Жорстокість життя

У потоці бурхливих подій,

Ми наче втонули на вік .

Погано стає на душі

Від того , що не знаєшь куди йти .

Ми втратили мрію , ми втратили надію ,

Ми втратили кохання , а головне забули про власні бажання.

У глибині страждань не бачимо світла ,

Хоча навіть після самого сильного шторму

Приходить промень світла.

Так чому у людському житті ми ставимо хрест на власних надіях ?

Власноруч вбиваємо дитину в собі

Й не даємо навіть шансу своїй же душі ,

А тихо й жорстоко запираємо усередині маленьких і мрійливих дітей .

Що так хотіли жити ,

Що так хотіли творити ,

Й все життя мріяли про свободу.

Але у жорстокому часі ми загубились,

Й самі себе загубили .

Де не має місця ні для надії , ні для любові , а тільки для жорстокої норми.

Але що є норма ? Так і хочеться прокричати !

Себе убити і себе загубити ?!

А як же надії ?! А як же мрії?!

Не вже все це ми маємо втопити ,

Щоб бути правильними і мати право жити.

Бо жорстоким соціумом нам прописали ,

Що можна любити , а що заборонити .

Бо для правильних пошана й любов,

А для тих, хто пішов за мрією

Вічний докір і постійний позор

У цьому суть нашого століття:

Скажеш свою думку - ганьба ,

Зрадишь мрію - так це ж всього лиш гра .

Немає власних бажань .

Тільки правила . Правила за

Якими ми повинні йти до кінця

Просто коли ми дійсно усвідомимо -

Що це життя .

Буде вже пізно , бо ця гра

Немає ще одного початку.

Треба прийняти реальність ,

Й зрозуміти , що власні відчуття

Важливіші за чужі переконання

Це важко . Я знаю .

Треба робити все самому ,

Ніхто не допоможе , ніхто не зрозуміє

Але потім ти відчуєш щастя ,

Що вибрав сенсом життя

Власну мрію , а не чужу надію.