Місто розквіту

Відчуття так захопили Христю, що вона не могла нормально оцінити ситуацію. Вона дивилась на себе в дзеркало розуміла що краще одягнутися вона вже не зможе та й часу вже немає. Її вже хвилин 20 чекає мама щоб підвести до міста. Невже вона сама не могла б цього зробити, але що ж така ціна компромісу, вона житиме в гуртожитку, але першого дня мама її підвезе до університету. Лиш би ніхто не бачив того що вона приїхала з мамою.

Ну що ж останній погляд, вдих видих і ніби готова.

Христя вже в дверях згадала що не взяла ноут з собою, але навіщо він їй сьогодні буде потрібний. Але раптом щось захочеться записати.

-мамо я швидко забіжу по ноут до кімнати.

-Христя ну навіщо він тобі сьогодні, забереш з усіма речами вже завтра чи я тобі його привезу на вихідних.

-цілих три дні без ноута, ну ні, я швиденько - не встигла договорити як швидко полетіла по будинку в свою кімнату.

Схопила його і так ніжно обійняла ніби це жилет, а вона йде на дно.

Проїжджаючи перші корпуси свого універу Христя затаїла подих, вона ніби розуміла що вже студентка але повірити що вона буде тут навчатися ніяк не могла. Всюди було дуже багато молоді, всі гарно вбрані та емоційно щось обговорювали між собою.

Ось вже парковка, вона швидко забрала речі із заднього сидіння повернулась до мами дала цьом і вибігла швидше на вулицю.

-зателефонуєш ввечері як повернешся в гуртожиток і пиши смс по можливості…- можливо мама хотіла ще щось додати та Христю вже поглинув натовп і вона зникла з поля зору

Ну ось і її корпус, тут вона буде навчатися найближчі 4 чи 6 років. Христя зробила глибокий вдих і пішла до дверей. Поки йшла до аудиторії де зібралися всі першокурсники вона прокручувала в голові як буде представлятися, що буде говорити коли їх запитають чим вона захоплюється, як буде реагувати на компліменти та не могла вже дочекатися щоб познайомитися зі своїми одногрупниками. Піднявшись на третій поверх відразу було помітно куди саме їй йти, великі двері були відкриті навстіж звідти було чутно багато голосів і декілька групок тусувалися поруч на коридорі. Серце так швидко забилося що вона аж втратила владу над диханням.

-ану заспокойся, це звичайні люди, нічого страшного там немає, ти ж так довго цього чекала, це твоє нове життя - тихо підбадьорювали себе повільно роблячи крок за кроком до дверей.

Крок ще крок і вона увійшла в цю велику залу, там було дуже багато людей, ну чоловік 100 точно і як вона з усіма познайомиться, як зрозуміє хто в її групі. Вона так розгубилася що не помітила як до неї підійшла жіночка з папкою і запитала її ім’я і напрямок.

-агов, ти мене чуєш - різко пробилося через шум натовпу до неї голос такий чіткий і впевнений.

-так, доброго дня, вибачте щось я задумалась про своє - дуже поспішаючи договорити все до кінця проторохкотіла Христя та уважно подивилась на співрозмовника

-як тебе звати та який напрямок - чітко повторила жіночка дивлячись у папку

-Христина Прізвище, напрямок Журналістика радіо та телебачення -вже більш впевнено відповіла пробігаючи очима натовп

-чудово, тепер всі в зборі. Твоя група за 4-6 рядом можеш проходити туди і я скоро вас покличу.

Вона нічого не зрозуміла окрім того куди їй йти, а навіщо їх будуть кликати, куди потім заберуть, і це що вона остання прийшла і всі її чекали, та ніби ж не так сильно вони запізнювалися.

Поки думки одна за іншою залітали в її голову ноги дуже невпевнено та все ж робили кроки вперед. Ось вже її група, ой як їх там багато і всі такі гарні. Ну що ж шляху назад немає, вона обіцяла собі бути відкритою, впевненою і щирою. Так і буде. Вона зробила два більш сміливих кроки і помахала рукою

-всім привіт, я Христя схоже остання з вашої групи.

Було дуже гучно тож не всі почули її коротку промову та дівчина яка була найближче ввічливо подала руку та забрала свої речі щоб Христя могла сісти

-я Ася, не переживай ти не запізнилась, просто більшість живе в гуртожитку і сьогодні рано збиралися на каву щоб групою прийти сюди -спокійно і умиротворення проговорила білокура дівчина, ніби зачитала переживання Христі стосовно запізнення.

-ой, я теж буду жити в гуртожитку, правда ще не поселилась до кінця, лиш знаю номер кімнати. 444 - гордо промовила вона ніби одразу запрошуючи в гості.

-серйозно?!? Клас, то ми ще й сусідки. - ледве не скрикуючи промовила Ася і обійняла Христю.

Вона не очікувала такого жесту отак відразу та їй було дуже приємно.

Ту підійшла жіночка яка всіх записувала та голосно звернула на себе увагу

-Журналістика РТ будь ласка зберіться всі та спустіться на вулицю і чекайте на мене.

Звучало це погрозливо, та що ж, мали слухатися, Христя взяла під руку Асю і разом пішли вниз.