4
Уроки пролетіли так непомітно, що Пітеру і не вірилося. Ще б пак. Весь день він літав у хмарах, думаючи про цього хлопця, а зараз, усвідомивши, що знову з ним зустрінеться, в шлунку якось дивно защекотало. Може це те саме почуття з метеликами, яке називають закоханістю? То ж, виходить, що Тоні Старк йому не подобався. Що ж. Це навіть на краще. Містер Старк був мрією для багатьох, а цей хлопець навряд мав стільки ж популярності, як він. Воно й на краще, так, на краще. Задумавшись, Піт не помітив, що до нього звертаються. На нього стурбовано дивилася М-Джей.
- Пітере, ти мене чуєш? Все в тебе добре? Тітка Мей не запідозрила, що ти вчора хто зна де шльондрав?
- Га? А, та ні. Вона одразу спалила мене. Але схоже повірила, що я об двері гепнувся.
- Щось мені підказує, що не повірила. - зіщулила очі подруга.
- Може бути, звісно, але в будь-якому випадку нічого мені не сказала.
- Зате подумала. - повела плечем.
- Ну, добре. В мене зустріч з деким.
М-Джей багатозначно подивилася на хлопця.
- Ну-ну. Удачі тоді. А я теж йду на зустріч.
- Ого, розкажеш потім, як все пройшло?
- Як і ти. - стенула плечами.
- Це ж та дівчина з рожевим волоссям?
- Так, вона. - усміхнулася дівчина, поклавши руку Пітеру на плече. - думаю, в нас з нею доволі багато спільних інтересів.
- Я радий за тебе. Хочу, щоб ти була щасливо.
- Абсолютно взаємно, Пітере.
Вони обійнялися і павучок попрямував до вже знайомого авто.
- Привіт, малий. - привітався чорноволосий.
- Привіт. - стримуючи радість відповів Піт. Йому подобалося, що цей хлопець називає його "малим" прямо як містер Старк. Це викликало приємні асоціації.
- Що ж, я обіцяв пригостити тебе кавою, то ж, сідай в машину.
Пітер всівся на те ж зручне сидіння крутезної тачки.
- Доречі, ти не зказав, як тебе звуть.
- Ой, вибач, справді, я навіть не відрекомендувався. Мене звуть Ітаном Вілсоном. Я вчуся в останньому класі, тому, зовсім скоро почну своє доросле, веселе, яскраве життя рок-гітариста. Наша група має назву "Red rats"
Паркер здивовано на нього подивився, бо це ж про нього він читав анонімний пост в інстаграмі. Там йшлося про рок-групу, у яких на концертах дуже небезпечно стояти поруч зі сценою. Цей гурт був не просто неадекватним. Люди справді завдавалися каліцткам. Багато чого поганого було написано про них, але Пітер вирішив не зважати на ці інтернет-плітки і довіритися своїм відчуттям.
Поки павучок знову перебував у роздумах, вони під'їхали до милого кафетерію.
Ітан галантно відкрив Пітеру двері авто.
- Прошу.
В низу живота защекотало: ніхто ще не поводився з ним так.
- Дякую. - посміюючись та чешучи потилицю відповів хлопець.
Вони зайшли в кафе, модно обставлене меблями. Інтер'єр був приємним. Дивно, що павучок не був тут раніше. Але, побачивши ціни, він зрозумів, чому тут ніколи не бував. Один коктейль коштував як його кроси! Ніяково сковтнувши, він обрав найдешевші страви та напої. Хлопець навпроти не звернув на це жодної уваги, що дуже радувало.
- Тож, Пітере, розкажеш трохи про себе? Чим займаєшся в вільний від школи час? Чим захоплюєшся? -
Що відповісти? Ну, не говорити ж йому, що останнім часом зловив вигорання і єдине, що змушує тебе рухатися, це тренування у Тоні Старка? Звісно ні! Довіряти свій душевний стан людині, яку знаєш всього кілька годин, не розумно. Пітеру взагалі краще було навідати психолога, але тоді павук би не був таємницею. Про таке лікар би не мовчав. Тому, Паркер коротко відповів:
- Люблю техніку. Я колись сам зібрав комп'ютер з більш-менш працюючих запчастин, які знаходив викинутими.
Чорнявий хлопець трохи зморщив носа.
- Це ти, типу, на звалищах порпаєшся?
В Пітера побагровіли щоки. Занадто присоромлено це звучало.
- Та, загалом, ні. - покушуючи нижню губу відповів хлопець. - Багато чого всеодно доводиться докуповувати.
- Зрозуміло. А я добре граю на електрогітарі. Я вже казав, що маю рок- гурт. Якщо стане цікаво - приходь - і простягнув невеличку візитівку із зображенням червоного щура в навушниках.
- Дякую, обов'язково прийду.
З зали хтось пискнув. Спочатку павучок не звернув на це увагу, але, згодом, зрозумів, що це дві дівчини, що дивилися прямо на них та перешіптувалися. Точніше сказати, дивилися вони саме на Ітана, а Пітер просто попадав в поле зору. Невдовзі дівчата підійшли до їхнього столика.
- Привіт, Ітане, пам'ятаєш мене? То я була на вчорашньому концерті. - схоже, випадкова зустріч не дуже зворушила гітариста, та він нудьгуючим голосом відповів:
- Так, пам'ятаю тебе. Вибачте, дівчатка, але в мене тут запланована зустріч, тому давайте поговоримо пізніше.
- А хто твій друг? - проігнорувавши прохання запитала інша дівчина. Він якийся новий член гурту?
- Я.. ні, я.. - Пітер розхвилювався від такої уваги. Дівчата поводили себе так, наче не невинно запитували за нього, а вже заглядали йому за комір сорочки, дивлячись, чи є ще щось з одягу.
- Це мій новий знайомий, але зараз я попрошу вас покинути безглузді запитання та зайнятися своїми справами. Дякую.
Дівчата набурмосилися та пішли геть.
- Вибач, схоже, це деякі з фанаток мого гурту. - мило посміхаючись перепросив гітарист. - Ти їх зацікавив. І воно не дивно: маєш гарне обличчя.
Ці слова наче вибили з грудей повітря.
- Це що, комплімент? - ніяковіючи запитав Піт.
- Саме він! Повір, з такою зовнішністю тобі в кіно зніматися треба! Я зараз не жартую.
Побуряковілий по вуха хлопець стримумався, щоб не розпластатися в широкій усмішці.
Решту часу вони обговорювали техніку, музику, школу. І, просидівши за розмовами цілу годину, Пітеру час було йти.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!