Два соколики

Ранок сонце дістав із скрині,

На якій петриківка цвіте,

Розгойдав на рум’яній хмарині,

Покотив це яйце-райце.

Розірвав над ставком запинало,

Заросив пишні ружі в саду.

Як завжди. Ніби горя не стало,

Ніби радість здолала біду…

Як завжди гонить хвильку на морі,

Попри вибухи, будить життя,

Але раптом в тривожнім просторі

Два соколики стрімко летять…

Пролетіли над рідним Бердянськом,

Над двором, де ганяли в футбол,

Де черешні вродили так рясно…

Промайнуло усе, наче сон.

У хлоп’ячому тілі відважне

Мужнє серце до бою вело…

Вража куля спинила завчасно

І майбутнє в минуле спливло…

Як завжди, ранок днину мережить,

Піднімає у вись соколят,

Відлітають у вічності небо

Світлі душі безстрашних хлоп’ят.