2.0

Незнайомець і не побіг за ними, і далі не шукав їх. Чому? Нелогічно. Лілія або сама потраплянка, або чому вона їм легко повірила та пустила до себе жити? Чому Лілія вітається гавайською?

Вітання з марафону! Загалом ідея має свій потенціал. Можна розвинути цю думку про переродження в іншому світі (хай і помилковому). З цього би вийшов непоганий блокбастер. Прикольна оця подача зі зверненням до читача. Мені зайшло! Як наче ми дивимося фільм із закадровим іронічним супроводом або читаємо щоденник. Сюди би ще додати музику як в американських молодіжних комедіях) Можна взагалі ускладнити сюжет, розвинути глави, додати деталізацію. Багато деталізації. Описати світ навколо, відчуття героїв, які в них стосунки. Деталі щодо цих 100500 світів, у яких вони могли переродитися. Цей концепт про паралельні світи взагалі проситься на розвиток, оскільки тема апріорі дуже широка. Щодо головної героїні - сухо, беземоційно, пласко. Вибачте вже за такі слова. Але недостатньо показати її зовнішність для повного знайомства. Ми її не знаємо. Ким вона була раніше? Чому ми маємо турбуватися про неї? Чому ми маємо читати про неї? Лише тому, що вона померла й опинилася в іншому світі? Так це простий факт. Але якщо він викличе ще й емоції - тоді і героїня стане яскравішою, і сам сюжет. Є книжка про сценарне мистецтво "Врятуйте котика". Чому вона так називається? Бо так називається один із прийомів для викликання симпатії до головного героя. Герой має зробити щось добре на початку твору, щоб ми почали йому співчувати. Співчуття - емоція, яка тягне далі за героєм у сюжет. Ми читаємо, бо нам шкода його, нам цікаво, як цей герой завершить свій нелегкий шлях. Я не кажу, що ваша героїня має обов'язково врятувати котика з дерева абощо. Я маю на увазі - розкрийте її більше з внутрішньої, душевної сторони. Тоді читач відчує свою спорідненість із нею. Він побачить - героїня така ж людина, вона так само відчуває і тд... І проникнеться до неї симпатією. Те саме стосується й інших героїв. Покажіть їх через особисті якості, емоції, думки, предмети, що їх оточують. Поки що всі вони - як балакучі картонки без душі. "Я зрозуміла хто це. Це вони прийшли за мною". Цікаво, як героїня про це дізналася? До цього не було жодного натяку на її інтуїтивні чи дедукційні здібності. У тексті є багато помилок - стилістичних, пунктуаційних, граматичних. Багато де не вистачає ком, пробілів після розділових знаків. "Доля не завжди все обирає сама". Тобто, це доля нас вибирає? Питання насправді серйозне має велике поле для обговорень і протирічь. Його можна розвинути разом із цим оповіданням. Загалом, як я вже й казала, потенціал у цього твору є. Поки що він сухуватий і потребує ще трошки зусиль і роботи. Головне - не втрачайте цю та інші глибокі ідеї. Бо на них можна збудувати дійсно крутий твір! Успіхів вам!