Частина 4. Адам та Єва. Перезавантаження.
Минуло сто шістдесят чотири земні роки з подій, які я вам щойно описала. За цей проміжок часу сталося так багато і так мало: ми розпакували тисячі й тисячі видів істот, розкидали кілограми насіння, розмістили тонни яєць земноводних, щоденно підкладали личинок комах. Хоч ми й мали у своєму розпорядженні роботизовані лабораторії, вигодування пташенят виявилося надскладним завданням. Від ссавців ми взагалі вирішили відмовитися, покладаючись на подальшу еволюцію. Ще рано стверджувати, що нові види успішно прижилися на планеті. Створення балансу вимагає часу.
Наші ритуали зацементувалися в непорушні цикли. Ной кожнісінького ранку присідає двісті разів, ще рівно триста разів віджимається, п’є горнятко цикави, заїдаючи його надрукованою яєчнею, зажовуючи її хлібом. Я роблю обливання холодною водою, хоч уже точно і не можу сказати, нащо це мені. Ми складаємо речі в ті самі місця та кажемо знов і знов сказані раніше фрази. Тільки світанки не набридають. Вони кожного разу інші.
Дивуюся, як виріс на очах ліс навколо. Бачене багато разів глибоке небо та зорі тепер лише підкреслюють самотність. Я відкриваю для себе нові глибини духовних страждань. Знаю про відтінки самотньої зорі на світанку й про завивання вітру. Про розрізнені краплини, з яких ніколи не стане океану, і про шум гілок, який не перетвориться на справжню пісню. Усі слова були сказані сотні разів. Наша буденність перестала дивувати. Від захоплення і чуттєвості у відносинах ми скотилися до дратівливого розчарування. Тепер я дійсно знаю, про що попереджав батько Ноя: міміка чоловіка вивчена мною настільки, що щойно він напружує щелепи, я вже знаю, що саме він хоче мені сказати. Поступово я втомилася від вимушеної компанії Ноя, і мене лякають наступні спільні десятиріччя, на які ми вдвох приречені.
Бути останнім чоловіком та жінкою на планеті — це велика відповідальність. Ми шістдесят два рази заводили собаку й жодного разу не наважилися на дитину. Спершу нам здавалося, що ми маємо створити для людства кращі умови. Більше комах, більше рослин. Андроїди допомагали нам у праці, але не могли замінити спілкування з людьми. Потім ми гадали, що недобре заводити кілька дітей, щоб не приректи їх на самотність, і слід ще трохи зачекати. Тепер я впевнена, що нам узагалі не слід створювати потомків: як своїх, так і з пробірки. Людство проявило себе неспроможним до гармонії. Історія повторювалася знову й знову: Адам та Єва, Авель та Каїн, спалення Галілея, світові війни, організація «Омела». Зло, самознищення, кривава боротьба. Природі буде краще без нас, тому ми хочемо дати їй шанс, пішовши вчасно.
***
Ми, присутні тут, Аве та Ной, дякуємо за все добре, що сталося в нашому житті. Дякуємо за спільні світанки й за можливість стати архітекторами нового світу.
Цей текст залишаємо людиноподібному андроїду для можливих нащадків землян або для інших розумних істот, щоб пояснити все, що трапилося в цій колонії.
Щойно наші підписи впали на монітор, ми урочисто підняли капсулу з отрутою.
***
Та ми не встигли відкупорити ємкість, бо у небі розлилася яскрава довга смуга світла. Це явище могло розшифровуватися тільки так: на планету зараз приземлиться новий міжгалактичний шатл.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!