Здобич Сльозолова

Вона стояла на мосту,

Їй було хмарно.

Він мовчки сльози поглинав

В свої долоні.

Ловив їх просто на льоту,

Але все марно -

Один мерзотник доконав,

Та так нездарно,

Що біль у неї в лоні...

…І нескінченний їх потік

Проходить знову.

Так відбувається завжди,

Цілодобово.

З середини палаючи,

Ловлять наснагу,

Йому, про те не знаючи,

Вбивають спрагу

І труять Сльозолова...

…А Сльозолов зайде в свій сад

І мовчки скаже:

«Сьогодні, квіти, вас, на жаль,

Не нагодую.

Її сльоза була чиста

Без жахів майже.

А той, що їй тоді брехав,

Йому все важче -

Він дуже пошкодує!»

І квіти зрозуміють все,

Про що йдеться.

Обов'язково він прийде

З уловом знову.

І кам’яний сад зацвіте,

Коли нап’ється:

Біду та Горе їм несе,

З людського серця –

Це здобич Сльозолова.