щербинами. Роздивившись друга уважніше Аміна відчула, як у неї неприємно так почали шкребтися кішки на душі. Десяток кішок, якщо не сотня… Та що ж тут в біса відбувається!?

Вона обережно підійшла.

—Вань, а де всі інші? — тихо, відверто лякаючись почути відповідь, спитала дівчина. Хлопець здригнувся, підняв на неї втомлений погляд.

—Хто саме?

—Наші.

—Наші… Хто зараз є «нашим»? — криво посміхнувся Ваня, але помітивши розгубленість Аміни продовжив. — Ляна втекла. Власне з її втечі все й почалося. Одразу за цим в місто пробралася темна, яка за допомогою Евклаз остаточно обвалила захист наших арок та мости. Евклаз пішла з тією темною. Льос стараннями Ляни й Евклаз у лікарів, мене Евклаз теж так гарно припечатала, що вижив я виключно випадково. Ваня великий — допомагає відновлювати тих, хто постраждав протягом останніх ночей, Цимік десь в дозорі…

—Евклаз? Тебе? Але ж вона…— Аміна прикусила язика, згадавши, як старанно дівчина маскувала своє небайдуже ставлення до Вані.

—Уяви собі. І це після…— Ваня обірвав себе на півслові й почав задумливо роздивлятися стелю, наче відгороджуючись від здивованого погляду Аміни.

Дівчина вражено замовкла, але потім вирішила з’ясувати другий, не менш дивний, момент.

—А що означає «Ляна втекла»? Коли? Чому? Що почалося з її втечі?

—Все почалося. Ось це все, — Ваня кивнув на оплавлені вітражі вздовж усього коридору. — А чому втекла… Не знаю. Льос сказав, що вона була на когось розлючена. Він не вірить, що Ляна до цього має відношення, але темні звідкись дізналися, що у нас послаблено захист. Занадто швидко дізналися. Ляна, створивши портал під самою аркою виходу, зірвала безліч критично важливих захисних печаток Аммоліта. Навіщо? Якщо випадково, то чому практично одразу після цього у місті з’явилася могутня темна, яка довершила руйнування? Підготувала все до нападу…

—Ваня, ти що? Ти дійсно думаєш, що все це почала Ляна? Це ж дурість. Так, я вірю, що розлючена Ляна й без магії може стерти на порох половину міста, але може і зітре — то різні речі! Її завжди зупинить совість. І вже точно вона не могла всіх зрадити…

—Я не знаю, Аміно. Вона нас покинула. Послабила місто і зникла, коли ми її найбільше потребували. Нам зараз так потрібне світло. Дочекайся ночі і ти мене зрозумієш…— Ваня втомлено прикрив повіки, наче намагаючись втекти від того, що стояло у нього перед очима.

У цей момент за спиною Аміни відчинилися двері.

—Так, почнемо негайно. Варто скористатися несподіваною перевагою, аби дістатися сил, що підтримують закляття, — пролунав голос Барса.

Вийшовши з кімнати викладач вперся поглядом у Аміну та поспіхом відвівши очі, швидкою ходою попрямував на вихід з храму. За ним вийшли Нікітіч та Мунір.

—Мунір? — Аміна смикнулась було до нього, але була зупинена несподівано відстороненим, крижаним поглядом.

—Пам’ятай, Синя зірко, від твоїх рішень залежить багато життів. Тільки ти себе можеш обмежити, тільки ти вирішуєш, що для тебе допустимо, — сказав Мунір і круто розвернувшись, полишив дівчину, котра розгублено закліпала очима.

—Аміно, зайди, будь ласка, — погукав її Бремор.

Дівчина провела розгублено-здивованим поглядом Муніра, котрий швидко наздогнав Барса та почав щось впівголоса обговорювати. І що це було? Яка паморозь його прибила? Наче й не він з нею тиждень сидів у печері, веселив жартами, навчав магії, поцілував… Наче вони ледве знайомі. Навіть ні, зовсім не знайомі…

—Аміно? — знову нагадав про себе ректор.

—Так…іду…— вона розвернулася, зайшла до знайомої зали, роззирнулася.

Бремор хмурився, ретельно складав якісь сувої на полицях і Аміну раптом накрило відчуття дежавю. Ніби вона знову десятирічна школярка, яка випадково розбила вікно у класі й має отримати догану від директора. Втім, вона б зараз багато віддала, якби проблемою було якесь розбите скло. Для відновлення вікна вистачить простенького закляття… Дівчина не могла позбутися відчуття, що ректор на неї сердитий. Поспіхом перебрала усі свої вчинки, проте абсолютно не могла зрозуміти за що. Наче ж нічого поганого не робила. Вляпалася у печеру дракона, але ж то нікому шкоди не спричинило…То чому ж вона почувається так незатишно? Наче винна у всьому одразу, від початку цієї дивної війни незрозуміло з ким, до наявності пилу на полицях Академії.

—Вибач, я почуваюся винним, — втомлено потер руками обличчя Бремор, полишаючи сувої у спокої та втомлено сідаючи у крісло.

—Ви? — щиро здивувалася Аміна.

—Я. Я образив твою подругу і тебе.

—Ляну? Чим?

—Запропонував їй наглядати за тобою.

—І що? В чому ж тут образа? Вона і так, на добровільних засадах цим займається, вважаючи мене неляканою, непристосованою до життя ідеалісткою, — здивувалася Аміна, яку завжди трохи веселила та опіка Ляни. Але, як то кажуть, «чим би дитя не тішилося…»

—Ем…— Бремор явно здивувався реакції дівчини, але за мить сумно похитав головою. — Ні, я не зовсім це мав на увазі. І твоя подруга, на відміну від тебе, це зрозуміла одразу.

—А що ж тоді? — Аміна вирішила не звертати увагу на це «на відміну від тебе». Прикидатися наївною та катастрофічно неуважною іноді дуже корисно, а в «кабінеті директора» — тим паче.

—Я хотів, аби вона нам повідомила, коли ти з союзника станеш ворогом.

—Ворогом? Коли? Навіть не «якщо»? Чому ви всі переконані, що я буду ворогом? — Аміна вирішила припинити ховати голову в пісок. Склала руки на грудях, сіла, зітхнула, з сумом подивилася на чоловіка, якого до сьогодні вважала прекрасною, справедливою людиною. Була впевнена, що він не судить студентів за якимись кліше. Якщо навіть Бремор настільки впевнено очікував побачити у ній ворога, що тоді казати про інших? І про їх щирість…

—Бо ти можеш ним бути, бо темні не викликають в тобі супротиву, — розвів руками ректор.

—Це ще не привід бути ворогом Аммоліту…То це ви замовляли моє вбивство?

—Вбивство? — тепер вже здивувався Бремор. — Навіщо мені твоя смерть?

—Може, щоб прибрати одне невідоме з вашого рівняння?

—Дитино моя… Це ж життя, а в цьому рівнянні будь-яка фігура може стати невідомим, — він поблажливо похитав головою. — Для виживання головне встигнути вчасно скоригувати свої дії, бути готовим до такого. А бездумно видаляти якийсь «символ», то невдячна і небезпечна справа.

—Отже не ви. Ну хоч це радує, — слабо посміхнулася Аміна. Реакція Бремора була щира, а аргументація натякала, що таким шляхом він би й не вирішував проблему. Але, на жаль, він точно вважав Аміну проблемою.

—Якщо ти не ворог Аммоліту, то мені потрібна твоя допомога, — тим часом продовжив Бремор, знову почавши бездумно рухати предмети на своєму столі. Переклав сувої, перемістив кристал, змістив якийсь полотняний мішечок на край столу, розгорнув і знову згорнув один із сувоїв.

—Моя? Ви ж мене вже заочно у вороги записали, — закліпала очима Аміна, — Та й чим вам допоможуть мої непередбачувані фокуси? Навіщо вам взагалі допомога якоїсь нестабільної, непередбачуваної, ненавченої до путя студентки, якщо ви самі прекрасний маг, десь тут ще є натовп не менш видатних і вправних, а ще, наскільки я пам’ятаю, є храм майже всесильних чародійок? Я взагалі не розумію, як за такої всесильної компанії місто опинилося у настільки плачевному стані? — якось несподівано скотилася в обурення Аміна.

—Ось вона категоричність та спрощений підхід юності у всій красі, — сумно посміхнувся Бремор. — Думаєш, великі маги просто лінуються піднятися з крісла, тому вирішили розгрібати проблеми руками студентів?

—Може у вас с тактика така, звідки мені знати. Не ви перші, не ви останні. Принаймні історія мого світу може продемонструвати багато таких прикладів, — знизала плечима Аміна, відчуваючи, що зморозила дурницю, але не бажаючи відступати. Нехай Бремор теж зрозуміє, як воно — бути записаним у злодії на підставі незбагненної логіки. Втім, Аміна дійсно не розуміла, чому з містом все так погано, куди зникли могутні маги та чародійки, і якого їжачка в неї, без жодних попереджень, кидався блискавками загін воїнів під керівництвом Вані!