Несподіваний вантаж

Всю дорогу вона картала себе та губилася у здогадах. Що ж насправді потрібно цьому чоловіку від неї? Можливо, у неї ще вийде втекти. Люфткар зупинився біля височезної багатоповерхівки, що немов досягає хмар. Зі середнього рівня дому, повільно висунувся пандус, на якому Уіл припаркував транспорт, одразу навпроти входу у квартиру. Якось по-звірячому вискалившись, чоловік звільнив Марію від пасків безпеки, які тісно сковували тіло. Двері піднялися до верху і дівчина невпевненим кроком ступила на плоску платформу.

Їй здалося, що Уілу наче подобалося спостерігати за нею, він ніби відчуває страх та потішається з нього. Розсувні двері квартири відчинилися і чоловік помахом руки запросив до себе додому. Вони опинилися у невеликій кімнаті білого кольору, з єдиним панорамним вікном, без меблів та двома розсувними дверима. Сіра підлога та голубуватий прямокутник, що окреслював двері з червоною цяткою – все що знаходилося в кімнаті.

До своїх мозолистих рук, Уіл взяв пульт управління та клацнув по цифровому екрані. З-під підлоги одразу вигулькнув невеликий стіл та два стільці. Чоловік намагався бути гарним господарем:

- Сідай, ти напевно голодна.

Марія боязко кивнула та зайняла місце на стільці ближче до виходу. Уіл відчинив непомітні дверцята, які злилися зі стіною. Натиснув кнопку на білій квадратній стравоварці. Прилад пискнув і відчинився. Дві порції їжі були готовими й чоловік гордовито поклав їх на стіл. А йому і справді було чим пишатися. Штучне м'ясо та модифікована картопля, яка містила у собі букет з вітамінів та калорій, надзвичайно смачні. Дівчина голодними очима поглянула на тарілки та не вагаючись, взяла простягнутy виделку. Вона їла швидко, з апетитом і не плямкаючи. Запила все запропонованим соком й запитально поглянула на чоловіка, який продовжував трапезу. За весь час вечері він не вимовив і слова. Тишу порушила Марія:

- Дякую!

- Будь ласка, – скупо відповів Уіл ретельно пережовуючи їжу.

Дівчина боялася щось говорити, здавалося ще трохи й вона вибухне від незручності яка зависла у кімнаті. Проте, складалося враження, що чоловіка все влаштовує. Нарешті закінчив їсти, він закинув посуд до посудомийки й звернув увагу на свою гостю.

- Сподіваюся ти не хропиш, люблю добре поспати.

Марія заперечно похитала головою. Уіл збентежив її своєю запаморочливою посмішкою та за допомогою пульту, з-під підлоги вивів два вузькі ліжка.

- Якщо бажаєш скористатися душем та туалетом – вони за цими дверима. Там є чисті рушники, можеш узяти.

Дівчина поспішила до ванної кімнати. Уіл пильно стежив за кожним її кроком, вона здавалася напруженою. Хоч і привести незнайомку у свій дім було нерозважливо, проте воно цього вартувало. У її їжу він підсипав порошок правди. Скуштувавши його, людина не може брехати. Рідкісна річ і навіть з його зв’язками важко таке дістати. Нічого, зараз гостя трохи заспокоїться і він продовжить свій допит. Головне упевнитися, що вона не спеціально засланий шпигун на його судні.

Марія стояла під душем та насолоджувалася теплими струменями води. Як тільки зайшла до ванної кімнати, одразу помітила фільтр. Він збирав у себе використану воду, очищав та випускав настільки якісну рідину, що її навіть можна було пити. Брудний одяг закинула до пральної машини, яка вже через п'ятнадцять хвилин повернула чисті сухі речі. Дівчина поспіхом вдягнулася. І хоч Уіл не схожий на злочинця, проте щось у ньому її насторожувало.

В надії, що чоловік уже спить тихо вийшла з ванної кімнати. Ці сподівання розтанули вщент, коли побачила, як він сидить на ліжку та спопеляє її поглядом. Дівчачі коліна затремтіли, проте Марія намагалася не показувати свого страху. Боязкими кроками наблизилася та сіла на вільне ліжко. Майже одразу, басистим голосом, прозвучало запитання:

- Отже, ти науковець? І який твій винахід?

- Я знаю як припинити танення льодовиків та як заморозити назад частину Північно-льодовитого океану, – дівчина одразу прикусила губу, але слова нестримним потоком й далі вилітали з її вуст, - це можна зробити за допомогою фреону. Мені вдалося поєднати його з іншим газом, додати інгібітор і унеможливити руйнування ним озону.

Те, що говорила ця дівчина, здавалося нереальним, проте вона казала правду. Уіл пирскнув від сміху:

- І скільки ж потрібно фреону, щоб заморозити океанічну воду такого масштабу?

- Зовсім не багато, у мене є креслення спеціального приладу. Над цим працював мій батько, але на жаль, його нещодавно вбили і я тільки закінчила дослідження яке він почав.

Подальший допит підтвердив кожне слово дівчини. Вона і справді не уявляла до кого потрапила на судно і переймалася лише тим, як дістатися до Штатів. Щиро вірила у допомогу свого нареченого, якого не бачила вже три роки. Уіл навіть не знає чи стільки років можуть існувати стосунки, а вона не лише кохає, а ще й зберігає йому вірність. Ще довго не міг заснути, все міркував про свій несподіваний вантаж у вигляді дівчини.

Вранці, швидко поснідавши, вони сіли у люфткар і вирушили за адресою. Це виявилося малолюдне місце серед багатоповерхівок. Напевно десь тут і мешкав її коханий. Марії досі не вірилося у безкорисливість Уіла, проте досі його вчинки не викликали підозр.

- Дякую за допомогу, і за те, що не видав мене поліції. О, а ось і Артур. Він мене чекає!

На радощах вона вибігла з транспорту. Зі щасливою посмішкою кинулася в обійми до статного чоловіка. Уіл уважно розглядав чорнявого незнайомця і його очі наповнилися ненавистю, коли упізнав у нареченому Марії свого давнього ворога.

Пригортаючись до коханого, дівчина ще більше усвідомила наскільки вона скучила. Потягнулася на пальчиках ніг та поцілувала ідеально поголену щоку. Артур якось відсахнувся.

- Радий, що ти змогла сюди дістатися. Флешка у тебе?

- Так, – засмученим голосом промовила дівчина. Чоловік не тільки не відповів на її поцілунок, але й навіть не поцікавився як вона почувається. Що за дурні сумніви? Це ж Артур, чотири роки разом, три з яких – на відстані. Як тільки його завербували на роботу з України до Штатів, він робив усе можливе, щоб забрати її до себе. Вибрала флешку з кишені та простягнула Артуру. Чоловік одразу схопив бажану річ у свою долоню.

- Тут усе?

Марія насторожилася. Здавалося, що коханий більше турбується за винахід ніж за неї. Вона кивнула головою і карі очі помітили обручку на пальці чоловіка. Як же це? Цьому має бути логічне пояснення, можливо він її носить, щоб уникнути уваги залицяльниць.

- У тебе обручка?

Артур заховав флешку у свій комбінезон.

- Я одружений. Невже ти й справді гадала, що три роки чекатиму на тебе? Крім того, батько Сари важлива людина, з його допомогою моя кар’єра злетіла до верху. Хлопці, це і є та дівчина про яку я говорив.

Тільки тепер Марія помітила двох чоловіків у чорній формі поліцейських які рішуче підійшли до неї з ідентифікатором:

- Простягніть, будь ласка, палець.

Нехай Артур одружений, але ж з документами він допоможе, адже так? З очима повних сліз дівчина, тремтячою рукою доторкнулася до екрана. Правоохоронці переглянулися між собою.

- Як Ви потрапили до нашої країни? Ходімо з нами, попереду довга розмова і депортація до України.

Усвідомлення того, що щойно сталося, яскравою блискаю прогриміло у серці. Артур її видав. Отак просто забрав флешку і позбувся її як якогось непотребу. Не дарма вона не пересилала інформацію мережею, відчувала, чоловік холодний до неї та змінився. Усі обіцянки виявилися фальшем. Вони повинні були разом працювати над цим проєктом та втілити його в життя. А тепер Артур присвоїть винахід собі. Мутна пелена зі сліз затуманила очі, Марія не хотіла йти й в голові застигло лише одне питання: «За що?». Відчула як на її руки одягають холодні наручники.

Здавалося, вже ніщо не врятує і стільки зусиль були марними. Раптом до них наблизився люфткар у якому відчинилися бокові двері. Уіл влучно зробив два постріли з пістолета, який випустив електричний струм та знешкодив поліцейських.

- Швидко сідай, якщо бажаєш залишитися у Штатах.