Відбитками долі

І мало тих, хто уявляє,

наскільки тиша потайна...

Зоріли міста, де лишались актори,

Тільки не наша там билась весна.

Вічному - змінне і дикі просто́ри,

Нашому - тиша і білі тіла.

Ми зрозумілі до часу безодні,

Яка обирає іти уперед.

Голос надії тривожить у повні,

Коли вимальовує сито-портрет.

Ми не залежні і знаємо долі.

Ними судилось навічно зустріть.

Може, до світу ніяк не прозорі,

Ми обирали одну тільки мить...

Та я все мовчу і тобі не кричати.

Здо́лане в серці, але не кипить...

Може, ми просто навчились мовчати,

Коли не про НАС, а про те, що болить...

05.08.2023