Сповіщення про симпатію та інші історії

~Слово автора~

За основу сюжету цього оповідання я взяла ідею про мобільний додаток, який сповіщає про симпатію, з дорами «Love alarm», який базується на вебтуні з цією ж назвою.

~Love alarm та чай з перцем~

Соломія разом зі своєю подругою Анею сиділа у їдальні. Дівчата вирішили перекусити. Це якраз була велика перерва. Біля подруг на столі стояли дві чашки чаю, а також лежали булочки з корицею.

Навколо було досить гучно. Цей галас був спричинений не лише сміхом та розмовами школярів, але й звуками їхніх телефонів, які долинали з різних кутків їдальні. Соломія та Аня вже дуже добре знали цей звук. Це був звук мобільного додатку «Love alarm». Минуло лише два тижні з моменту, як цей додаток почав працювати в Україні, як він миттєво став популярним серед молоді.

— Хотілося б мені знати, хто цей хлопець, через якого додаток мені висвітлює серце, — сказала Аня, пильно дивлячись у телефон в надії, що серце скоро з'явиться на екрані.

— Маєш якісь припущення, хто це може бути?

— Гадаю, що це Богдан. Останнім часом він не спускає з мене очей. Та і я помітила, що коли він у компанії своїх друзів, додаток сповіщає мене, і на екрані я бачу одне серце.

— А якщо це не він, а хтось з його друзів?

— Його друзі так не дивляться на мене, як він.

— А як він дивиться?

— Та так, що мені здається, що він у мені дірку просвердлить.

Дівчата засміялися. Тоді Соломія сказала:

— Ну чому одразу дірку?

— Бо витріщається завжди. Невже не можна підійти і якось заговорити зі мною? Міг би хоч деякі кроки зробити, а не лише сподіватися на додаток.

— Так легше. Без додатка треба було б залицятися.

— Ну якщо так, то хай на додаток і витріщається, — незадоволено буркнула Аня.

— Та не сердься. Можливо, він просто боїться, що він тобі не подобається. До речі… Він тобі взагалі подобається?

— Не знаю…

— От бачиш. Ти й не знаєш. А він може просто не хоче, щоб його образили, якщо його симпатія до тебе виявиться невзаємною.

—Навіть якби я сказала ні, то він все одно мав би завойовувати мене. Навіщо мені тоді хлопець, який так легко здається? Але ми все про мене та й про мене. У тебе що?

— А що?

— Сповіщення не приходять?

— Та ні. Я й не завжди маю включений додаток. Вимикаю.

— Навіщо?

— Просто. Не хочу, щоб він мене відволікав. До речі. Он Богдан прийшов, — сказала сіроока, щоб якось змінити тему розмови.

Подруга Соломії миттю обернулася у бік, де стояв юнак. Хлопець був у компанії своїх друзів. Вони весело обговорювали щось. Богдан навіть не дивився у бік Ані.

— Ти тільки глянь. Тепер вдає, що не помічає мене. Ну і не дуже хотілося, — фиркнула дівчина.

Соломія усміхнулася. Було видно, що Ані Богдан все ж трохи подобався.

— Вам би якось розпочати розмову. Буде шкода, якщо при взаємній симпатії ви так і не поговорите одне з одним.

— Та не подобається мені він! — вигукнула Аня. У ту мить Богдан зацікавлено глянув у бік дівчат.

Помітивши це, Аня незадоволено подивилася на Соломію. Сіроока лише усміхнулася.

— От бачиш, що ти наробила.

— А що я зробила? Це ж ти вигукнула, — невинно відповіла дівчина.

Та Аня вже не чула Соломії. Вона час від часу поглядала туди, де стояв Богдан. Тоді встала і пішла у бік, де можна було купити солодощі.

— Ти куди?

— Піду куплю цукерок, — відповіла Аня. Вона поправила своє волосся кольору воронячого крила, а тоді пішла, залишивши Соломію саму.

Саме в ту мить, коли піднялася Аня, Богдан залишив друзів і також чомусь (навіть не знаю чому) пішов у той же бік, що й Аня.

Соломія лише похитала головою, усміхаючись собі. Раптом її увагу привернув сміх хлопців, які сиділи неподалік. Глянувши у їхній бік, дівчина помітила Дениса. Сіроока здригнулася, її серце почало битися сильніше. Соломія відчула, як її обличчя стало теплим. «Напевно, щоки отримали яскравіший колір, і я червона, як помідор», — така думка промайнула у дівчини в голові.

Соломія й сама не до кінця розуміла, коли їй почав подобатися Денис. Хтозна. Можливо, якби не її однокласниця, то вона з хлопцем навіть і не зустрілася б.

Соломія часто згадувала першу зустріч з Денисом. Вона та її однокласниця Яна сиділи на лавках на шкільному подвір'ї, коли до них підійшов кароокий юнак. Він покликав Яну, і усміхнувся їй. Тоді Соломія не надто звернула увагу на юнака. Але через деякий час помітила, що вона все частіше звертала увагу на Дениса, коли той проходив повз чи забігав до них у клас, бо Яна була його двоюрідною сестрою.

Денис був молодший на рік. Соломія була в одинадцятому класі, юнак же у десятому. Як їй взагалі міг сподобатися хлопець, який був молодший за неї? Сіроока не могла відповісти на це питання.

Такий рій думок був у Соломії, коли вона сиділа у їдальні й дивилася у бік Дениса. Юнак, ніби відчувши погляд дівчини, подивився у її бік. Сіроока ж зразу упустила погляд у телефон.

«Добре, що я маю вимкнений додаток», — подумала дівчина.

Соломія хотіла якось відволіктися, щоб не дивитися у бік Дениса, однак розмова хлопців привернула її увагу.

— Давай. Пий. Ти програв спір, — сказав русявий юнак, ледве стримуючи сміх.

Хлопець, до якого звертався русявий, похитав головою, трохи відразливо подивився на чашку і тоді випив її. За мить він скривився.

— Ну як тобі чай з перцем? — не вгавав русявий. Було видно, що він ось, ось розсміється.

— Та йди ти. Сам прекрасно знаєш, який він. Рідкісна гидота, — скривився хлопець, який випив цей «смачнючий» напій.

Хлопці засміялися. Зрештою, засміявся і той юнак, який програв спір.

Соломія похитала головою. Вони б що ще загадали людині, яка програла спір? Набрати воду у целофанові пакети й викидати з вікна хлопчачого туалету? Хоча. Це вже було. Та це інша історія.

— Соля, — схвильований голос Ані привернув увагу дівчини.

— О. Швидко ти купила цукерки. А чому ти така схвильована?

— Розкажу в класі вже. Ходімо, — відповіла Аня, беручи свій рюкзак.

Соломія зацікавлено подивилася на подругу. «Ну добре. Скаже у класі, так у класі», — подумала сіроока.

Коли дівчата проходили повз стіл, за яким був Денис, Соломія обернулася. Вона думала, що хлопець не побачить, що вона дивиться на нього. Та саме в ту мить дівчина наштовхнулася на його карі очі.

Знітившись, сіроока швидко обернулася і вибігла з їдальні, наздоганяючи подругу.

~Розкриття симпатії~

Дні минали як звичайно. Нічого особливого не відбувалося, хоча дещо таки сталося.

Богдан все-таки наважився поговорити з Анею. Перший раз це було в їдальні. Тоді, коли Аня пішла купувати цукерки. Саме це так схвилювало подругу Соломії. Через два дні Богдан знову спробував поговорити з Анею. Дівчину це потішило, але водночас і ні, оскільки юнак більше нічого і не робив. Питання, які він ставив дівчині, стосувалися здебільшого навчання. Додаток же він мав вимкнений, тому що Аня казала, що серця на екрані свого телефону вона не бачила.

— Можливо, тобі треба взяти трохи ініціативи? — одного разу запитала Соломія в Ані, коли дівчата стояли у коридорі й чекали на наступний урок.

— Ще чого. Чому це я маю брати ініціативу?

— Може тому, що він тобі подобається?

— Чому одразу подобається? І взагалі. Звідки я маю знати, чи подобається мені він, коли він додаток не вмикає, — фиркнула Аня.

— А як же твої почуття? Що ти відчуваєш? Не можна ж тільки додатку вірити.

— А може те, що я відчуваю, навпаки неправда? Додаток міг би вирішити цю проблему.

Соломія нічого не сказала, лише похитала головою. Здається, що скоро люди зовсім відучаться виражати свої емоції з цим додатком.

— Що будеш робити? У вас же вчителька з англійської захворіла.

— Нуу... Взагалі я мала б піти до вашої групи на урок, але я не хочу йти сама до вас на заняття. І так зрозуміло, що моя група до вас не піде на урок, а кудись поплентається.

— О! То невже ти будеш прогулювати? Ти, яка ні разу не прогулювала. Як це можливо? Соломіє, це взагалі ти?

У той момент Аня театрально зробила вираз обличчя здивованої людини. Соломія легко штурхнула подругу, і обоє дівчат засміялися.

Пролунав дзвінок на урок. Аня попрощалася з Соломією і пішла до класу, вигукнувши наостанок:

— Ти як прогулювати будеш, то будь обережна. Не попадися директору.

Тоді Аня помахала Соломії на прощання рукою і зникла у класі.

За п'ять хвилин у коридорі стало тихо. Сіроока вирішила спуститися вниз. Може попросити ключі від класу, де у неї мала бути англійська? Але чи їй їх дадуть?

Опинившись на першому поверсі, Соломія побачила Остапа та Романа, які були з її групи англійської мови. Вона підійшла до них.

— Ви куди? — спитала сіроока.

— Йдемо на цокольний поверх. Там у коридорі, недалеко від кабінету трудового навчання, є парти й стільці, — відповів Роман.

— Я піду з вами.

Хлопці здивовано подивилися на дівчину.

— Ти? Ти ж ніколи не прогулювала, — почав був Остап.

— Остап має рацію. До того ж ти відмінниця, — підхопив розмову Роман.

— І що? Я взагалі то не хочу йти сама у групу Ані. Вас я не переконаю не прогулювати. Інша половина нашої групи вже пішла зі школи. Тому я йду з вами, — рішуче заявила Соломія.

Хлопці нічого не сказали, лише здивовано дивилися на дівчину. Тоді Роман все ж сказав:

— Гаразд. Ходімо.

Соломія зраділа. Принаймні вона не буде сама прогулювати.

Спустившись вниз, троє знайшли вільні парти й стільчики. Соломія, побачивши непоганий куточок, сіла туди, окремо від хлопців. Тоді витягнула посібник з англійської мови для підготовки ЗНО. Почала робити тести. Хлопці ж дивилися щось в телефоні.

Минуло десь двадцять хвилин. Дівчина відклала посібник і вирішила й собі погортати стрічку в інстаграмі. Раптом їй прийшло сповіщення з додатка «Love alarm». Дівчина здивовано подивилась на телефон.

Соломія глянула у бік, де сиділи Остап та Роман, думаючи чи часом це був не хтось з них, кому вона могла подобатися, але тоді додаток би сповістив її про це раніше. Вона ж мала його включений, коли зустріла хлопців.

У ту ж хвилину Соломія почула хлопчачі голоси, а тоді звук додатка, який долинав з іншого телефону.

Через декілька секунд сіроока побачила Дениса і ще двох юнаків. Русявого та того, хто пив чай з перцем.

«О ні. Тільки не це. Напевно, Денисові прийшло сповіщення, що людина, якій він подобається, розташована у десяти метрах від нього».

Дівчина перелякано дивилася на Дениса. Ніби відчувши її погляд, хлопець подивився на сірооку. Їхні погляди зустрілися. Денис якось здивовано дивився на Соломію. Було видно, як його брови піднялися догори.

Зрозумівши, що Денис здогадався про симпатію, Соломія різко встала і швидко поскладала речі у рюкзак. Тоді блискавично пройшла повз здивованого хлопця, який, наче, хотів їй щось сказати (чи може їй це здалося?) і побігла до їдальні, вирішивши, що почекає там закінчення уроку.

У Соломії швидко калаталося серце. Вона не могла ніяк заспокоїтися.

«Він знає. Він тепер все знає», — гризлася сіроока.

Дівчина настільки була під враженнями від цієї події, що думки про те, через кого у неї з'явилося серце у додатку, миттєво зникли.

«І що мені тепер робити?»

~Розмова~

«Ну от чому? Чому я забула тоді вимкнути додаток?», — думала Соломія, сидячи на лавці у спортзалі після репетиції флешмобу до Дня вчителя.

Дівчина була настільки занурена у свої думки, що навіть не помітила, як її кликала Аня.

— Ей, подруго. Ти взагалі присутня, чи присутнє лише твоє тіло? Я вже третій раз тебе кличу, а ти мене не чуєш.

— Що? А... Пробач. Задумалася.

— Та я бачу. Над чим же ти так задумалася? Невже знову переживаєш за контрольну з математики?

— Так, за неї, — не задумуючись погодилася Соломія. Дівчина не розказала Ані про свою симпатію до Дениса, оскільки не хотіла, щоб подруга почала допомагати їй в амурних справах. Соломія дуже добре знала Аню і тому була переконана, що вона обов'язково придумала б щось, щоб звести її з Денисом, тому вирішила поки не розказувати про свою симпатію. Та й Аня, попри те що була доброю подругою Соломії, любила більше говорити про себе, ніж слухати те, що розповідає сіроока.

— Та не переживай ти. Знову напишеш її на найкращий бал, — підбадьорливо поплескала Аня сірооку по плечу, тоді ж додала. — Знаєш що? Богдан та я будемо танцювати повільний танець на флешмобі. Уявляєш?

— Ого. А це як так вийшло? Він запропонував чи ти?

— Це його величність випадок, — хитро відповіла Аня.

— А. Он воно що, — відповіла Соломія й усміхнулася.

Дівчата деякий час сиділи на лавці. Аня знову розповідала Соломії про «дивоглядки» з Богданом. Сіроока намагалася уважно слухати подругу, але думки про те, що Денис знає про її симпатію, не давали їй спокою.

— Соля, він до нас йде, — прошепотіла Аня у вухо дівчини.

— Хто? — стривожено запитала сіроока, думаючи, що подруга мала на увазі Дениса.

— Та хто, хто. Богдан.

Соломія підвела голову і побачила юнака, який зупинився недалеко від них. Тоді все ж підійшов до дівчат і звернувся до Ані:

— Можна тебе на хвилинку?

Аня непевно кивнула головою, тоді встала, і вони з Богданом відійшли від Соломії.

«І їм ще потрібний додаток, щоб довести їхню взаємну симпатію?» — подумала дівчина й усміхнулася, дивлячись на радісні обличчя Ані та Богдана. «Ну хоч в одної з нас взаємна симпатія».

— Ей. Подай м'яч, будь ласка, — пролунав хлопчачий голос.

Соломія обернулася і побачила поперед себе баскетбольний м'яч, тоді ж побачила Дениса, а неподалік від нього хлопця, який програв тоді спір і змушений був пити чай з перцем. Схоже на те, що вони були однокласниками.

«Що він тут робить?», — подумала Соломія. Від такої несподіванки у дівчини брови полізли нагору, а очі стали, як у персонажів аніме.

— То подаси? — наполягав Денис. Він стояв неподалік і, наче, усміхався?

Соломія встала, взяла баскетбольний м'яч і кинула хлопцю.

— Дякую, — відповів кароокий, пильно дивлячись в очі дівчини.

— Прошу, — видавила з себе сіроока. Соломія хотіла обернутися, сісти на лавку й вдати, що уважно читає щось у телефоні, щоб уникнути зорового контакту з хлопцем, однак її план був зруйнований самим же Денисом.

— Я Денис до речі.

— Я знаю, — відповіла Соломія не задумуючись. А коли зрозуміла, що накоїла, не знала що казати далі.

— Звідки? — зацікавлено запитав кароокий.

— Ну це... Ее... Ну ти ж двоюрідний брат Яни, моєї однокласниці. Вона розповідала про тебе, — проторохкотіла дівчина, радіючи, що викрутилася.

— А. Он воно що.

— Денисе, ну довго ще? — пролунав голос юнака, який був змушений тоді пити чай з перцем.

— Йду, — відповів хлопець, не відводячи погляду від Соломії, тоді все ж залишив дівчину і пішов кидати м'яч у кошик.

У Соломії калатало серце так, що їй здавалося, що кожний у спортзалі міг чути його.

— Соля, — пролунав голос Ані.

— Що? — стрепенулася сіроока.

— Ходімо вже у клас. Сьогодні вже по репетиціях.

— Гаразд, — полегшено відповіла сіроока.

Коли дівчата виходили зі спортзалу, Соломія боковим зором побачила, що Денис пильно дивився на неї.

Вийшовши, дівчина полегшено зітхнула.

— Подруго, а чому ти така червона, як помідор? — запитала Аня Соломію. Тим самим питанням змусивши її ще більше почервоніти.

— Жарко. Ми ж танцювали, — відмахнулася сіроока, розуміючи, що повністю розсекретила себе.

~Прохання про допомогу~

— То що йдеш? — спитала Соломія Аню, беручи свій реферат з біології, який вони мали здати.

— Та йду, йду.

Дівчата взяли свої реферати і пішли у кабінет біології, щоб здати їх. Вони мали здати їх ще вчора на уроці, однак не встигали доробити їх, тому вирішили не піти у школу. Сьогодні ж дівчата вирішили відшукати вчительку з біології і здати їй свої реферати.

Віддавши їх вчительці, дівчата повернулися до кабінету, де мали мати урок фізики.

Зайшовши всередину, Соломія зупинилася у дверях. Її обличчя миттєво змінилося на здивоване. Дівчина побачила Дениса, який стояв недалеко від Яни і говорив з нею.

Дівчина відчула, як її щоки стали тепліші, але опанувавши себе, сіроока пішла у бік своєї парти. «Добре, що я хоч додаток не вмикаю», — подумала Соломія, сідаючи за парту.

Дівчина вирішила чимось себе зайняти, щоб не дивитися у бік хлопця. Та як тільки сіроока взяла телефон у руки, почула над собою знайомий голос:

— Привіт, Соломіє.

Сіроока рвучко підняла голову і натрапила на усміхнені карі очі хлопця.

— П... Привіт, а звідки...

— Звідки знаю твоє ім'я? — випередив хлопець дівчину.

Соломія непевно кивнула.

— Яна сказала. Вона ж моя двоюрідна сестра, — відповів юнак й усімхнувся ошелешеній дівчині.

— А... Ну так. Вона ж твоя сестра, — сказала Соломія, відводячи погляд від хлопця.

«Це взагалі не сон? Я справді з ним говорю?», — така думка промайнула у голові дівчини.

Соломії було незручно від цієї ситуації. У неї було таке відчуття, що Денис дивиться на неї, однак вона не наважувалася подивитися на юнака, але хлопець сів навпроти неї за першу парту, оскільки дівчина сиділа за другою партою, і їхні обличчя були розташовані одне навпроти одного.

— Яна сказала мені, що ти добре знаєш світову літературу. Допоможеш мені з твором? А то я і література це, як небо і земля, — сказав Денис, а тоді додав, — я в боргу не залишуся. Це я тобі обіцяю.

— Цее. Ну... Ну добре, — ошелешено відповіла Соломія.

— Супер. Тоді дай мені свій номер телефону, щоб я міг тобі написати або зателефонувати.

— Мій номер телефону?! — здивовано вигукнула сіроока.

— Ну так... Щоб ми могли якось сконтактуватися..., — ніяково та трохи боязко відповів Денис. Здається, що реакція дівчини збила його з пантелику.

— А... Ну так, — сказала Соломія вже більш тихим і спокійним голосом, намагаючись опанувати себе. Тоді продиктувала свій номер телефону.

— Так. Записав. Я надіслав тобі смайлик у Signal, щоб ти мене побачила.

— Г...Гаразд, — видавила з себе сіроока.

— Тоді ще зустрінемося. До зустрічі Соломіє, — відповів Денис і пильно подивився в очі дівчини.

— До зустрічі…

Хлопець встав і хотів був вже йти, але зупинився. Тоді обернувся і запитав:

— До речі. А ти маєш додаток «Love alarm?»

— Я?!

— Ну так… — знову затнувся Денис. Здається, що хлопець не розумів, що робив не так, оскільки його питання спричиняли таку бурхливу і незрозумілу йому рекцію дівчини.

— Маю... А чому ти питаєш?

— Та просто. Цікаво стало, — відмахнувся Денис. Було видно, що він трохи засмутився.

— Я...Я просто не завжди його вмикаю, — не знати чому сказала Соломія.

Денис уважно подивився на дівчину. Тоді спитав:

— Але чому?

— Боюся, що моя симпатія буде невзаємна, — відповіла Соломія і боязко подивилася в очі хлопцю.

Денис хотів був щось сказати, але не встиг, оскільки пролунав дзвоник на урок.

— Мушу йти. Ще зустрінемося, — сказав юнак, тоді вийшов з класу, не обертаючись.

«Навіщо я взагалі йому сказала, що не вмикаю додаток? І чому я погодилася допомогти йому? Що взагалі зі мною?»

~Довгоочікуване зізнання~

Соломія сиділа недалеко від фонтана і спостерігала за людьми, які проходили повз. Дівчина чекала на Дениса. Вони мали зустрітися, щоб Соломія віддала хлопцю твір зі світової літератури, який вона написала. Взагалі Соломія не розуміла, чому Денис попросив зустрітися після уроків. Сіроока могла йому віддати твір у школі, однак юнак наполягав на зустрічі, то ж дівчина погодилася.

Взагалі підлітки здружилися за цей час. Виявилося, що у них є багато спільних тем для розмов, але попри все це, Соломія боялася увімкнути додаток «Love alarm», коли Денис був поряд, хоч юнак неодноразово порушував цю тему, але дівчина уміло уникла її. Боялася, що її симпатія буде невзаємна.

Соломія витягнула телефон з рюкзака. Повідомлення від Дениса не було. Дівчина провела пальцем вправо і дивилася на ярлик програми «Love alarm». Натиснувши на нього, сіроока хотіла видалити додаток, але її перервав знайомий голос.

— Що ти робиш?

Дівчина підвела голову і побачила Дениса, який трохи ображено дивився на дівчину.

— Я... Я не помітила, як ти прийшов... Привіт, — пробелькотіла дівчина.

— Чому ти хочеш видалити додаток? — запитав Денис, не зважаючи на привітання Соломії.

— Просто...

— Просто що? — ніяк не вгамовувався хлопець.

— Нічого... Ось твій твір, — відповіла Соломія і витягнула зошит з рюкзака. Тоді простягнула його хлопцю.

Юнак мовчки взяв зошит і поклав до свого рюкзака. Запанувала ніякова тиша. Соломія не наважувалася порушити її, не наважувався і Денис. Дівчина крадькома подивилася на юнака. Він дивився на свої руки й міцно стискав їх. Здавалося, що він нервував. Зрештою, юнак повернув своє обличчя й уважно подивився на дівчину.

— Можеш увімкнути додаток перед тим як видалиш його? — зрештою спитав кароокий.

— Я... Я не можу, — тихо відповіла сіроока.

— Отже, я мав рацію, — сказав юнак і важко зітхнув.

— Щодо чого? — здивовано запитала дівчина.

— Щодо того, що я тобі не подобаюся, а подобається хтось інший...

— Що? — ошелешено спитала Соломія.

— Та не турбуйся. Я тобі докучати не буду. Просто тоді, коли я зустрів тебе на цокольному поверсі й побачив серце у додатку у себе в телефоні, зрадів, що також тобі не байдужий... Ти мені вже давно подобаєшся... Але напевно тоді то був якийсь збій у програмі… — говорив юнак з паузами. Було видно, що ця тема йому не просто давалася. — Гаразд. Я вже піду. За твір дякую. Хоч насправді це був привід, щоб з тобою поговорити....

Все, що сказав Денис, не вкладалося у Соломії в голові. Вона розгублено дивилась на юнака не в змозі щось сказати. Хлопець же встав, взяв рюкзак і почав віддалятися від дівчини.

Тоді сіроока і не зрозуміла, як хутко ввімкнула додаток «Love alarm». Пролунав звук, який сповіщав про симпатію. Денис зупинився, тоді обернувся і розгублено подивився на дівчину.

— Ти... Ти мені також вже давно подобаєшся. А додаток я не вмикала, бо боялася, що моя симпатія до тебе буде невзаємною, — пробелькотіла Соломія, відчуваючи, як палають її щоки.

Денис же далі дивився на дівчину широко розплющеними очима. Однак за декілька секунд з'явилася усмішка, яка змусила усміхнутися і Соломію.

Юнак зробив крок назустріч дівчині. Тоді ж, не відводячи погляду від сіроокої, обійняв її.

Опинившись в обіймах хлопця, Соломія відчула тепло у грудях і також обняла Дениса. Тоді ж тихо сказала:

— Додаток наче і допоміг, а з іншого боку ускладнив все.

Юнак засміявся, засміялася і сіроока.

Так вони стояли обнімаючись, забувши про людей, які проходили повз та про добре знайомий звук з телефонів перехожих, який сповіщав про симпатію.