День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Електронні книги / #надія (87)

Цвіт надії

У холодну ніч, коли зірки блищать,

Місяць срібним промінням засяє.

Там, де небеса мерехтять,

Надія не згоряє.

І в світлому серці, зникне туга.

Розцвітає мрія, наче рання роса.

Відкривається життя, ніжне й безмежне,

Пронизане миттю, що летить уперед.

Іскріють сподівання, зливаючись в єднанні,

Їх спільної, братської мети.

Якої вже не досягти,

Без крихти хоч малої надії, всупереч бездії.

...

Фіджер

Свічка надії

Палає свічка на столі,

розкинувши проміння віри.

Обличчя поряд воскові,

немов німі: їм бракне слів,

їх вогник прагне обігріти.

Кругом свічі дванадцять страв,

пісна вечеря — прісно в серці.

В душі змішались смуток, страх,

уже Господь когось забрав

і хтось ніколи не озветься.

А десь свіча на самоті

промінням теплим пестить руки:

старечі зморшки, мозолі.

Блищать сльозинки на щоці —

нема синочка і онуків.

Сиріток гріє і вдову

різдвяний вогник в іншій хаті,

мовляв, я вас усіх люблю,

до себе ніжно пригорну,

у скруті буду утішати.

Стареньких маму й татуся

осяє свічечка різдвяна,

бо в їхніх змучених серцях

гуде тривога без кінця

за свою донечку Уляну.

Вона ще восени пішла

країну рідну захищати.

Два тижні вісточки нема,

а може й смерть свою знайшла,

та правду нікому сказати.

Палає свічка на столі,

розкинувши проміння віри.

Не треба їй барвистих слів,

щоб витерти краплинки сліз

і рани серця обігріти.

Вогню любові стане всім,

щоб втішить тих, хто засмутився.

Надія жевріє в душі

і промовляє тихо їйй:

Христос в вертепі народився.

(грудень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Незламний Домовик

Пройшовся вражий черевик

По квіточці-країні…

Живе упертий Домовик

В зруйнованій хатині.

Пів даху цілі й три стіни.

Уламки, скло, ганчір’я…

(А люди на війну пішли

ДО вибуху в подвір’ї).

Але незламний Домовик

Господарів чекає

І так, як завжди, так, як звик,

Про ту хатину дбає.

Працює з ним сім’я мишей –

Швидкі, слухняні, гречні –

Зробили сховок із дверей,

Збирають цілі речі.

Знайшли годинник з ланцюжком,

Посріблену ікону,

Із фотокартками альбом –

Стягнули все до схрону.

Пес приблудивсь старий і кіт –

Прийняли за родину! –

Пром’яли стежку до воріт.

З живим – жива хатина!

Хоч пахне лихом із гаїв,

Пощезне то до денця!

І милих, рідних хазяїв

Домовичок діждеться!

В труді, без розпачу і скарг

Він з рана і до смерку…

І береже найбільший скарб –

Хазяйчину цукерку.

...

Ольга Ліщук

Прихід весни

До когось приходить весна на світанку,

чарує прекрасним співом пташиним.

Комусь уночі нашіптує казку,

лягає на вії снами легкими.

Для когось вона - тендітна голубка,

що хоче крильми весь світ огорнути.

На гілці цвіте незаймана брунька,

крізь неї до серця прагне торкнутись.

Для когось трава, підсніжники білі,

цілунки п'янкі - краплинки любові,

кохання безмежне, пахощі свіжі,

світанки магічні та пурпурові.

Для мене весна - це дотики щастя,

надії, тепла, любові та миру.

Лелеки несуть промінчики сяйва

І в краще майбутнє крихточки віри.

Березень 2023 р.

...

Роман Фещак

Груба лірика

Ні «вітаю», ні «прощавай» — груба лірика.

Хто я тобі? Повільний пульс чи туга?

Ти — моя «три ​​в одному» — душа, розуму критика,

Та кохання без рівноваги, як жива річка.

Я у нестямі — ти рядком на відстані...

Вісниця пристрасті, центр Всесвіту, бій мрій...

Я за тебе... А ти крапку в оповіданні, без істини...

Так, я — міраж твоїх правд, загублений серед зірок, твій двобій...

«Вітаю» — не можна, а «прощавай» — тонко ріже зап'ястя.

Не вільні бажання, самотність і моє виття... Пекло доль...

Розбив об стіну вчорашнє «боляче» — «на щастя»!

Ти зібрала уламки, вдихнула хмільне «дозволь»...

Надихнула прозою мій розум, серце й душу.

Вважав, неможливо... Адже твій іній на моїх площах...

Коло надії змістилося, легка недомовленість душить.

...Ішов би я повз, але помітив дощ на твоїх щоках...

~2018~

p.s. Відеокліп можна подивитися у вкладці «Буктрейлер».

...

Lexa T. Kuro

Червень 2023

Червоне зарево здійнялося на сході,

палючим спалахом розлилося по жилах.

Над людством піднялося, щоб горіти. Згодом

спуститися із вереснем на жовтих крилах.

Комусь принесло сяйво усмішок промінних,

веселий гомін, запах флокси, айстри, липи...

Для когось виклик долі й часу, щоб зуміти

ножами сонця розітнути болю схлипи.

Люб'язно пропонує спеку та засмагу,

сердито варить землю в казанку червонім.

Вогненним язиком зчищає світу рани,

тримаючи в кишені три тузи чирвові.

Для мене червень запалив новий світанок,

мов лезом розчеркнув примарний морок тиші.

Вся невідомість вчора скресла, бо на ганок

сьогодні літо принесло надійні брижі.

(Червень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Bond that can't be broken

Я прихилюся до тебе, моя печаль

І втома осяде мені на плечі.

Не відпускаєш? А дуже жаль,

Як тільки зробиш це, стане легше.

Знайомі з тобою вже цілу вічність,

Нам відомі секрети і неприглядні сторони,

Сьогодні ми журавлі завтра ворони

І небом розноситься ехо кличу.

Ми не баласт і не тягнем на дно одне одного,

Ми найкращі старі, добрі друзі,

Нам не стати один для одного ворогом,

Один одному ми завжди не байдужі.

Ми і слабкість і сила, надія і туга,

Ми два боки старого і ржавого мідяка,

За потреби покличу старого друга,

Щоб підтримала плечі незрима і тепла рука.

Ти мене я тебе обійму і зігрію,

Не прожену, як би серце не краялось,

Під звуки дощу ти розкажеш мені свою мрію,

Я опорою стану, аби кожне слово в ній справдилось.

...

Yana

Посильна глибина

Твої натхнення — символи крилами віри,

Вкрадливим рядком до дна бурею морів.

Внутрішнім повітрям слів розганяєш сірість,

Чекаєш біля причалу яскраві вітрила зі снів.

У думках сумніви, живими снігами у душу.

Завтра настане. Надія в тобі чутна.

Розквітаючи, серце, а не розум, слухай.

Всім дана посильна глибина.

~2020~

...

Lexa T. Kuro

Весна

Весна лоскоче мо‌ї щоки,

Всміхається, виблискує світанками.

Десь там сміється море,

Припливом кличе, бризом грається з фіранками.

Знайти би спокій в світі болю,

Де соловей співа, бо дійсно злагода довкруж.

Пливу я річкою життя поволі

І мрію опинитися посеред мирних днів чимдуж.

Всередині жевріє віра,

Вона мене тримає за плече, шепочучи:

«Переживеш і горе, й біди,

Йдучи за серцем і собі не брешучи»

Хтозна, кому кортить так сильно

Нас випробувати, знесилити, знеславити.

Шматують душу й тіло спільно,

Нестримно прагнучи в саме‌ коріння ранити.

Весна прийшла, прийде‌ і перемога.

І буде синє небо без ракет і жо́вті по‌ля жнив.

Хтось ве́рнеться і скаже: «Вдома!»,

Хтось вийде: «Просимо ласкаво до країни див!»

08.03.24

...

Софíя Скори́на

Минає все

Усе мине: любов, образа, біль.

Час попелом старі присипле шрами.

Єдине, що залишиться тобі, –

це пам'яті напівзотлілі храми,

де сині тіні нездійсненних мрій

тебе уже ніколи не збентежать.

Вони – ніщо, пустих ілюзій рій.

Вони твої, та не тобі належать.

І будуть тільки спогади і сни,

німотний спокій і байдужа тиша.

Та – попри все – ти ждатимеш весни:

вона нову історію напише.

12.12.2023

...

Музика

Інша Війна

Посміхнутись я тобі не зможу...

Хоч як проси, не втілиться ця мрія.

Розбита доля вже не в далені...

А на яву, активно стукає у вікна.

Щоночі бачу я кошмари,

Як зника все... А голос десь в далі лунає.

І проклинає всіх і все...

Бо знає, із-за кого все ж таки страждає.

Ворог мій активно стукає у вікна.

Та хоче каторгу ту влаштувать мені.

А я стою, та руки свої грію...

Бо знаю, скоро візьмусь я за вміння.

Прочищу голос, закричу.

Ударю кулаком що сили в стіни.

Я не віддам те що моє.

Забуть про свої тії мрії.

Відстоювати власні інтереси можна.

Та навіть треба щось уміть робить.

Віддать, а потім плакати навіщо?

Я ліпше ляжу, але під дудку ту не "спляшу".

Мене не купиш теплими словами.

Не зломить мою душу та погроза.

Кажи що хочеш, я добре вмію слухать.

Та про відповідь не довго буду думать.

Покажу я тобі на тії двері.

Та словом гарним напрямок вкажу.

Куди піди, та більш не повертайся.

Ти не потрібен, гнилий, та геть пропащий.

Коли ти зникнеш із мого життя,

Я знову зможу гідго посміхатись.

Бо знову мирно зможу я поспати,

Та не боятися вже дикої клоунади.

...

Nilett

Blackout

Ввімкнули світло! Лялька заводна

Біжить до магазину швидко-швидко.

Купує хліб і трішечки вина,

В блекаут треба берегти готівку.

Вже миє посуд, поки є вода,

Вмикає пралку та готує їсти,

Фільтрує воду, чиста щоб була.

Не має часу навіть щоб присісти.

Забігла в душ, тепер вона в порядку.

Поставила у пічку пишне тісто.

Ще ж телефон, ліхтарик на зарядку!

Неначе встигла. Як і ціле місто.

Зробила справи. Світла вже нема…

В думки занурилась і біль стискає серце.

Чому я тут? І скільки ж ще війна?

О, Господи, за що країні все це?

Летять ракети, гинуть там і тут

Найкращі з нас, жінки, старенькі, діти.

І все по колу, наче глухий кут,

Цей біль нам вже нікуди не подіти…

Далеко десь степи та рідний дім.

Понівечений, спалений війною.

Й розбиті вікна. Холод лютих зим

Гуляє там із клятою ордою…

Нема житла… Та є лише одна

Надія. Світла віра у майбутнє:

Ми переможемо. Закінчиться війна,

Любов ввійде в серця натомість люті.

З'явилось світло. Вечір на поріг.

Ще день один згасає наче свічка.

Гарячий чай і спечений пиріг,

Сідає сонце і шепоче річка.

Лягає спати. Бачить дивні сни:

Родину, друзів, безтурботні будні.

Минає день, а світло все горить

Та повернулись ті, хто вже відсутні…

...

Світлана Молчан (Svitliachok)

Ніч у світі 2020

Нічний автобус

теплий, умовно пристойний прихисток

мандрівників без віз

і з наплічниками,

бітників, біженців

та просто безідейних волоцюг

різних куточків світу.

Була стаття про одного такого-

біженця, приреченого до смертної страти

в одній з африканських країн

початку двадцять першого сторіччя.

І от двадцять років поспіль

щоночі -

автобус і Лондон,

І нема в тому

жодної романтики,

але є примарна

надія

на милість уряду

її Величності.

Ця історія скінчилась добре-

йому шістдесят,

він має дах, документи і робить

фотопроект

про таких, як сам.

Брати і сестри англіканських парафій,

й умовно англомовні водії нічних автобусів

свідчили на його користь -

20 років дисциплінованих поїздок,

мінімум незручностей сусідам,

максимум непомітності,

волонтерство на кухнях для бідних...

Немає моралі в цій історії.

В нічних автобусах є сморід,

шум, холодні шибки,

нелегали з Грузії без зимових курток,

голосні розмови, тихий смуток,

співчутливі поліцаї,

підошва сусіда коло твого вуха,

а моралі немає.

Але завжди є надія -

якщо ти будеш милим,

займатимеш лиш одне сидіння,

допомагатимеш в церкві,

часом матимеш квиток -

водій нічного автобуса

свідчитиме на твою користь.

...

Ina Igel

Люблю обійму

Я щаслива, просто мило,

Я так тримаю посмішку на серці,

І так тремтить моя душа,

Побачу скоро, усміхнуся,

І світ той запалає знов,

Мені все рівно так усе,

Бо ті твої обійми - поруч,

Тепло, що ти мені даєш,

І усмішка твоя мене так гріє,

Торкнуся мило, обійму,

А очі ті твої - щасливі,

Палкі, прекрасні і вже милі,

Тепло одне я відчуваю,

Турботу ласку і слова,

Які лише дають підримку,

Які дають мені дива..

З тобою я стаю щаслива,

З тобою менеее ожива,

Я обійму тебе уже скоріше,

Торкнуся серця, буде битися душа,

А ти моя надія й подарунок,

Ти доля та моя одна,

А я тепер вже щасливе,

Бо стала я уже твоя..!

...

Аніла кю Дивад

Надія

Поки світ догорає в останньому танці Шиви,

Розбивається, ніби зранена вибухом шиба,

Поки вовк доїдає сонце, й зневажені всі завіти,

Так хочеться бути легкою, мов промінь світла.

Попри все, що передрікає зрадливий фатум,

Поки ми виживаємо і проживаємо втрати,

Поки світ розсипається, ніби зірвана низка коралів,

Вірші, повні любові та люті, звучатимуть далі.

Бо все, що потрібно - затята безстрашна віра,

Що ти не один в боротьбі зі скаженим звіром.

Поки сурми кличуть в щоденну пекельну битву,

Серце, повне жаги та надії, триматиме ритм.

...

Леся П.

Соломинка

Як не крути... але ми всі в цьому житті за щось тримаємось...

Мрію-соломинку... чиїсь думки... маяки снів вдалині...

Земля кругла... зустрічаємо сюжети кошмарів/казок... на долю сердимося...

Приймаємо виклики... ламаючи себе... знову будуємо свої вогні...

Ставимо підніжки... але самі падаємо... із синцями на серці... стогнемо...

Вивернувши душі... бинтуємо... і пластирі клеїмо... на багрянець зорі...

Сто тисяч разів захлинувшись... знову мріємо безрозсудно про "море"...

Замикаємо замками пам'ять... але живемо ураганами почуттів усередині...

Танемо очима... таїмо надію - дихання вічної радості...

Містами розводимо сигнали... змінюючи полярності... залишаючись у тіні...

Тримаючись у цьому світі за щось... намагаємось приборкати свої слабкості...

Під маскою... прагнучи самотності... душею не хочемо бути самі...

~2•березня•2017~

...

Lexa T. Kuro

Спинись

Як самотній привид у небесних обладунках

Блукаю бездоганним всесвітом безцільно,

Стежкою прозорою невпинного пориву

Важкого дихання утраченого в часі духу

Творця світогляду, якому невідомий час.

У вічності немає сенсу в розрахунках,

Бентежності свідомості, страхý розлуки,

Небажаних кордонів для сумління. Зась!

Усе що нас оточує породжене любов'ю

До всього сущого. Лиш озирнись навколо!

Не опускай ти знову дзеркала душі додолу!

Поринь у чари первісних дарів природи.

Направ свій погляд до рясного піднебесся!

Подаруй моїм братам безформним імена,

Що відповідні образам, які ти в них впізнав,

І посміхнись, будь ласка, нам, відверто.

Пливемо ми під небом у одвічній рівновазі,

Незнані нам турботи в обіймах стихії,

Стрімкі тривоги світового часоплину.

І ти спинись на мить. Почуй мою пораду:

У поспіху втрачається первинне благо

Відчути єдність із безкраїм горизонтом,

Радіти існуванню почуттям невтомним

Незламної надії, щедрого Пандори дару.

...

Інгвар

Гуаш

Я любила тебе так сильно,

Що не помічала злоби.

Я не помічала твоїх зривів,

Не помічала своїх сльоз із кров'ю.

Я не помічала білих шрамів,

Які залишила сама ж.

Але я помічала твої очі,

Що були червоні як гуаш.

І цією гуашшю я малювала твій портрет.

З червоно-прозорих відтінків,

Малювала обкусані губи,

А також білуваті, ріднесенькі зуби.

Вони посміхались мені щодня і кричали,

Що люблять мене.

Але вночі вони ображали,

Та за дрібницю мене, твої губи сприймали.

А на ранок все було як завжди.

Побите скло розвалилось по хаті,

А ми на ньому лише танцювали,

Забуваючи минулу, найболючішу ніч.

Твій голос пестив, а руки стискали

мою бліду шию.

Губи ласкаво за вухом цілували,

А очі уві сні сльози із кров'ю пускали.

І під нову грозу і сварку ти пішов,

Залишивши мене одну у хаті.

А я і не повірила тобі,

Та продовжила зі склом

танок спокійний танцювати.

А на ранок я прокинулись від болю.

Тепер ноги і руки нікому перев'язать.

Я залишилась одна, самотня.

Тепер я не можу твій портрет домалювать.

Але я і кинути тебе не можу.

Ти надто дорогий мені, пробач.

Я схопила твій портрет й побігла,

Тебе, або на тебе схожих пошукать.

Але я не знайшла того, кого потрібно.

У них було усе, та це не ти.

Мені пропонували гроші, славу, Божу силу,

Але мені потрібне лиш одне і це - ти.

У моїх очах давно нема надії,

Я перестала бігати по місту із гуашшю.

Я досі танцюю на крихкому склі вночі,

Та досі твої ніжні руки

у сновидіннях бачу.

Але скільки б не пройшло годин чи років,

Я все ще буду на перехожих озиратись.

І якщо хоч краплю я знайду на тебе схожих,

Я знову, як дитина, розридаюсь.

...

Вискребець Поліна

Музика надії (Танго Мі ФА)

Рай із пеклом обмінялися роллю,

Одинокий скрипалю, ти граєш із болем

За долю свою і свого народу.

І музика твоя розриває ці тромби

І сягає навіть у катакомби

Зруйнованого міста...

Чарівне До, трагічне Ре, ніжне Мі, могутнє Фа, яскраве Со, бурхливе Ля,

Космічне Сі.

Заворожують найтонші фібри душі.

Вівальді дарує свято весни

І серпанкові гами краси.

За поваленими стінами, крізь биті шматки ракет

Пробивається життя букет:

Травиця свіжа, травиця зелена,

Квітчаються клумби в райдугу неба.

А твоя музика, скрипалю, не мовчить.

Вона, як грім у тьмі гримить,

Як вода струмків дзвенить,

Ця магія відроджує стоптаний світ.

Грай, скрипалю, грай,

Грай у тумані жалю,

Грай у попелі сну,

Грай крізь роки й віки,

Музикою вертай сонячні дні.

Пробуджуй заспані лихом серця,

Даруй музику танго Мі ФА.

Танго надії, напої спраглі душі,

Вкажи їм шлях вийти з нікуди.

Одинокий скрипалю, ти граєш із болем

За долю свою і свого народу.

І музика твоя розриває ці тромби

І сягає навіть у катакомби

Зруйнованого міста...

Ти не один, бо ти - Україна!

Мистецтво і музика сильні та вічні!

...

Nick Devo (Антон Жданкін)
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
Про опенколМай Мальцев
29.03.2024
Миру! Одна з моїх неприємних робіт — розсилка повідомлень щодо не проходження текстів у номер. Я поч ... Детальніше
"Демони Розумового Горища" тепер і в аудіоформатіЮгин Кобилянський
28.03.2024
Неймовірна Dodo Vess озвучила декілька віршів з моєї збірки поезії "Демони Розумового Горища" Тому ... Детальніше
Коли є ідеї, але немає моральних силДар'я Мацелевич
28.03.2024
Всім привіт :) Я зараз трохи поміняла вид діяльності та проходжу навчання для отримання сертифіката. ... Детальніше
Про оповіданняДіана Вінтер
28.03.2024
Завжди, коли пишу або читаю оповідання, думаю, що його можна було б перетворити в книгу. Розкрити вс ... Детальніше
І знову перезапуск збіркиЮрій Запорожець
28.03.2024
Черговий перезапуск саги "Трохи пізніше опівночі". https://arkush.net/book/12924 Цього разу озпові ... Детальніше
Перша спроба зробити буктрейлер до книгиКатерина Тішенська
28.03.2024
Вітаю всіх!) Помітила, що чимало письменників, прагнучи якнайкраще презентувати твір, роблять буктре ... Детальніше
На Аркуші вже:
10065читачів
112848коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: