спокуса

кльова поїздка – вражень вагон!

і, здавалось би, що майже нічого – але ж ви погодьтесь, що з нічого це ще треба вміти!

коротше, з'їздив у Вінницю – ну, й застряг там на пару днів. ще й так свідомо застряг – що коли постало питання, то я наче знав, що так і буде

зняв номер – та й пішов... ні, не в розгул! до речі, готель я собі вибрав, здається, саме такий – ну, для парочок та трійничків. абощо)

але коли твої сусіди буквально за день-два "перевиховуються" – погодьтесь, це круто! ну, в першу ніч один пробував із ножем вламуватись – але на ранок вибачився, протверезівши. а на другу так вони ще тихіше за мене спали – а, хто мене знає, я взагалі як мишка)

пішов іще до музею Пирогова – я ж у Вінниці вперше! коротше, примудрився влаштувати собі 3-годинну екскурсію, що наприкінці вже за ту тьотю переживав!.. усе ж таки межа між правилами та імпровізацією – нелегка

що ще запам'яталось? я ж поїхав переговорити з одним фахівцем – а в нього там щось перегралось. бляха, от бувають невипадкові люди – яких упізнаєш лиш на рівні... коротше, вгадав.

а, і ще запам'яталось, як у перший день я пішов на прогулянку. розумієте, чуже місто завжди дає відчуття легкості: все кудись відсувається й лишаєшся тільки ти, легкий та незайманий:)

так от, вертаюсь я надвечір і зайшов до якоїсь крамнички – купити винограду. а там продавчиня покупця попускає – знаєте, коли чувак сам наривається, а вона йому по всіх його больових точках.

взагалі люди у Вінниці мені сподобались – такі зважені й акуратні, як і саме місто. коротше, наступною переді мною в черзі була якась жіночка – і я зрозумів, що то в неї (у продавчині) якась невдача на особистому фронті... на чоловіках, коротше, зривається.

ну, поговорили ми з нею про персики та сорти винограду – чого там, розбирається вона! але, бляха, мені люди чомусь вагоміші...

зі. а це вертаюсь зараз поїздом – а так, наче мільйон років тому востаннє кудись їздив. хоча... так і є – від 2018-го. ні, від 2019-го)

17.08.2023