екстремізм
кілька років тому в листуванні з однією активісткою я спитав, скільки серед них євреїв?
виявилось, що майже всі. ну, може окрім самої цієї активістки – але це також не факт: тому що питання досить болісне.
все почалось із їхнього керівника. ми заговорили про Івана Франка і він, на моє здивування, майже відверто виявив неповагу. трохи згодом ми заговорили про (місцевий) театр, і я висловив свою думку.
ну, мені здалось, що в одній виставі були й талановитіші актори, але на головну роль поставили єврейку. я так і сказав – іще раз: "єврейка", а тоді за його реакцією нарешті зрозумів, в чому справа
загалом від самого народження я до них добре ставився – аж сам собі дивувався. хоча шовіністів навіть у дитинстві серед батьків не бракувало. але якось саме життя весь час доказувало, що ліпше з ними не зв'язуватись.
ще краще я це зрозумів у 2020 році, коли перетнувся з мусульманами. я так і сказав, що деякі з них (із мусульман) майже неприховано демонструють зверхність. "живуть в Україні – і вважають себе чимось кращим".
це все релігія. тобто маргінальність закладено в кожну людину – але потрібен привід.
ну, тому що й серед євреїв я зустрічав нормальних – до речі, якраз серед ортодоксальних. або ти з релігії береш найкраще, або... шукаєш приводи.
а от до євреїв, які живуть в Ізраїлі, я ставлюсь добре – як і до будь-якого іншого народу. ну, може, за винятком, коли вони погрожують комусь геноцидом.
це все релігія. або неправильне її тлумачення
зі. я змушений додати цей постскриптум, тому що хтось обов'язково побачить тут підтримку тероризму. ні, я проти будь-якого екстремізму.
25.10.2023
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!