Таке життя

І на цьому слові обірвалася соната,

Десь далеко розірвалася граната,

Війна в душі-війна навкруги,

Настали дні невимовної туги.

Втративши починаєш цінувати те єдине

І знання істини дається через біль,

Правило одне в світі є незмінне,

Любов рятує від бід і смерті окутавши як хміль.

Відкриваються нові двері коли закриваються старі,

Батьки завжди наші праві,

Виводять на світло з пітьми, пробачають все приймають нас які ми є,

Будуть поруч коли останній час проб’є,

Нема нічого солодшого материнської ласки і доброти.

Головне пізнати себе і не втратити душі,

Не загубити добро що горить у добрі.

Світ жорстокий але прихисток знайти все ж можна,

Шукати прекрасне й невинне: стати як мати набожна

І високо до небес від насолоди взлітати,

Бути собою не дозволити нікому себе зламати,

Минуле відпустити не тримати: недругам не мстити

Й в усьому знаходити позитив,

Здійснити свій неймовірний прорив.