Неминуче

Змите залишається в минулому...

Схоже, кричала,..але не до то́го.

Схоже, мовчала, але не про те.

Сипались грози до всьо́го живого,

А ніч проводжала тебе і мене.

Знову дорога у збиту руїну...

Тобі не до снігу, тобі - до води.

Я відсахнула суцільну й розбиту,

Змушену падати, зміну весни...

Ми малювали на скошеній ниві,

Тільки ескізи - чужа сліпота.

Може, ми досить малі, як на зливи,

І надто солодка СВОЯ гіркота...

Ми домалюємо, хай на світанні,

Хай в оберемній омані душі.

Колись потонули у власнім бажанні -

Бачити очі...у темній зорі...

14.07.2023