Хліб, вино та брехня

– Незабаром один із вас зрадить мене, – тихо та спокійно промовив я, потягнувшись по хліб і спостерігаючи за реакцією учнів.

Розгубленість, обурення, гнів, невіра, підозрілість – я бачив, як емоції змінювали одна одну на втомлених бородатих обличчях. Я вдивлявся у них, намагаючись зрозуміти, хто ж із них не той, ким здається.

Ось Яків зніяковіло опустив очі. Невже, він? Це було б прикро. Чи його засмучує сама ідея, що хтось із них може зрадити мене? Та ось брат підняв погляд і пильно подивився мені в очі. Із запитанням, сумнівом і якимось викликом. Ледь помітно похитав головою, показуючи, що ніколи не зрадить мене, не відступиться, не кине.

Поруч Фома задумливо чухав потилицю, кидаючи підозрілі погляди на інших учнів. Очі примружені в роздумах, тонка лінія стиснених губ різким мазком перетинає грубувате смагляве обличчя. Ні, цей не зрадник, я впевнений. Надто щирими виглядають ці розчарування і смуток, що розбігаються зморшками навколо напружено примружених очей.

А трохи далі Матвій підхопився і гнівно дивиться на всіх по черзі, звично стискаючи в мозолистій руці великий важкий ніж. Це не поза викритого зрадника або загнаного звіра. Це лють і готовність захищати свого вчителя. Матвій поступово наближається спиною до мене, готовий закрити собою від загрози, що насувається. Ні, цей не зрадить.

– Хто це, вчитель, розкажи нам, – обурено перепитує Петро, вимогливо хапаючи мене за плече.

В очах вогонь, кулаки стиснуті, віра й любов змішуються із бажанням накинутися на того, хто наважився замислити зловмисництво проти улюбленого вчителя. У цій люті стільки щирості й обожнювання, стільки готовності самопожертви, що мені навіть стало боляче дивитися йому в очі.

– Це той, для кого я вмочу хліб у миску, – пошепки відповів я Симону, відламуючи невеликий шматок коржа. Вмочивши, я простягнув його Юді:

– Роби швидше що мусиш.

Збентеження і якась похмура рішучість промайнули на обличчі Юди, і я не був упевнений, що вірно вловив його емоції. Можливо, це він? Це було б так іронічно, якби це виявився саме він. Але з іншого боку, у кожного своя роль в історії, і мені було щиро шкода його. Те, що йому належало зробити...

У нас у всіх були свої ролі. До своєї я готувався кілька років. Я ретельно вивчав історію і теологію, вчив напам'ять священні писання та книги, запам'ятовував усі тексти. Я довів до досконалості свою давньоарамейську, давньогрецьку та всі діалекти, якими мав володіти Ісус.

Я відростив волосся і бороду, навчився носити примітивний одяг із грубого полотна і те, що в далекому минулому вважали взуттям.

Я пройшов усі етапи конкурсу, щоб отримати цю найкрутішу роль в одному з найкрутіших щорічних косплей-івентів. Хоча несправедливо називати це звичайним косплеєм. І навіть рольовими іграми. Це була справжнісінька історична реконструкція.

До найдрібніших деталей, до повної досконалості у відтворенні подій та особливостей кожного історичного персонажа. Щоб кожен ідеально зіграв свою роль і максимально точно передав характер.

Саме тому існувала квота на те, скільки учасників косплей-фестивалю можуть одночасно брати участь у кожній гілці подій. У сценарному проєкті про життя Ісуса допускалося не більше десяти відсотків учасників фестивалю, непомітно впроваджених в історичне середовище.

Тобто, окрім мене, серед учнів і найближчих послідовників Христа могла бути лише одна людина з мого часу, яка прикидається кимось із мого близького оточення. Самозванець, імпостер.

І моїм завданням було його вирахувати. А його або її завданням було вирахувати іншого учасника фестивалю. Тобто мене. Але я грав бездоганно, і навряд чи міг на чомусь проколотися.

А в мене зі свого боку було багато підозр, гіпотез і зачіпок. Я одразу відкинув версію, що Марія або Йосип могли бути впроваджені у цей світ. Вони були такими простими та природними, добрими й уважними, що викликали у мене непідробну прихильність, майже синівську любов.

А от Магдалина не викликала у мене довіри. Часом вона поводилася дивно, навіть підозріло, була дуже мінливою та емоційно нестабільною. Те, як вона на мене дивилася... Те, як вона ховалася від людей. Навряд чи Ісус справді вигнав із неї демонів, радше вилікував від чогось нервового чи психічного. Але без наслідків вочевидь не минулося. Тож вона була у мене в списку головних підозрюваних. І я намагався завжди тримати її неподалік і наглядати за нею.

Були в мене сумніви й з приводу Іоанна. Він був наймолодшим з усіх учнів, і це могло б пояснити, чому він часто хвилювався і навіть нервував. Проте був шанс, що він і був тим самим самозванцем, якого мені потрібно було вирахувати.

Або вони обидва, бо серед понад двох десятків людей у моєму найближчому оточенні теоретично могло бути навіть два самозванці.

Власне сенс гри був не у цьому, а в тому, щоб ідеально зіграти свою роль, не вибиваючись з історичного контексту і канви. Але в нас у середовищі гравців це було свого роду розвагою, витонченою грою в кішки-мишки. Розкрити іншого імпостера і не дати іншим розкрити себе.

І досконалість ролі потрібна була не для того, щоб не порушити щось у минулому і не вплинути на сьогодення. Самі розумієте, що, змінивши минуле, ми не можемо впливати на майбутнє. Це те саме, що наступити на слід шин на піску і вірити, що цим ти якось вплинеш на курс автомобіля, який проїхав пляжем днем раніше.

Минуле залишилося в минулому. І думати, що ми здатні його змінити, це антинауково й інфантильно. Але саме завдяки цьому подібні подорожі в яскраві історичні періоди та косплей-фестивалі стали такими популярними. Благо, майже нескінченна кількість майже ідентичних гілок минулого давали безліч цікавих маршрутів для справжніх фанатів цього виду розваги.

Але зіграти роль ідеально важливо було для того, щоб не зіпсувати собі рейтинг, через який могли не взяти на серйозну роль на наступному фестивалі. А наступну роль я собі запримітив ще масштабнішу й амбітнішу. Але поки що зарано про це, треба спочатку дограти до кінця цей сценарій і вирахувати хоча б одного впровадженого учасника, щоб заробити бонусні бали.

– Це він, учителю? Це Юда? – з риком прошепотів мені у відповідь Петро, пориваючись наздогнати Іскаріота.

– Знаєш, Петре, – відповів я голосніше, щоб почули всі, – Ще не проспіває півень, як ти тричі мене зречешся. Стверджуватимеш, що не знаєш мене.

Запанувала тиша, і всі погляди звернулися на нас. Перебігали з мене на Петра і назад. Недобрі погляди, що знайшли нарешті зрадника. Погляди полегшення, що їх самих уже ні в чому не підозрюють.

– Ні, учителю, ні! – благав Симон, і мені було боляче бачити його страждання. – Я не залишу тебе. За тобою я готовий іти куди завгодно. Навіть у в'язницю або на смерть.

Спостерігаючи цю муку на його обличчі, я не міг припустити думки, що Петро був самозванцем. Хто завгодно, та тільки не він. Це благання в очах, ці зведені гіркотою губи. Він щиро вірив у те, що говорив. Це не завадить йому зрадити мене найближчими годинами, але імпостером він точно не був.

– Ти не можеш піти зі мною туди, куди я йду, Петре, – відповів я вже м'якше, дружньо стискаючи його руку і намагаючись надати йому трохи сил у майбутній складній внутрішній боротьбі. – Ані ти, ані ніхто з вас.

Мені довелося встати, щоб жестом переконати всіх заспокоїтися і перекрити гомін, що наростав серед учнів. Лише здобувши тишу й увагу, я знову опустився на землю і ліг серед них.

– Істинно кажу вам, скоро покину я вас, – я розламав великий корж і передав по половині в кожну сторону, – Нехай цей хліб стане тілом моїм. А це вино стане кров'ю моєю, яку я проллю за всіх вас. Згадуйте мене щоразу, коли будете їсти й пити. І любіть один одного, як я полюбив вас усіх.

Через певний час, після випитого вина і з'їдених страв, після виголошених молитов і обітниць вірності, я усамітнився в саду, залишивши учнів відпочивати. Наближалася розв'язка, і мені потрібно було добре обміркувати все і вирішити, хто ж із них був самозванцем.

Переді мною пролетіли кілька тижнів, проведених у ролі Ісуса. Імена, обличчя, міста і селища, подолані довгі дороги, прийняті обіцянки, розділена їжа.

Хто ж із них? Точно не Юда, я був упевнений. Я знав, що він зрадить мене, але сумнівався у справжній причині. Звісно, не заради грошей, і ці дурниці про тридцять срібняків будуть лише збивати всіх з пантелику століттями. Ні, справа була в іншому. У дедалі більших ідеологічних розбіжностях.

Єдиний юдей з усіх апостолів Христа, Юда залишався відданим зелотом. І заради повалення римського панування Юда був готовий піти набагато далі, ніж Симон і Андрій, які належали до того ж братства.

Можливо, він навіть був підісланий шпигуном до Ісуса, але він точно не був імпостером із майбутнього. Тоді хто? Яків Алфеїв чи Юда Тадей? Брати не зрадили б Ісуса, та якщо один із них був мандрівником у часі, то він не був зведеним братом ані Спасителеві, ані мені. Ось тільки нічого в їхній поведінці не видавало брехні.

Пилип? Матвій? Або Яків Зеведеїв, брат Іоанна? Усі вони поводилися дуже природно, і якщо хтось із них і грав свою роль у косплеї, то робив це віртуозно.

Отже, все ж таки Магдалина? Ці загадкові погляди й задумливий вираз на обличчі, коли вона думала, що я її не бачу. Чи все ж таки Іоанн? Обидва сини Зеведеєви були запальними й часом поводилися дещо ірраціонально. Ісус довірив улюбленому учневі турботу про свою матір, коли його не стане. Та чи довіряв Іоанну я? Чи був він насправді Іоанном? Я не був упевнений.

Захопившись своїми роздумами, я не помітив, як у гай тихо зайшли озброєні люди. І лише близький брязкіт римських обладунків вивів мене із задумливості.

Загін стражників зупинився кроків за тридцять, і від групи відокремився Юда. Він підійшов до мене й привітно поцілував у щоку:

– Учителю.

– Юдо, чи не цим поцілунком ти зраджуєш мене? – драматично запитав я, повторюючи сотні разів випробувану перед дзеркалом культову фразу, намагаючись не перегравати, але додавши до голосу хрипоту і хвилювання.

Але він не відповів і лише мовчки пішов у ніч, поки римляни підбігли й схопили мене. Шум розбудив учнів і почалася метушня, люди почали хапатися за зброю, легіонери у відповідь наїжачилися мечами та списами. І мені довелося втихомирити своїх послідовників, запевняючи їх, що все гаразд, і їм нема про що хвилюватися.

Коли мене вели до міста, один зі стражників постійно грубо підштовхував мене держаком списа. А коли я перечепився та спіткнувся, інший боляче вдарив мене руків'ям меча, латиною вимагаючи підійматися і рухатися далі.

– Шанхайська сингулярність, – чітко вимовив я, потираючи забите плече.

– Що ти сказав? – прогарчав невисокий світловолосий римлянин.

– Шанхайська сингулярність, – повторив я із посмішкою, дивлячись в обличчя солдатів.

– Не розумію. Давай ворушися, галілеянине, – він знову штовхнув мене ратовищем і змусив іти далі в оточенні солдатів.

– Але я ж сказав стоп-слово, тепер ви маєте відпустити мене, – обурено вигукнув я, зупиняючись і з викликом дивлячись в очі світловолосому. – Усе, хлопці, гру закінчено. Вирушаємо додому.

Це викликало непідробні веселощі у всього загону, а потім важкий кам'яний кулак врізався мені в живіт, вибивши з мене дух і змусивши намагатися втягнути хоч трохи повітря. Я впав на коліна, живіт звело судомою, і я виблював у дорожній пил усе вино, хліб, фрукти, оливки та боби.

Сильна мозолиста рука грубо підняла мене за волосся, і командир вартових вимовив чітко і роздільно, щоб тупому місцевому було зрозуміло:

– Зараз ми йдемо до прокуратора. Нам велено привести тебе, але в наказі не йшлося про те, що ти маєш бути цілим і здоровим. Тож стули пельку і йди.

Що відбувається? Я ж назвав стоп-слово. Чому мене не відпускають? Це якась помилка. У всіх історичних постановках зазвичай замінювали силовиків на персонал компанії, що проводить косплей-фестиваль. Вони були точкою виходу для більшості учасників реконструкції. Досить було звернутися до представників влади, і тебе могли непомітно вивести з гри. Або відправити додому, коли місія була пройдена.

Моя скінчилася на арешті в Гетсиманському саду, після чого своє місце мав зайняти справжній Ісус. Щоб зазнати тортур і страти. Спокутувати гріхи людства і дати людям надію і віру.

А нитки історії самі затягнуться і вплетуться в канву майбутнього, увібравши аберації. Наче камінь, який кинули у воду і який викликав кола на поверхні водойми, мандрівник у часі спричиняє невеликі відхилення у перебігу подій, але кола минають, і ставок знову нерухомий, а історія йде своєю чергою, адже все вже давно сталося.

Чому ж тоді триває вся ця маячня? Чому мене ведуть до Пілата, замість того, щоб відправити додому? Невже це не дублери, а справжні римські стражники? І де ж тоді ті, хто мав прийти за мною? Та що тепер буде?..

О, ні! Ні, ні, ні, ні! Я не хочу далі, я не підписувався на це. Важкий кедровий хрест, гострий терновий вінець, бичування і розп'яття – це все не моє, це його. Це він має пройти крізь усі ці муки, не я!

Я в паніці шукав пояснення і вихід із цієї жахливої несправедливої ситуації, поки ми йшли тихими вулицями сонного Єрусалима. Та ось нас пропустили до Цитаделі Ірода, де оселився римський прокуратор зі своєю охороною, і я зрозумів, що не знаю, що мені робити. Стоп-слово не спрацювало, і марно доводити римлянам, що вони взяли не того хлопця, коли Юда вказав на мене.

Трясця! Я не хочу вмирати! Це ж лише гра! Це клятий косплей! Гей, люди! Якого біса? Я заслужив цю роль, я виграв її, заробив старанними репетиціями та ретельною підготовкою. Але я не заслуговую на смерть. Ні. Будь ласка...

Пілат чекав мене у дворі цитаделі. Невисокий, жилавий, з обвітреним обличчям, втомленим поглядом мудрих темних очей і смолянистим волоссям, добряче охопленим сивиною, він виглядав немов пошарпаний у боях гладіус. Безжальна холодна сталь, вкрита патиною від віку і заточена до смертоносної гостроти.

Владним жестом прокуратор зупинив конвой і помахом долоні звелів мені наблизитися.

– То це ти і є Цар Юдейський? – він скептично оглянув мене з ніг до голови.

– Твої слова, – з викликом відповів я, дивлячись йому в очі та згадуючи репліки, яких я не вчив.

Жорсткий погляд Пілата пронизував мене наскрізь, і я вже відчував, як грубі цвяхи пробивають мої зап'ястя і ноги, а потім байдуже вістря списа легіонера покладе край моїм безглуздим стражданням.

– От лайно, – нечутно пробурмотів я, прикривши очі.

– Що ж, – Пілат наблизився до мене впритул, дивлячись прямо в очі, і хижо посміхнувся, – Тебе й упіймали.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
antilohion
11.07.2023 18:40
До частини "Хліб, вино та брехня"
Неординарно та сміливо, проте хотілося б більше: не тому, що щось критичне не розкрили, а тому, що хочеться більше деталей і сама історія дуже цікава.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Антон Ейне
    11.07.2023 19:11
    До частини "Хліб, вино та брехня"
    Спойлер!
    ❤❤❤ Щира дяка за такий відгук! Я б сказав, що ця історія самодостатня у такому форматі, але це моя улюблена тема, і я досить багато написав про Ісуса. Та зараз анонімність, тож поговоримо у серпні, добре? ;)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Антон Ейне
    15.07.2023 16:23
    До частини "Хліб, вино та брехня"
    Тепер, після деанонімізації, можу поділитися посиланням. Я казав, що це не перше моє родео з Ісусом, бо я 18 років працював над серіалом про друге пришестя: https://arkush.net/blogs/3492
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • mrTea
    08.07.2023 20:47
    До частини "Хліб, вино та брехня"
    Що, що, а подібного не очікував, наукова фантастика та релігія. Спершу гадав: «та ні, що ж цього вийде?» Проте було цікаво та незвично. Єдине, мало самого «фестивалю» і подій на ньому. Дякую автору за цей незвичний твір)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Роман Коцький
    06.07.2023 15:42
    До частини "Хліб, вино та брехня"
    Цікава задумка. Очікуєш такий собі легкості та гумору від творіав про косплей, а тут на тобі зав'язана на релігії наукова фантастика
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше