Етюди

~Тій, що невпинно доводить мені важливість розмов

для порозуміння між людьми, присвячується~

Вітер грається зі світлим листям оливових дерев – вони відповідають йому тихим шелестом, тепле вечірнє сонце цілує зелені налиті плоди – вони підставляють свої округлі боки для поцілунків. Тихо журчить посеред саду невеликий фонтан у вигляді жіночої фігури, б’ються ручайки об мармур, стікають вниз її кам’яним тілом та залишають на ньому вологі цівки, розбиваються та розлітаються навкруги, і в окремих краплинках, розпорошених, застиглих у повітрі на секунду, відбивається грайлива веселка.

Такими – спокійними і тихими – були вечори на мальовничому Лесбосі. Крізь шепіт трав та фонтану можна було почути несміливі кроки моря, що облизувало береги острову з усіх боків, а якщо подивитися вдалину крізь вигнуті хребти невеликих гір, рясно вкритих смарагдом лісів, можна було і побачити на горизонті клаптик світлої бірюзи водної гладі, у якій відбивається небо: світле, майже безхмарне, ясне.

Але все це зараз губилося на фоні розмов і дівочого сміху в оливковому саду. Троє із групи сиділи на білій кам’яній лаві, ще дві розташувалися поряд прямо на землі, під деревом, при чому, одна із них лежала на колінах іншої. Біля них стояла ще одна, обпершись однією рукою на шорсткий стовбур, а іншою зриваючи із гілок зелені плоди. Ще юнка – біля фонтану, і краплі час від часу ховаються у складках її жовтої сукні, але їй до цього ніби зовсім немає діла: вона жваво накручує на палець окремі пасма волосся та заплітає їх у тоненькі косички, але неслухняні кучерики волосинок все ж вибиваються та не хочуть слухатись свою хазяйку.

- Хтось із вас буде? Людус, хочеш олив? – посміхнулась дівчина в білому, звертаючись до своєї подруги, що зараз намагалась приручити неслухняні пасма, та простягаючи їй жменю щойно зібраних олив.

- Так, звісно, не відмовлюсь, - одразу погодилась, навіть не подумавши, Людус. Дають – бери. Окинула живим темно-зеленим поглядом юну м’яку постать, що наближалась тепер до неї, до фонтану, аби помити зірвані плоди. Слідкувала за тим, як біла шкіра рук мокне під ручаями води, а мідне волосся хвилями падає вниз з плечей на схилене зосереджене обличчя. Вся вона, а особливо зараз, під переливами сонця, нагадувала маленького баранця – біла і мила.

- Тримай, - простягнула, і дівча взяло все, не подякувавши навіть кивком голови. А що? Їй самій запропонували, тож очевидно, що вона не має відчувати подяку. Тим паче, це нормально, коли її чарівній персоні щось пропонують, а особливо якщо це Агапе – вона взагалі завжди радіє віддавати щось. – Чогось іще хочеш?

- Так, заплети мені кіски – я вже хвилин десять страждаю, а вони все рівно не виходять, - трохи вередливо підняла підборіддя та піднесла кирпатого носика до неба.

- Може ще зробити масаж голови? Або… Ти хочеш чогось ще? – ну що за людина! Ніколи не зустрічала нікого, хто так само палко рвався б зробити іншим приємно.

- Звісно, - і тонкі пальці слухняно та м’яко заповзли у волосся і почали обережно погладжувати шкіру голови. Іноді така прислужливість дратує, але зараз вона була не проти, аби хтось про неї подбав. – Можеш також розім’яти мені плечі, раз вже почала – останнім часом в мене так болить спина.

- А мені масаж? – із добре вловимим відтінком ревнощів вимогливо запитала дівчина у темно-зеленому, трохи обурено піднявши голову із колін іншої дівчини, на якій до цього вона спокійно лежала.

- Ах, то тобі однієї мене замало, Маніє? Ти хочеш, аби і Агапе була в твоєму розпорядженні? Яка ж ти ненаситна. Чи це тому, що тобі зі мною не так уже й добре? - прикусивши губу хитро і трохи хтиво поглянула в бездонну темінь очей Манії своїми отруйно-зеленими.

- Не говори дурниць, Ерос! Мені приємно з тобою, - юнка простягнула руку до яскраво-рудих, ніби полум’я диких маків в безмежному полі, кучерів, погладила щоку, притягнула подругу до себе за підборіддя та м’яко поцілувала у кутик вуст. - Просто я вважаю, що це нечесно, коли ми не можемо отримувати ту саму кількість уваги від Агапе, що і Людус. Її Агапе любить набагато більше!

- Ти ж знаєш, що це не правда, - м’яко намагалась захиститись від звинувачень дівчина в білому, але в сірих очах її на секунду залягла образа. – Я вас всіх однаково люблю. І якщо ти хочеш… я і тобі зроблю масаж. І кожній із вас також. У будь-який час, коли попросите.

- Не приймай близько до серця, сонце, - відірвавшись від читання, озвалася з лавки юнка у рожевій сукні із поясом трохи темнішим за основний колір її одежини – Сторге. – Всі знають, яка ти добра і хороша, і що ти однаково готова зробити те саме для кожної з нас. Манія просто вередує.

- Так вона показує свою любов, - додала та, що сиділа поряд, із зібраним та підв’язаним стрічкою волоссям кольору рудого каштану. – Ми нещодавно з Філією якраз обговорювали це, - Прагмі завжди подобались ці тихі, спокійні розмови, їй імпонувала компанія ніжної Філії. Із нею було комфортно, із нею можна було поділитися будь-якими думками та переживаннями, і вона завжди зрозуміла б… і дала пораду. Сам лише погляд її блакитних очей, чистих та ясних, як небо, дарував душі заспокоєння.

- А, так ось куди ви вдвох зникли вранці, - видихнула ледь чутно, полегшено, Манія, помітно розслабившись. – Я прокинулась і не побачила вас у ваших ліжках. Ось і хвилювалася, - промовчимо, що їхні ліжка взагалі в іншій кімнаті, промовчимо, що Манія прокинулась вранці, аби непомітно пробратися до Прагми та милуватися тим, як вона спить.

Не скажемо і те, як сильно вона засмутилась і розізлилась одночасно, коли не побачила подругу на своєму місці у такий ранній час. Як і не будемо говорити про те, як сильно вона обурилась, коли зрозуміла, що не лише Прагми, а й Філії немає на місці. Завжди вони разом ходять і… можливо саме зараз Прагма тримає за руку іншу, а не її, Манію, саме зараз дивиться на іншу, а не на неї, своїми зеленими із вкрапленням карого прекрасними очима і, повністю поглинута промовами спокійної золотоволосої юнки, навіть не думає про неї, Манію. Так, Манія зовсім нікому не потрібна. І людина, яка найбільше за все їй важлива, не думає про неї, занадто зайнята іншою дівчиною.

Від цих думок Манії стало так сумно тоді і образливо. Але як добре, що все виявилось набагато краще, ніж вона уявляла. Вони просто розмовляли.

- Так не хочете поділитися деталями своєї розмови? Мені також цікаво почути дещо із ваших філософствувань, - поцікавилась ввічливо Сторге. – Як, я думаю, і кожній із нас, - у їхній компанії із семи дівчат вона була тією самою ниткою, що зв’язувала та тримала їх усіх разом. До кожної вона ставилася тепло і дружньо, до кожної була уважна, і саме з неї починалася дружба дівчат, перш ніж вони потрапили в цю компанію та роззнайомилися всередині неї. Із тих пір багато років пройшло, їхні зацікавлення та міжособистісні стосунки постійно змінювалися, проте одне залишалося незмінним – віддана і світла Сторге. Можливо, саме завдяки ній вони всі все ще тримаються разом.

- Ми говорили загалом про любов та про те, що кожна людина відчуває її та виражає по-різному, - відповіла Філія, м’яко посміхнувшись та провівши рукою між складок своєї сукні кольору світанкового неба.

Манія знову напружилась, і тепер вже вона не лежала на колінах Ерос, а зіскочила на ноги та підійшла ближче, аби краще чути, і темні очі її буквально поглинали два силуети навпроти – Прагму і Філію. Та й всі інші дівчата також скоро підтягнулись та зібрались навколо лавки у півколо, передчуваючи щось важливе.

Ерос доволі сміливо тримала за талію Людус, обнімаючи її зі спини та погладжуючи руками всі доступні та не дуже місця. Людус ніколи не була проти, враховуючи що її з Ерос стосунки завжди були доволі відкритими та вільними: при потрібному настрої поцілунки у губи, при чому – доволі пристрасні, були цілком прийнятними та навіть бажаними, а прохання помити спинку, яке завжди переростало у щось набагато більше, також сприймалося як дружній жест. Насправді, Людус хотіла робити те саме із кожною дівчиною компанії, адже їй була важлива різноманітність, проте інші були занадто нудними і не погоджувались. Іноді ще Манія приєднувалась до їхніх із Ерос розваг, але лише тоді, коли хотіла, аби її втішили. Час від часу виходило спокусити Агапе, але вона занадто невинна для розкутої та шаленої Людус, нехай і в поривах жертовності готова навіть на те, від чого буде потім ще довго червоніти. Сама ніжність.

Зараз Агапе трималась за руку зі Сторге, а та обережно її погладжувала, вважаючи за свій обов’язок втішити все ще засмучену ситуацією з неприємним зауваженням Манії дівчину.

- А також окремо поговорили про любов конкретно в нашій компанії, - продовжила Прагма, розгладжуючи серйозно та стримано складки своєї світло-персикової тканини.

- О, так ви говорили про всіх нас? І про мене? – не втрималася Манія, і її поганий настрій моментально зник.

- Звісно, про тебе також. Ти ж невід’ємна частина нас.

- І до чого ж ви прийшли? – солодко, медово і липко протягнула Ерос, пускаючи бісиків очима. – Оголили душу кожної із нас та розібрали її по частинкам? А от із моїм тілом зробити так само ніколи не погоджуєтесь, як не соромно.

- Ми любимо одна одну – це факт. Але ми робимо це по-різному, тому іноді між нами можуть виникнути деякі непорозуміння саме через те, що ми відчуваємо та показуємо свої почуття не однаково.

- Саме тому ми з Прагмою проаналізували наші характери та змогли відокремити різні відтінки любові. Ось наприклад Прагма. Вона доволі стримана і любить більше розумом, ніж серцем. Вона любить за ставлення до неї інших, за уважність, за окремі риси характеру.

- Для мене любов – це щось на кшталт вдячності і поваги за те, що кожна із вас зробила для мене. Я сама дуже раціональна, тому мені важко зрозуміти тих, хто більше опирається на емоційну складову…

- Ти маєш на увазі Манію? – запитала ласкаво Сторге, знаючи, що в глибині душі Прагма справді старається зрозуміти та пізнати її, тому що цінує Манію.

- І її також. А ще Людус і Ерос. Вони люблять пристрасно.

- Хоча Людус більш непостійна, вітряна, а Ерос більш палка. Людус – вітер, Ерос – вогонь, - поправила квіточку у золотому пухнастому волоссі Філія, посміхнувшись.

- А як щодо мене?.. – з надією запитала Агапе, і очі її сірі загорілися.

- Твоя любов альтруїстична, - огорнула дівчину, точно обійняла, ніжно-карим поглядом Сторге. – Ти добра і готова завжди віддавати щось, ділитися чимось, робити добрі справи на благо іншим. Твоя любов виявляється в турботі.

- Сторге ж любить тепло, іноді поблажливо, як матір чи сестра. Із відтінком обов’язку. Вона відчуває відповідальність за почуття кожної з нас, готова втішити чи стати на захист. І на неї завжди можна покластися, - саме ця риса в дівчині із прямим бурштиновим волоссям і подобалась Філії.

- Так, це правда! Я завжди почуваю себе в безпеці, коли вона поряд, - зізналася Манія, і пісочні кучері її розсипалися по плечах. – Особливо, коли…

- Особливо коли тебе долають нав’язливі думки чи ревнощі? – видихнула Прагма, опустивши очі. Її це завжди засмучувало.

- Ні, тоді вона шукає втіхи під моїм крилом, - зухвало промовила Людус та прикусила губу. – Чи я чогось не знаю і ти й зі Сторге усамітнюєшся не для розмов? – вона не могла не вколоти одразу обох дівчат, знаючи, що Сторге занадто підпорядкована правилам та моральним принципам. А ще до біса віддана. Людус ніколи не розуміла цього і не змогла б жити так само – вмерла б від такого нудного, скутого обов’язками життя.

- Людус! – зашарілась одразу дівчина в темно-зеленій сукні, а щоки її вкрив рум’янець. – Сторге допомагає мені… справлятися з тривожністю.

- Нехай так, - посміхнулась Людус, але їй вже набридло дражнити Манію, і вона переключилась на Філію. – А про себе ти що скажеш, м?

- Я… Ну, мені здається, я люблю більше платонічно і духовно. Для мене більше важливо чути ваші думки, розуміти ваші емоції та слухати. Я відчуваю себе щасливою, коли ви ділитесь зі мною чимось своїм, близьким та важливим. Я ціную наявність ментального зв’язку.

- А я – тілесного. Тут ми із тобою повні протилежності, - вкинула Ерос, бавлячись. – Я справді люблю відчувати людей на дотик. Це важливо. Коли два – чи більше – тіла діляться одне з одним своїм теплом, між ними пробігає іскра. Вона стає поштовхом до подальшого розвитку дружніх і теплих стосунків.

- Як би це банально не звучало, але погоджуюсь, - додала Людус. – А ще я більше люблю віддавати, ніж отримувати. І це повна протилежність до того, як любить Агапе.

- Тож… Ми достатньо різні, і наші стилі любові, як і те, як ми її відчуваємо, також відрізняються кардинально, - вирішила підсумувати Агапе, трохи ніяковіючи та ховаючи сірі очі. – Але тепер, завдяки цій розмові, ми можемо розуміти одне одного краще. Мені здається… для мене багато чого прояснилося.

- Як і для мене, - окинула темною безоднею погляду своїх шістьох співрозмовниць юнка в темно-зеленому. – Насправді, стало зрозуміліше…

- Хоча ще є багато незвіданого. Людські почуття це складно. Але я стараюсь в них розібратися. І рано чи пізно зможу пояснити все, - впевнено сказала Прагма, поправляючи пасмо, що вибилося із її зібраної стриманої зачіски.

- І ми обов’язково зможемо зробити це разом, Прагмо. Ти не одна в своєму бажанні дізнаватися більше.

- Знову матуся Сторге вселяє надію в своїх діточок.

- Знову пустунка Людус гостра на язик. Я б зайняла його іншою, більш корисною справою, - Ерос приспустила тканину жовтої сукні з плеча Людус і грайливо поцілувала округлу ніжну шкіру подруги.

- Дівчата, я люблю вас. Люблю вас платонічно і духовно, - усміхнулася Філія, не втримавшись.

- І я люблю. Як своїх дітей чи сестер.

- Люблю вас розумом.

- Я люблю вас пристрасно, як вогонь.

- Люблю вас шалено, як вітер.

- Люблю навіть через ревнощі і тривогу…

- Альтруїстично люблю, - заключила Агапе, і всі вони взялися за руки в знак доказу своїх почуттів, і кожна вклала в цей жест свою, індивідуальну, не схожу на інші, любов. І смарагдові крони дерев, і фонтан, і високе небо, і ніжне море тоді ніби зашепотіли: «Кожна людина любить по різному, тож, аби зрозуміти чужі почуття, дуже важливо поцікавитись у співрозмовника, що значить його “люблю”».