мед

тремтить усе, і шкіра мов палає,

від дотику нового все благає.

ось рік і два, кохання не згасає.

здавалося б, ніщо вже не зламає.

та сердце зовсім не зважає,

жагу невпинно вже втрачає.

сьогодні цей, а завтра інший тут лягає

і галас, сей усіх сусідів налякає.

та вкотре ця стріла вражає

проте серденько далі сяє

а близькість та, вже не лякає

і мед вуста вже знову покриває