Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

Електронні книги / #надія (94)

Цвіт надії

У холодну ніч, коли зірки блищать,

Місяць срібним промінням засяє.

Там, де небеса мерехтять,

Надія не згоряє.

І в світлому серці, зникне туга.

Розцвітає мрія, наче рання роса.

Відкривається життя, ніжне й безмежне,

Пронизане миттю, що летить уперед.

Іскріють сподівання, зливаючись в єднанні,

Їх спільної, братської мети.

Якої вже не досягти,

Без крихти хоч малої надії, всупереч бездії.

...

Фіджер

Свічка надії

Палає свічка на столі,

розкинувши проміння віри.

Обличчя поряд воскові,

немов німі: їм бракне слів,

їх вогник прагне обігріти.

Кругом свічі дванадцять страв,

пісна вечеря — прісно в серці.

В душі змішались смуток, страх,

уже Господь когось забрав

і хтось ніколи не озветься.

А десь свіча на самоті

промінням теплим пестить руки:

старечі зморшки, мозолі.

Блищать сльозинки на щоці —

нема синочка і онуків.

Сиріток гріє і вдову

різдвяний вогник в іншій хаті,

мовляв, я вас усіх люблю,

до себе ніжно пригорну,

у скруті буду утішати.

Стареньких маму й татуся

осяє свічечка різдвяна,

бо в їхніх змучених серцях

гуде тривога без кінця

за свою донечку Уляну.

Вона ще восени пішла

країну рідну захищати.

Два тижні вісточки нема,

а може й смерть свою знайшла,

та правду нікому сказати.

Палає свічка на столі,

розкинувши проміння віри.

Не треба їй барвистих слів,

щоб витерти краплинки сліз

і рани серця обігріти.

Вогню любові стане всім,

щоб втішить тих, хто засмутився.

Надія жевріє в душі

і промовляє тихо їйй:

Христос в вертепі народився.

(грудень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Незламний Домовик

Пройшовся вражий черевик

По квіточці-країні…

Живе упертий Домовик

В зруйнованій хатині.

Пів даху цілі й три стіни.

Уламки, скло, ганчір’я…

(А люди на війну пішли

ДО вибуху в подвір’ї).

Але незламний Домовик

Господарів чекає

І так, як завжди, так, як звик,

Про ту хатину дбає.

Працює з ним сім’я мишей –

Швидкі, слухняні, гречні –

Зробили сховок із дверей,

Збирають цілі речі.

Знайшли годинник з ланцюжком,

Посріблену ікону,

Із фотокартками альбом –

Стягнули все до схрону.

Пес приблудивсь старий і кіт –

Прийняли за родину! –

Пром’яли стежку до воріт.

З живим – жива хатина!

Хоч пахне лихом із гаїв,

Пощезне то до денця!

І милих, рідних хазяїв

Домовичок діждеться!

В труді, без розпачу і скарг

Він з рана і до смерку…

І береже найбільший скарб –

Хазяйчину цукерку.

...

Ольга Ліщук

Груба лірика

Ні «вітаю», ні «прощавай» — груба лірика.

Хто я тобі? Повільний пульс чи туга?

Ти — моя «три ​​в одному» — душа, розуму критика,

Та кохання без рівноваги, як жива річка.

Я у нестямі — ти рядком на відстані...

Вісниця пристрасті, центр Всесвіту, бій мрій...

Я за тебе... А ти крапку в оповіданні, без істини...

Так, я — міраж твоїх правд, загублений серед зірок, твій двобій...

«Вітаю» — не можна, а «прощавай» — тонко ріже зап'ястя.

Не вільні бажання, самотність і моє виття... Пекло доль...

Розбив об стіну вчорашнє «боляче» — «на щастя»!

Ти зібрала уламки, вдихнула хмільне «дозволь»...

Надихнула прозою мій розум, серце й душу.

Вважав, неможливо... Адже твій іній на моїх площах...

Коло надії змістилося, легка недомовленість душить.

...Ішов би я повз, але помітив дощ на твоїх щоках...

~2018~

p.s. Відеокліп можна подивитися у вкладці «Буктрейлер».

...

Lexa T. Kuro

Прихід весни

До когось приходить весна на світанку,

чарує прекрасним співом пташиним.

Комусь уночі нашіптує казку,

лягає на вії снами легкими.

Для когось вона - тендітна голубка,

що хоче крильми весь світ огорнути.

На гілці цвіте незаймана брунька,

крізь неї до серця прагне торкнутись.

Для когось трава, підсніжники білі,

цілунки п'янкі - краплинки любові,

кохання безмежне, пахощі свіжі,

світанки магічні та пурпурові.

Для мене весна - це дотики щастя,

надії, тепла, любові та миру.

Лелеки несуть промінчики сяйва

І в краще майбутнє крихточки віри.

Березень 2023 р.

...

Роман Фещак

Червень 2023

Червоне зарево здійнялося на сході,

палючим спалахом розлилося по жилах.

Над людством піднялося, щоб горіти. Згодом

спуститися із вереснем на жовтих крилах.

Комусь принесло сяйво усмішок промінних,

веселий гомін, запах флокси, айстри, липи...

Для когось виклик долі й часу, щоб зуміти

ножами сонця розітнути болю схлипи.

Люб'язно пропонує спеку та засмагу,

сердито варить землю в казанку червонім.

Вогненним язиком зчищає світу рани,

тримаючи в кишені три тузи чирвові.

Для мене червень запалив новий світанок,

мов лезом розчеркнув примарний морок тиші.

Вся невідомість вчора скресла, бо на ганок

сьогодні літо принесло надійні брижі.

(Червень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Bond that can't be broken

Я прихилюся до тебе, моя печаль

І втома осяде мені на плечі.

Не відпускаєш? А дуже жаль,

Як тільки зробиш це, стане легше.

Знайомі з тобою вже цілу вічність,

Нам відомі секрети і неприглядні сторони,

Сьогодні ми журавлі завтра ворони

І небом розноситься ехо кличу.

Ми не баласт і не тягнем на дно одне одного,

Ми найкращі старі, добрі друзі,

Нам не стати один для одного ворогом,

Один одному ми завжди не байдужі.

Ми і слабкість і сила, надія і туга,

Ми два боки старого і ржавого мідяка,

За потреби покличу старого друга,

Щоб підтримала плечі незрима і тепла рука.

Ти мене я тебе обійму і зігрію,

Не прожену, як би серце не краялось,

Під звуки дощу ти розкажеш мені свою мрію,

Я опорою стану, аби кожне слово в ній справдилось.

...

Yana

Посильна глибина

Твої натхнення — символи крилами віри,

Вкрадливим рядком до дна бурею морів.

Внутрішнім повітрям слів розганяєш сірість,

Чекаєш біля причалу яскраві вітрила зі снів.

У думках сумніви, живими снігами у душу.

Завтра настане. Надія в тобі чутна.

Розквітаючи, серце, а не розум, слухай.

Всім дана посильна глибина.

~2020~

...

Lexa T. Kuro

Весна

Весна лоскоче мо‌ї щоки,

Всміхається, виблискує світанками.

Десь там сміється море,

Припливом кличе, бризом грається з фіранками.

Знайти би спокій в світі болю,

Де соловей співа, бо дійсно злагода довкруж.

Пливу я річкою життя поволі

І мрію опинитися посеред мирних днів чимдуж.

Всередині жевріє віра,

Вона мене тримає за плече, шепочучи:

«Переживеш і горе, й біди,

Йдучи за серцем і собі не брешучи»

Хтозна, кому кортить так сильно

Нас випробувати, знесилити, знеславити.

Шматують душу й тіло спільно,

Нестримно прагнучи в саме‌ коріння ранити.

Весна прийшла, прийде‌ і перемога.

І буде синє небо без ракет і жо́вті по‌ля жнив.

Хтось ве́рнеться і скаже: «Вдома!»,

Хтось вийде: «Просимо ласкаво до країни див!»

08.03.24

...

Софíя Скори́на

Минає все

Усе мине: любов, образа, біль.

Час попелом старі присипле шрами.

Єдине, що залишиться тобі, –

це пам'яті напівзотлілі храми,

де сині тіні нездійсненних мрій

тебе уже ніколи не збентежать.

Вони – ніщо, пустих ілюзій рій.

Вони твої, та не тобі належать.

І будуть тільки спогади і сни,

німотний спокій і байдужа тиша.

Та – попри все – ти ждатимеш весни:

вона нову історію напише.

12.12.2023

...

Музика

Інша Війна

Посміхнутись я тобі не зможу...

Хоч як проси, не втілиться ця мрія.

Розбита доля вже не в далені...

А на яву, активно стукає у вікна.

Щоночі бачу я кошмари,

Як зника все... А голос десь в далі лунає.

І проклинає всіх і все...

Бо знає, із-за кого все ж таки страждає.

Ворог мій активно стукає у вікна.

Та хоче каторгу ту влаштувать мені.

А я стою, та руки свої грію...

Бо знаю, скоро візьмусь я за вміння.

Прочищу голос, закричу.

Ударю кулаком що сили в стіни.

Я не віддам те що моє.

Забуть про свої тії мрії.

Відстоювати власні інтереси можна.

Та навіть треба щось уміть робить.

Віддать, а потім плакати навіщо?

Я ліпше ляжу, але під дудку ту не "спляшу".

Мене не купиш теплими словами.

Не зломить мою душу та погроза.

Кажи що хочеш, я добре вмію слухать.

Та про відповідь не довго буду думать.

Покажу я тобі на тії двері.

Та словом гарним напрямок вкажу.

Куди піди, та більш не повертайся.

Ти не потрібен, гнилий, та геть пропащий.

Коли ти зникнеш із мого життя,

Я знову зможу гідго посміхатись.

Бо знову мирно зможу я поспати,

Та не боятися вже дикої клоунади.

...

Nilett

Blackout

Ввімкнули світло! Лялька заводна

Біжить до магазину швидко-швидко.

Купує хліб і трішечки вина,

В блекаут треба берегти готівку.

Вже миє посуд, поки є вода,

Вмикає пралку та готує їсти,

Фільтрує воду, чиста щоб була.

Не має часу навіть щоб присісти.

Забігла в душ, тепер вона в порядку.

Поставила у пічку пишне тісто.

Ще ж телефон, ліхтарик на зарядку!

Неначе встигла. Як і ціле місто.

Зробила справи. Світла вже нема…

В думки занурилась і біль стискає серце.

Чому я тут? І скільки ж ще війна?

О, Господи, за що країні все це?

Летять ракети, гинуть там і тут

Найкращі з нас, жінки, старенькі, діти.

І все по колу, наче глухий кут,

Цей біль нам вже нікуди не подіти…

Далеко десь степи та рідний дім.

Понівечений, спалений війною.

Й розбиті вікна. Холод лютих зим

Гуляє там із клятою ордою…

Нема житла… Та є лише одна

Надія. Світла віра у майбутнє:

Ми переможемо. Закінчиться війна,

Любов ввійде в серця натомість люті.

З'явилось світло. Вечір на поріг.

Ще день один згасає наче свічка.

Гарячий чай і спечений пиріг,

Сідає сонце і шепоче річка.

Лягає спати. Бачить дивні сни:

Родину, друзів, безтурботні будні.

Минає день, а світло все горить

Та повернулись ті, хто вже відсутні…

...

Світлана Молчан (Svitliachok)

Ніч у світі 2020

Нічний автобус

теплий, умовно пристойний прихисток

мандрівників без віз

і з наплічниками,

бітників, біженців

та просто безідейних волоцюг

різних куточків світу.

Була стаття про одного такого-

біженця, приреченого до смертної страти

в одній з африканських країн

початку двадцять першого сторіччя.

І от двадцять років поспіль

щоночі -

автобус і Лондон,

І нема в тому

жодної романтики,

але є примарна

надія

на милість уряду

її Величності.

Ця історія скінчилась добре-

йому шістдесят,

він має дах, документи і робить

фотопроект

про таких, як сам.

Брати і сестри англіканських парафій,

й умовно англомовні водії нічних автобусів

свідчили на його користь -

20 років дисциплінованих поїздок,

мінімум незручностей сусідам,

максимум непомітності,

волонтерство на кухнях для бідних...

Немає моралі в цій історії.

В нічних автобусах є сморід,

шум, холодні шибки,

нелегали з Грузії без зимових курток,

голосні розмови, тихий смуток,

співчутливі поліцаї,

підошва сусіда коло твого вуха,

а моралі немає.

Але завжди є надія -

якщо ти будеш милим,

займатимеш лиш одне сидіння,

допомагатимеш в церкві,

часом матимеш квиток -

водій нічного автобуса

свідчитиме на твою користь.

...

Ina Igel

Люблю обійму

Я щаслива, просто мило,

Я так тримаю посмішку на серці,

І так тремтить моя душа,

Побачу скоро, усміхнуся,

І світ той запалає знов,

Мені все рівно так усе,

Бо ті твої обійми - поруч,

Тепло, що ти мені даєш,

І усмішка твоя мене так гріє,

Торкнуся мило, обійму,

А очі ті твої - щасливі,

Палкі, прекрасні і вже милі,

Тепло одне я відчуваю,

Турботу ласку і слова,

Які лише дають підримку,

Які дають мені дива..

З тобою я стаю щаслива,

З тобою менеее ожива,

Я обійму тебе уже скоріше,

Торкнуся серця, буде битися душа,

А ти моя надія й подарунок,

Ти доля та моя одна,

А я тепер вже щасливе,

Бо стала я уже твоя..!

...

Аніла кю Дивад

Історія про лід та світло

Була собі країна, а зараз немов пустка льодяна.

Лиш зрідка пробивається там світло.

Пробралося туди вороже військо підле.

Поблякла вся краса природи неземна.

Подекуди жевріють усередині країни тої вогники надії.

На віру у майбутнє світле без журби та горя.

Вони всі не перекривають смутку море.

Невже немає тому протидії?

Та раптом зрозуміли люди:

Далеко не кінець це, лиш початок.

Авжеж є протидія! Надія тут - зачаток.

Те світло не лише з вікна...воно повинно бути всюди!

"У кожного в душі воно най буде!"

"Не дозволяти темряві заволодіти нами!"

"Цей біль мине, мине...з роками."

"Творімо же добро, у нас в країні сильні люди!"

...

Дара Зульська

Надія

Поки світ догорає в останньому танці Шиви,

Розбивається, ніби зранена вибухом шиба,

Поки вовк доїдає сонце, й зневажені всі завіти,

Так хочеться бути легкою, мов промінь світла.

Попри все, що передрікає зрадливий фатум,

Поки ми виживаємо і проживаємо втрати,

Поки світ розсипається, ніби зірвана низка коралів,

Вірші, повні любові та люті, звучатимуть далі.

Бо все, що потрібно - затята безстрашна віра,

Що ти не один в боротьбі зі скаженим звіром.

Поки сурми кличуть в щоденну пекельну битву,

Серце, повне жаги та надії, триматиме ритм.

...

Леся П.

Ставкова русавка

* русавка - одна з народних назв

водяного міфічного створіння,

згідно із записами Марко Вовчок

Незнано звідки заявилися вогня́ні люди.

Проте я не питаю звідкіля вони прийшли,

Скажіть натомість: "Порятунок для природи буде?" —

А то зелено-синім шатам скоро вже гаплик.

Самозаймання — емоційно-безконтрольний вилив,

Коли у серці пломенить несамовита лють,

Довкруж розкочує свої смертельні й дужі хвилі:

Нестриманці раптово смолоскипами стають.

Вони живі, однак вогонь цей випиває воду

З повітря. Тож, дрібні ставки давно уже сухі,

А небо більш не сіє хмари та дощі не родить.

Невже й Всесвітній океан відправлено в архів?!

Ні, він ще є! Я відчуваю в ньому дивну силу,

Що прикликає звабно, ніби зірковий магніт.

"Ставочку рідний, я б тебе ніколи не лишила!

Та жити хочу: торуватиму шляхи земні!

І хай ти всох, та знай, що непокірлива русавка

Про тебе спомин збереже аж до кінця життя!

Він буде завтра? Майбуття пряде старанно саван.

За оберіг із дна твого візьму камінчик я".

Крокую уперед, але назад ізнов дивлюся

З надією, що дім мій відродився із руїн.

На жаль, лише в уяві чую буркотливий плюскіт...

Кажу: "Достатньо! Спомином ти серце не труї!"

Та як забути свій куточок раю і свободи?

Куди не глянь, усюди лиш принишклість і печаль:

Ліси змарніли, ними більш ніхто не бродить;

Задуха; пелюстки із попелу на смак гірчать;

Із кольорів — лиш сіре, чорне і червоне;

Річки змовкають, замикаючи на ключ пісні...

Щаслива згадка хай собою всю мене огорне,

Аби напевне подолати відстані смутні.

А йти все важче. І останні сили тануть.

І меркне світло. Я до океану не дійду...

Намацала в кишені камінець — і стерлись грані

Реальності, бо звів хтось живодайний акведук:

Невидима енергія по ньому ллється швидко...

"Ставочку мій, і після згину ти мене зберіг!"

Так до мети й дійшла, чужою силою сповита,

І на порозі стрів мене просолений моріг.

"Ну, здрастуй, Океане! Ти нагониш, чи то при́ймеш

Ту бідолаху, що згубила свій прадавній дім?"

Злетіла хвиля в небо, голос дзенькнув, ніби дримба:

"Допоки міць не втратив, я обійми подарую всім".

P.s.

БЕЗПЕКА — це таке чудове і затишне слово!

Однак (за разом раз) приносять гості тужну вість:

Біда нові озера у свої тенета ловить.

Іще ніхто не прищемив їй задерикуватий ніс.

...

Яніта Владович

Соломинка

Як не крути... але ми всі в цьому житті за щось тримаємось...

Мрію-соломинку... чиїсь думки... маяки снів вдалині...

Земля кругла... зустрічаємо сюжети кошмарів/казок... на долю сердимося...

Приймаємо виклики... ламаючи себе... знову будуємо свої вогні...

Ставимо підніжки... але самі падаємо... із синцями на серці... стогнемо...

Вивернувши душі... бинтуємо... і пластирі клеїмо... на багрянець зорі...

Сто тисяч разів захлинувшись... знову мріємо безрозсудно про "море"...

Замикаємо замками пам'ять... але живемо ураганами почуттів усередині...

Танемо очима... таїмо надію - дихання вічної радості...

Містами розводимо сигнали... змінюючи полярності... залишаючись у тіні...

Тримаючись у цьому світі за щось... намагаємось приборкати свої слабкості...

Під маскою... прагнучи самотності... душею не хочемо бути самі...

~2•березня•2017~

...

Lexa T. Kuro

Спинись

Як самотній привид у небесних обладунках

Блукаю бездоганним всесвітом безцільно,

Стежкою прозорою невпинного пориву

Важкого дихання утраченого в часі духу

Творця світогляду, якому невідомий час.

У вічності немає сенсу в розрахунках,

Бентежності свідомості, страхý розлуки,

Небажаних кордонів для сумління. Зась!

Усе що нас оточує породжене любов'ю

До всього сущого. Лиш озирнись навколо!

Не опускай ти знову дзеркала душі додолу!

Поринь у чари первісних дарів природи.

Направ свій погляд до рясного піднебесся!

Подаруй моїм братам безформним імена,

Що відповідні образам, які ти в них впізнав,

І посміхнись, будь ласка, нам, відверто.

Пливемо ми під небом у одвічній рівновазі,

Незнані нам турботи в обіймах стихії,

Стрімкі тривоги світового часоплину.

І ти спинись на мить. Почуй мою пораду:

У поспіху втрачається первинне благо

Відчути єдність із безкраїм горизонтом,

Радіти існуванню почуттям невтомним

Незламної надії, щедрого Пандори дару.

...

Інгвар
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂
29.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Нещодавно ми продовжили опитування у нашому телеграм каналі на тему "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

... Детальніше
Блоги
Передзамовлення книги колисковихMia
18.05.2024
"На крилах сну" вигляд книга має неймовірно магічний, завдяки ілюстраціям зробленим у петриківсько ... Детальніше
Етер "Мистецтво під час війни"Мавка (Ганна Заворотна)
18.05.2024
Тільки що провела етер про мистецтво під час війни: https://www.facebook.com/mavcazcilennya/videos/1 ... Детальніше
Який сенс у конкурсах?Кіт у зграї
18.05.2024
Дуже часто помічаю, як автори беруть в них участь. Люди, які пишуть конкурсні роботи, ви отримали бі ... Детальніше
Починаю відкривати свій щоденник війни. Roman Mtt
18.05.2024
Вітаю усіх. Це моя історія війни. Наче вчора було. Відкриватиму помалу, запрошую лишати коментарі. h ... Детальніше
Квантова Україна. Твори що сподобалися. Частина 2.Moonrise Darkness
18.05.2024
Обережно! Можуть зустрічатися спойлери! Оцінка 5 Бункер https://arkush.net/book/18033 Вдало описан ... Детальніше
Прозова мініатюра, знайомтесьstas
18.05.2024
Знайомтесь. Прозова мініатюра. З шкільного курсу літератури ми всі пам'ятаємо про такий літературни ... Детальніше
На Аркуші вже:
10893читачів
124629коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: